Чому свято маци називається «Песах»

Стаття 13, 1987

(переклад з івриту)

Багато хто запитує, чому свято, яке в Торі називається «святом маци», ми називаємо Песахом («Кдушат Леві» 1, гл. «Бо»). Пояснення: бо сказано: «Я – милому моєму, а милий мій - мені», тобто ми підносимо хвалу Творцю, а Творець складає хвалу Ісраелю. І тому в Торі це свято називається «святом маци», як ніби Творець оповідає хвалу Ісраелю. Тобто Ісраель, і всі ми, називаємо це свято «Песах», як написано: «І скажете ви: «Це жертва Песаха Творцеві, який минув домівки синів Ісраеля в Єгипті, коли побивав єгиптян, а наші оселі врятував».

Подібне ж ми знаходимо у війні з Мідьяном (гл. Матот): «І говорив Творець, звертаючись до Моше, так: «Здійсни помсту синів Ісраеля мідьянітянам...» І сказав Моше народу: «Нехай вийдуть з вас люди в ополчення, і нехай виступлять вони проти Мідьяна, щоб зробити помсту Творця над Мідьяном». Слід зрозуміти, чому Творець сказав Моше, що війна з Мідьяном - це помста синів Ісраеля, а Моше сказав народу зовсім не те, що сказав йому Творець. А він сказав, що війна з Мідьяном - це помста Творця. І це теж слід пояснити так само: що Творець говорив на хвалу Ісраеля, і це помста Ізраїлевих синів, а Моше говорив з Ізраїлем на хвалу Творця. І тому він змінив слова, сказані йому Творцем.

Однак і це слід зрозуміти: що означає, що Творець вихваляє Ісраель, а народ Ісраеля вихваляє Творця. Хіба ми говоримо про людей з плоті і крові, де кожен з них надає шану іншому? Хіба можна уявити собі, що Творець потребує того, щоб Йому надавали шану? І я вже наводив з цього приводу притчу про чоловіка, який увійшов у курник, і оскільки він чув, що сказали наші мудреці (трактат Шабат, 113: 1): «Рабі Йоханан називав свій одяг «Своєю шанобою» (тобто коли людина одягається в гарний одяг, її поважають). І тому, позаяк він хоче, щоб півні та кури поважали його, він одягає дорогий одяг. І, звичайно, той, хто бачить, як він це робить, буде сміятися над ним. Яку ж повагу можна отримати від півнів та курей?

У такому випадку, як ми можемо сказати, що Творець бажає, щоб ми поважали Його і складали б Йому хвалу? Бо Творець, безсумнівно, навіть не подібний до нашої притчі, адже дистанція, що розділяє людину і півня, - це всього лише один щабель, адже півні називаються тваринами, а ми називаємося «медабер» (той, хто говорить), але все це - в матеріальному. Однак яка дистанція між нами і Творцем, щоб можна було сказати, що Творець переймався б нашою хвалою, - то для цього учитель наш Моше змінив слова Творця, який сказав: «Здійсни помсту синів Ісраеля», - а він сказав Ісраелю: «Помста Творця».

І щоб зрозуміти все вищесказане, потрібно згадати мету творіння, а як сказали наші мудреці, вона - «дати благо Своїм створінням». А щоби добро, яке Він хоче дати створінням, було досконалим, тобто щоб в ньому не існувало категорії сорому, відбулося виправлення, яке називається «утаєння і приховання», на той час, поки людина ще не здатна виконувати всі свої дії заради віддачі. І тільки коли вона виправляє свої дії і виходить з егоїстичної любові, в цій мірі вона виходить з темряви і входить у світло, що називається «виходить з імли на світло». Адже тоді все його отримання відбувається через те, що він хоче дати насолоду Творцеві, допомагаючи Йому, щоб Він зміг реалізувати Свою мету, що означає благо без будь-яких недоліків, тобто подарунок без всякого сорому в момент отримання насолоди від Творця.

І звідси зрозуміємо, що означає, що Творець Ісраеля, - тобто Творець хоче нести добро Своїм творінням, тому Він надає хвалу Ісраелеві, що означає – дати благо Ісраелю. І через це було створено бажання отримувати в створіннях, так, що вони хочуть отримувати заради отримання, і це називається, що вони хочуть отримувати з любові до себе. Адже через бажання отримувати, яке Творець створив в створіннях, вони прагнуть отримувати благо, щоб заспокоїти свою потребу, викликану в них цим прагненням. У цьому полягає причина того, що вони отримують. І це називається «заради отримання».

