Єгуда Ашлаґ (Бааль Сулам)
(переклад з івриту)
1) Сказано в кінці трактату «Укцін»: "Не знайшов Творець іншого клі, що утримувало б благословення для Ісраеля, крім миру. Як сказано: "Творець силу дасть народові Своєму, Творець благословить народ Свій миром". І слід з цього багато чому навчитися:
а) звідки доказ того, що немає кращого для Ісраеля, ніж мир?
б) у писанні пояснено, що мир, він і є самим благословенням, як написано, що дарування – силою, а благословення – миром, то згідно з їхніми словами слід було б сказати, що дарування – миром.
в) чому цей вислів приєднаний до закінчення Талмуду? І також потрібно зрозуміти, що означають слова "мир" і "сила" і на що вони вказують?
Щоб роз'яснити справжній зміст цих слів, мусимо ми вийти в дальню дорогу, бо глибину серця авторів аґади неможливо осягнути. І справедливо сказав автор "Афікей Єгуда" в коментарі на слова мудреців про уривок: "Підкріпіть мене солодощами – це галахот (закони), освіжіть мене яблуками – це аґадот". І пояснили мудреці, що у всіх темах Тори та заповідей є відкрите і є приховане. Як написано: "Золоті яблука у срібних прикрасах". Кожна річ має свій характер, проте галахот подібні до винних солодощів, коли дає товаришеві подарунок – срібний келих з вином, то внутрішнє й зовнішнє – обидва важливі, адже і в келиха є власна цінність, як і у вині, що в ньому. Але ж аґадот подібні до яблук, де внутрішнє з’їдається, а зовнішнє викидається, бо зовнішнє не варте нічого, і виходить, що вся цінність і важливість є лише у внутрішньому, у серцевині. Так і в словах аґади, немає в її видимій простоті нічого розумного та бажаного, а є лише у внутрішньому змісті, прихованому в словах, котрі базуються ні на чому іншому, як на засадах науки істини, що дані лише обраним особистостям. Кінець переказу їхніх слів.
І хто наважиться витягти це з серця мас і з’ясувати їхні шляхи, коли осягнення їхнє неповне навіть у двох частинах Тори, званих "пшат" і "друш". Коли, на їхню думку, порядок чотирьох частин Тори "пардес" (пшат-ремез-друш-сод) є таким, що спочатку розуміють пшат – простий сенс, а потім друш – тлумачення, а потім ремез – натяк, і в кінці всього розуміють сод – таємницю.
Проте наведено в молитовнику Ґаона з Вільно, що осягнення починаються з соду, а потім, після того, як осягли таємну частину Тори, можна осягнути частину друш, а потім частину ремез, а потім, коли удостоїлася людина удосконалитися в цих трьох частинах Тори до тонкощів, тоді заслуговує осягти частину пшат, що в Торі. Отже й сказали мудреці в трактаті «Тааніт»: "Заслужив – зробилося для нього еліксиром життя, не заслужив – зробилося йому зіллям смерті». Тому величезної милості ми потребуємо, щоб зрозуміти пшат – простий смисл книг Тори, тому що спочатку ми зобов’язані осягнути три частини, що у внутрішньому змісті Тори, які облачає пшат, простий сенс, а просте не спроститься. А якщо поки що не удостоївся цього, великого милосердя потребує, щоб не зробилось йому це зіллям смерті, хай нас омине. І це назворот твердженню тих, хто нехтує осягненням внутрішньої частини, які говорять у серцях своїх: "Досить нам осягнення пшату, і якби дано було нам збагнути його, раділи б ми своїй долі". І словами своїми подібні тим, хто хоче піднятися на четверту сходинку до того, як пройде три перші.