Однак від цього, як відомо, походить роз’єднання через розбіжність властивостей. І тому народ Ісраеля приймає на себе скорочення, що означає не брати благо і насолоду, не дивлячись на те, що жадають цього. Як би там не було, вони не хочуть отримувати, якщо не знають, що можуть побудувати при отриманні насолоди намір заради віддачі. Іншими словами, оскільки бажання Творця таке що Він хоче дарувати, тому вони й отримують це благо. Однак від насолод заради власної вигоди вони відмовляються. Виходить, що народ Ісраеля складає хвалу Творцю. Іншими словами, від власних бажань вони відмовляються, і вся турбота їхня - слава Царя, тобто те, що Цар бажає, вони виконують.

І тому Моше змінив слова Творця: «Здійсни помсту Ісраеля», - адже те, що говорить Творець, щоб зробили Ісраель, це тільки для блага Ісраеля. Однак Моше змінив те, що сказав йому Творець. І це не називається, що він змінив мету «давати благо Своїм створінням», адже причина зміни теж була давати благо. І також [сказав інакше] не тому що неможливо, щоб було благо народу Ісраеля, - тобто що вони отримають благо і насолоду, - якщо в своїх діях вони не мають наміру виключно на благо Творця, що називається, що все, що вони роблять, вони роблять для слави Творця, тобто зі страху перед піднесеністю, що означає, - через велич і важливість Царя.

Однак слід зрозуміти, чому хвалу Творцю називають словом «песах», як позначення того, що минув (івр. «пасах») Творець. І, крім цього, сказано: «І їжте його з поспішністю - [жертва] песах це Творцю». І Раші пояснив, що «ця жертва називається «песах» від слова «пропускання» і «проминання», тому що Творець пропускає будинки Ісраеля між будинків єгиптян, «перестрибуючи» від єгиптянина до єгиптянина, а Ісраель посередині рятується».

І слід зрозуміти, що таке «перестрибування» і «проминання» в духовній роботі. Відомо, що наша головна робота - прийти до злиття з Творцем, що означає тотожність властивостей, і завдяки цьому ми отримуємо келім, які будуть придатні для отримання вищого блага. І відомо, що наші келім походять від розбиття келім. «Розбиття келім» називається, коли хочуть використовувати келім отримання заради отримання, і це властивість відділення від Творця, яка виникла у вищих світах. А також через гріх Древа пізнання, коли келім впали в кліпот. І ми повинні підняти їх, через те, що ми походимо від цих келім. І завдяки тому, що ми працюємо з нашим бажанням отримувати, яке приходять звідти, з наміром заради віддачі, кожного разу виправляється частина тих келім, які містяться в кліпот, і ми піднімаємо їх у святість тим, що хочемо користуватися ними тільки з наміром принести задоволення Творцю.

І кожного разу, кожен день, поступово вибираються частини з кліпот, які звуться «отриманням заради отримання». І ми виправляємо їх, щоб можна було використовувати їх заради віддачі. І порядок такий, що піднімають якусь частину у святість, а потім знову опускаються у стан отримання, забуваючи навіть про те, що існує така річ, як віддача. Однак потім людина знову дістає підйом, і знову бере частину свого бажання отримувати і долає його, і знову виправляє його заради віддачі. І кожного разу все спочатку - поки вона не дістане певну міру [бажання] отримувати, яке дістало виправлення заради віддачі, так що у цій мірі у вищого блага буде можливість увійти в нього. І це клі утворюється завдяки тому, що всі підйоми, які були в людини, збираються в одне клі, як сказано: «Монетка до монетки збираються у великий рахунок» (трактат Сота, 8: 2).

І звідси можна пояснити те, що ми запитали з приводу Песаха, як сказали мудреці: «Коли пропускав і переходив від єгиптянина до єгиптянина, а Ісраель посередині рятується». Тобто кожне падіння називається «єгиптянин», що означає, що він отримує для себелюбства. А Ісраель посередині - тобто підйом, коли він переборов і зробив зараз все заради віддачі, а не ради власної користі. Цей стан називається «Ісраель». Однак потім він знову падає. Виходить, що він знову падає у властивість «єгиптянина». І все повторюється знову. А «Ісраель рятується» - тобто рятується від єгиптян і входить у властивість «Ісраель».

А щоб у людини було ціле клі, і вона була б здатна прийняти в нього вище благо, Творець переходить від єгиптянина до єгиптянина, тобто Він бере до уваги тільки властивість «Ісраель», яке є між єгиптянами, і додає їх до «великого рахунку». І це ніби між двома властивостями «ісраель» немає ніякого розриву. І «пропускав єгиптянина» означає, як нібито єгиптянина не існувало зовсім, і тому всі ізраїльтяни збираються у великій кількості, поки не утвориться у них ціле клі.