2) Однак згідно з цим необхідно зрозуміти, що у внутрішній Торі існує велике приховання, як сказано в трактаті «Хаґіґа»: "Не вивчають дію творіння удвох і світобудову наодинці". І так усі книги, що є в нас з цього предмету, запечатані й недоступні масам. І не зрозуміє їх ніхто, крім тих, хто залишився, кого закликає Творець, оскільки вже розуміють корені на основі свого знання і з передачі "з вуст у вуста". І це дуже дивно, як не дають можливості поширенню мудрості й розуміння в лавах народу, адже це все життя й довголіття їхнє. І на перший погляд це є карним злочином, як говорили про таке мудреці в «Мідраш Раба», глава «Берешит», про царя Ахаза, що тому і звався «Ахаз», що утримував (івр. "ахаз") доми зібрань і доми навчання тощо, і через це зросла провина його… Та й закон природи такий, що скупиться людина виділити іншим з багатства та майна свого, але немає жодного, хто скупився б наділити інших від мудрості та розуміння свого. А навпаки, "набагато більше, ніж теля хоче ссати, корова хоче нагодувати", а тим більше в тому, що стосується Тори Творця й бажання Його.
Проте дійсно, ми знаходимо це приховання мудрості навіть в іноземних вчених минулих поколінь. І наведено в передмові рабі Моше Ботареля, в його коментарі на Книгу “Єцира”, вислів від імені Платона, який застерігав своїх учнів так: "Не передавайте мудрість тому, хто не знає її величі". А також застерігав і Аристотель: "Не передавайте мудрість тому, хто не гідний її, щоб не пограбували її". І він пояснив, що коли мудрець навчає знанню того, хто не гідний його, він грабує мудрість і плюндрує її. Але не так роблять учені зовнішніх наук у наших поколіннях, а навпаки, намагаються розширити врата своєї мудрості для всього народу без будь-яких обмежень і умов. І на перший погляд є великі претензії до перших мудреців, які закрили двері мудрості своєї за невеликою, обраною ними групою людей, котрих визнали готовими до неї, а більшість народу залишили обмацувати стіну.
3) І ось, поясню я цю справу. Отже чотири групи ми вирізняємо в роді людському, ступенями один над одним, і це: маси народу, сильні, багаті, мудрі. І вони відповідають за відносним значенням чотирьом рівням у загальній дійсності, які звуться:
а) неживе;
б) рослинне;
в) тваринне;
г) людське (івр. «медабер», букв. «мовець»).
При цьому неживе здатне утворити з себе три властивості: рослинне, живе, людське, і ми вирізняємо три ступені величини сили з того корисного та шкідливого, що є в них.
Найменша сила серед них – це рослинна, бо хоч рослина своєю дією наближення корисного для неї і відштовхування шкідливого для неї, подібна видам людському і тваринному, проте не має вона окремих відчуттів щодо цього, а є загальна, спільна сила в усіх видів рослин у світі, котра виконує в них цю роботу.
На додаток до них – вид тваринний, де в кожному зі створінь, як такому, є своє власне відчуття для наближення корисного і віддалення шкідливого. І виходить, що значення однієї окремої тварини дорівнює значенню всього виду рослин, що є у світі. Бо та сила, що відчуває, аналізуючи корисне та шкідливе, котра є в загалі всього рослинного виду, існує в одному окремому створінні тваринного виду і є в його особистому володінні. І ось ця сила, що відчуває, яка діє на тваринному рівні, є дуже обмеженою місцем і часом, оскільки відчуття не діє при віддаленні від тіла навіть на волосину, а також не відчуває за межами свого часу, тобто в минулому та майбутньому, а лише в ту мить, в якій існує.
У доповнення до них – вид людський, що складається одночасно з сили, що відчуває і з сили розуму. І тому його сила не обмежена часом і місцем для наближення корисного і віддалення того, що шкодить йому, як це у тваринного виду. І це внаслідок його знання, яке є феноменом духовним, що не обмежене часом і місцем, і може урозуміти всі створіння на їх місцях у всій дійсності. А також минулих і майбутніх з усіх поколінь. Тому виходить, що значення однієї окремої людини, істоти з людського виду, дорівнює значенню сукупності сил, які є у видах рослинному та тваринному, що існують в усьому світі і в цей час, і в усіх минулих поколіннях, оскільки сила її охоплює їх і включає в себе всі їхні сили разом.