І зі сказаного можна пояснити те, що сказано про те, що Він проминув будинки синів Ісраеля і тільки лише єгиптяни були вбиті. І як пояснює Раші, «проминув», тобто що Він «перестрибує» від єгиптянина до єгиптянина, а Ісраель посередині рятується, де мається на увазі, що всі єгиптяни були вбиті, і тільки всі «ісраель», які були посередині між єгиптянами, залишилися живі, - просте розуміння буде, що всі падіння, які були між підйомами, були стерті. І, природно, залишаються тільки підйоми. І виходить у нас так, як нібито ніколи у них не було падінь, тому що вони були стерті, що буде означати, що єгиптяни були вбиті. І тепер є можливість, щоб всі підйоми, які були у них, з'єдналися і стали одним станом. Тобто є багато граней бажання отримувати, виправленого заради віддачі, і, само собою, виникло одне ціле клі для отримання світла визволення, зване «вихід з Єгипту», коли вони вийшли на свободу з єгипетського вигнання, де вони перебували в рабстві егоїстичної любові, званої «єгипетська кліпа», як сказано: «І вивів народ Свій Ісраель з середовища їх на вічну свободу».

У той же час, якби падіння залишалися, між підйомами вже був би розрив, утворений падінням що існує посередині. Однак, коли падіння зникли з обрію, слід дивитися лише на підйоми, і тоді вже можна говорити про клі, яке буде здатне прийняти світло визволення.

Тому ми повинні навчитися тому, що людині не треба дивитися на падіння, - що вона весь час падає зі свого духовного стану, - а повинна дивитися на підйоми. Тому, коли вона бачить, що знаходиться в низькому стані, не можна впадати у відчай, а вона повинна долати, перебороти це вище знання і знову підніматися. І нічого їй дивитися на минуле, кажучи: «Адже до цього моменту я весь час думала, що вже прийшла до розуміння, що не варто звертати увагу на себелюбство», - все ж таки бачить, що відразу дістає падіння. Якщо так, то людина питає: «Яка ж користь від того, що я щоразу піднімаюся, якщо я мушу знову падати - що ж я цим виграю?»

І відповідь на це: «І застогнали сини Ізраїля від роботи ..., і піднісся їхній лемент до Творця», - тобто було пробудження знизу, тоді Творець вбив єгиптян, і природним чином залишилися Ісраель і з'єдналися у великій кількості, тобто [з'єдналися] всі підйоми, які були у них один за одним, - і завдяки цьому у них виникло велике клі для отримання в себе вищого блага.

І зі сказаного випливає, що ніяка добра справа, яка є у людини, не пропадає. І тому нічого говорити - яка користь мені від підйомів, якщо я відразу ж втрачаю їх? Це було б правильно, якби вона могла утримувати їх відтепер і надалі, і не опускатися. І про це сказано: “Хто зійде на гору Творця?”. Це перша властивість, а друга властивість: «І хто встане у місці святості Його?». Відповідь на це: «Чистий руками та щирий серцем», що означає: той, хто вже удостоївся чистих рук, і немає у нього себелюбства, а весь намір його - тільки на віддачу. А «щирий серцем» означає, що серце його з Творцем, що віра в серці його постійна, у цих людей немає падінь на низький щабель, а в них відбуваються падіння і підйоми, і все - на духовних ступенях. Отже, слід досягти ступенів довершеності, які називаються НАРАНХАЙ де-нефеш і НАРАНХАЙ де-руах. Виходить, що їхні підйоми та падіння - все це відбувається у царському палаці, і не, не дай Бог, поза царським палацом, - але не те, щоб їх скидали вниз, у місце темряви і смертного мороку.

Але, разом з тим, треба знати, як сказано вище, що жоден підйом не пропадає, а «монетка до монетки додається до великого рахунку». Тому людина повинна бути у радості, коли відчуває, що духовність привертає її, і вона сподівається наблизитися до Творця, наскільки це можливо, і великою удачею вважатиметься нею те, що раптом приходить пробудження згори, і вона починає дивитися на себелюбство, як на щось огидне, заради чого й жити не варто, і вона починає прагнути тільки до духовного.

Однак людина має знати, що не слід їй казати: «Коли буде мені пробудження згори, тоді я і почну виконувати духовну роботу». Бо те, що людина пам'ятає, що є духовне, навіть якщо у неї немає прагнення до нього, - вже за це вона повинна скласти подяку Творцеві за те, що вона знає, що у світі існує духовне, хоча в неї й немає прагнення до духовної роботи.

І це подібно до того, як великий цар приїхав би в місто, і про це сказали б не всім, а тільки жменьці людей, і дозвіл увійти теж дали не всім, а тільки обраним, і ще потрібно їм дуже поклопотатися поміж придворних, щоб дали дозвіл увійти.

А цій людині тільки повідомили, що приїхав цар, але дозволу увійти їй не дали. Як ця людина дякує тим, хто повідомив їй про це! Так само і тут, коли відомо їй, що у світі є Цар, але вона ще не отримала дозволу увійти і служити Царю. Тобто вона певною мірою знає і вірить, що у світу є Творець, проте залишити свою роботу і працювати на благо Царя вона ще не отримала дозволу згори, тобто згори вона не отримала бажання залишити свої матеріальні потреби і займатися духовним. Ця людина повинна радіти такій звістці, тобто тому, що у неї є трохи віри в Творця. І якщо людина цінує цю звістку, не дивлячись на те що не може зміцнитися і займатися духовною роботою, в будь-якому випадку, радість від того, що зараз вона згадала, що у світі є Цар, має достатньо сили, щоб підняти її з самого низу і ввести у духовну роботу, ставши для неї бажанням подолати своє тіло. І це саме якщо людина звертає увагу на цю звістку і цінує її.

І це походить від кореня - як сказали мудреці: «Шхіна перебуває ... тільки лише завдяки радості заповіді» (трактат Шабат, 30:2). Іншими словами, радість, яку людина відчуває під час виконання заповіді, викликає у неї злиття з Творцем, як сказано: «Благословенний приліплюється до Благословенного». Адже радість є наслідком досконалості. А оскільки людина цінує Того хто дає, Його важливість і велич, то існує закон: якщо той, хто дає подарунок, є людиною шанованою, то навіть якщо вона дає маленьку річ, це вважається великим. Тому від тієї звістки, яку, як вона вірить, їй передали згори, що Цар - у місті, хоча їй і не дозволили увійти і розмовляти з Царем, все ж таки, через те, що бачать, як вона цінує звістку про присутність Царя, їй відразу дають дозвіл увійти і служити Царю. Бо, бачачи, як людина цінує Царя, з нею вже рахуються і дають їй сили для подолання думок і бажань тіла.

Згідно з цим можна сказати: завдяки радості, тобто через радість, яку вона відчуває від важливості Царя, їй дають згори світіння, що перебуває в клі радості, піднятої нею у вигляді «пробудження знизу». І це викликало пробудження згори, коли дають їй дозвіл, іншими словами, їй дали бажання і прагнення долати думки свого тіла.

І зі сказаного виходить, що Песах називається так, тому що Творець пропускав будинки Ісраеля, і кожен з Ісраеля, залишився живий. Як відомо, у духовному немає зникнення, і найменша властивість, що відноситься до Ісраелю, залишилася живою, і нічого не зникло. І оскільки Творець врятував Ісраель, це свято називається Песах – в ім’я дій Творця.

А те, що ми запитали з приводу хвали - як можна сказати, що Творець бажає, щоб Його вихваляли? Невже ж Він, невже Він переймається хвалою «плоті та крові»? На це є дві відповіді:

Перша: з точки зору мети - бо Його бажанням є нести добро Своїм створінням, тобто все благо і насолоду, яку отримує народ Ісраелю, - під час отримання їх вони спрямовують намір на «заради небес». Що означає, щоб Творець насолоджувався цим, адже Він бажає, щоб створіння отримали благо та насолоду, а оскільки вони бажають тотожності властивостей, все їхнє заняття Торою і заповідями - все це тільки тому що вони хочуть віддавати Творцю, а не заради власної користі. І це називається, що народ Ісраеля вимовляє хвалу Творцеві, тобто через велич і важливість Царя, ми стараємося принести Йому задоволення.

А Творець вимовляє хвалу Ісраелю - тобто Він хоче дати благо та насолоду, що є метою творіння. А також, Він хоче, щоб під час отримання блага і насолоди не було категорії сорому. Тому Він хоче, щоб вони працювали ради віддачі. І виходить, що те, що Він вимовляє хвалу Ісраеля, означає, що народ Ізраїля відмовляється від себелюбства і хоче працювати тільки на віддачу.

Тому Він завжди дивиться на їхню цінність, тобто Він рахує ті їхні роботи, коли вони працюють заради віддачі, щоб у Нього була можливість давати їм вище благо, і там не було б ніякої вади у вигляді сорому. А коли вони працюють заради отримання, про це Творець не говорить, це Він бажає стерти з лиця землі, як сказано вище в поясненні назви Песах, що Він «проминув», тобто вбивав єгиптянина, який був між двома властивостями «ісраель», і залишав Ісраель, який був посередині. І, само собою, міг дивитися тільки на цінність Ісраеля, тобто на підйоми, які були у них, що є цінністю Ісраеля, іншими словами, на те пробудження знизу, яке вони вчинили тоді випіканням маци.

І тому в Торі написано «свято маци» і народ Ісраеля, оскільки Творець дивився на хвалу Ісраеля у випіканні маци на користь Творця, а на решту речей не дивився, що, як сказано вище, називається: а єгиптянина, який був там, вбивав, тобто стирав його, як нібито його не існувало. І завдяки цьому всі властивості «ісраель» з'єднувалися в один великий ступінь, який вже був досконалим, аби стати клі для отримання блага. Це називається, що народ Ісраеля назвав це свято словом «Песах».

І зі сказаного зрозуміємо другу причину, чому народ Ісраеля назвав його для прославлення Творця. Перша причина - через Його бажання дати благо Своїм створінням, а вони не хочуть отримувати на основі егоїстичної любові, тому отримують благо і насолоду через те, що Він хоче, щоб ми отримували. І це називається «заради віддачі», і це - хвала Творцю.

Друга причина, чому складають хвалу Творцю, - це тому, що Він не враховував падіння, а дивився тільки на підйоми, що називається «І проминув». Тобто Він врахував усі підйоми, а падіння стер з лиця землі. І це є цінністю Песаха. І це називається, що складають хвалу Творцю.

І слід зрозуміти, що сказано: «І їжте його з поспішністю - [жертва] песах це Творцю». А чому Песах називається «поспішністю»? І як пояснив Раші, Песах називається «поспішністю» тому, що Творець перестрибував і проходив «від єгиптянина до єгиптянина, а Ісраель посередині рятується». І ми бачимо, що “пропуск кінця” означає, що Він прискорив кінець, ніби ще не прийшов час. І оскільки Він поквапився, Песах називається «поспіхом». І начебто Творець повинен був поквапитися, щоб не прокинулися єгиптяни, які були серед синів Ісраеля. А для них ще не настав час пройти виправлення, тому Він поквапився і врятував те, що можна було врятувати. Іншими словами, тільки властивість «ісраель» отримала тоді виправлення, але не єгиптяни. Тому це називається «поспіхом».

Тоді як про ґмар тікун (кінець виправлення) сказано (Єшая, 52:12): «Бо неспішно вийдете ви і не бігом йтимете, бо йде попереду вас Творець, і збирає вас Всесильний Ісраеля. Ось, процвітати буде раб Мій, підніметься, і піднесеться, і звеличиться надзвичайно». Арі пояснює, що це буде в ґмар тікуні, адже тоді навіть Сам[аель] буде святим ангелом, адже і «лев а-евен» (букв. «кам’яне серце»), якого до ґмар тікуну не можна з'ясовувати, і воно залишається в кліпот, теж буде прояснене для святості. І це називається «добре дуже»: «добре» - це ангел життя, «дуже» - це ангел смерті, який теж буде святим ангелом, що називається: «поглинув смерть навіки». Так пояснює великий Арі.

І зі сказаного ми зможемо пояснити написане: «Бо неспішно вийдете ви і не бігом підете». Не так, як це було в землі єгипетській, коли визволення було в поспіху, як сказано вище, що перестрибував «від єгиптянина до єгиптянина, а «ісраель», що посередині, рятується». І це було через те, що єгиптян треба було стерти, і тільки лише народ Ісраеля залишилися живими.

Інша справа в ґмар тикуні, коли і властивість «єгиптяни» теж отримає виправлення, якщо так, то не треба щоб було поспіхом, тому що не потрібно перескакувати від одного єгиптянина до іншого, а «ісраель» посередині залишається в святості, а всі єгиптяни отримають своє виправлення від Досконалого, тому не треба поспіху, тобто перестрибування, а всі властивості, які були в кліпот, будуть виправлені тоді, як написано: «І видалю Я з плоті вашої серце кам'яне, і дам Я вам серце з плоті».

Тому людина повинна бути в радості, і завдяки радості вона може вийти з низького стану, в якому вона перебуває. А якщо людина запитає, чому їй є радіти, коли вона бачить, що вона в ницості, що немає в неї ніякого бажання займатися Торою і заповіддю, тоді вона повинна отримувати свою радість від того, що як би там не було, вона знає, що в світі є Цар. Від одного цього знання вона може радіти, як у наведеній вище притчі, коли їй повідомили, що цар приїхав у місто, і це дає їй сили для підйому.