І цей же закон діє також у чотирьох групах на рівні людського виду, тобто: маса народу, багаті, сильні і мудрі, бо ясно, що всі ці з’являються з маси народу, котра є першим ступенем, за принципом, що все пішло з пороху. І зрозуміло, що все достоїнство і право на існування пороху, відповідає цінності трьох особливостей: рослинне, тваринне, людське, котрі походять з нього. Так оцінюється достоїнство маси народу: за тими обраними, що походять від неї, тому й з’єднані всі вони у форму "лик людини". А для цього вкарбував Творець у загалі народної маси три схильності, звані заздрість, пристрасть і честолюбство і їхньою дією маса розвивається щабель за щабелем, щоб виробити з себе досконалий "лик людський".
І ось, схильністю пристрастей формують із себе багатіїв. Добірні з яких – великим бажанням і жагучістю визначаються в справі здобування багатства і вони є першим щаблем у розвитку маси. І подібні до рослинного виду в загальному обсязі дійсності, бо чужа сила керує ними, спрямовує їх за їхньою властивістю, адже сила пристрасті є чужою силою в роді людському і запозичена з тваринного рівня.
А завдяки схильності честолюбства висувають із себе сильних, іменитих людей, і вони правлять у домі зібрання і в місті тощо. А ті, в кого найбільше бажання, і амбіції є в них, визначаються такі в досягненні влади. І вони є другим щаблем у розвитку маси, і подібні рівню тваринному у загальній реальності, де дієва сила, що в них, вже існує в сутності їх як таких. І як сказано вище, схильністю до честолюбства виділяється і людство, як вид, і разом з нею – прагнення до влади, як написано: "Все поклав опорою під ноги свої" («Теїлім», 8:7).
А завдяки схильності "заздрість" утворюють із себе мудреців, як сказали мудреці, «заздрість авторів книг примножує мудрість». І ті, у кого бажання сильне, і схильність до заздрості служить їм, робляться визначними в осягненні мудрості та знань. І це подібно до людського рівня в загалі реальності, сила, котра діє в них, не є обмеженою часом і місцем, а є загальною та всеосяжною щодо всіх деталей світу і всіх часів, як сказано вище. А також через природу вогню заздрості, котра є загальною, так, що охоплює всю дійсність і всі часи, бо таким є закон заздрості, що якби не бачив щось у ближнього, ніколи не пробудилося би прагнення до цього. І виходить, що відчуття нестачі є в ньому не тому, що бракує йому, а тому, що це є у ближнього, і такими є всі нащадки Адама і Хави в усіх поколіннях. Тому немає краю цій дієвій силі і тому вона придатна до своєї функції, високої й піднесеної. Проте ті, що залишаються без жодної з цих особливостей, через те, що немає в них сильного бажання, всі згадані три схильності служать їм разом, у змішаному стані: іноді жадають чогось, іноді заздрять, а іноді прагнуть до почестей. Бажання їхнє розбито на друзки, і вони схожі на дітей, які хочуть все, що бачать, і не щастить їм досягти нічого, і тому цінність їхня буде як у соломи та висівок, що залишилися після борошна.
Відомо, що сила корисна і сила шкідлива діють паралельно, тобто наскільки здатний принести користь, настільки ж здатний завдати шкоди. І тому, оскільки сила кожної окремої людини переважає силу всієї худоби і тварин усіх поколінь і часів, так і шкідлива сила у ній переважає над усіма. І тому, поки не гідна вона своєї висоти так, щоб служила своєю силою тільки на користь, треба дуже оберігатися, щоб не здобула великої міри того, чим визначається людина, – науки та знання. Тож заради цього приховали перші з мудреців науку від широких мас, боячись, щоб не трапились їм недостойні учні, які скористалися б силою науки, щоб завдавати зло і шкоду, і не спалахнули б пристрастю та дикістю тваринною, володіючи великою силою людською, і не зруйнували б увесь світ людей.
А після того, як здрібніли покоління, і мудреці самі почали прагнути "сидіння за двома столами", тобто й гарного життя, і матеріальних статків, тому й наблизилися їхні погляди до маси, і почали торгувати з нею, і продали науку "за плату повії й за ціну собаки". І відтоді зруйнувався міцний мур, котрим оточили (науку) перші, і пограбували її собі люди маси, дикуни, і зміцніли силою людською, і вхопилися за науку й розірвали її, половину успадкували розпусники, половину – вбивці, і виставили її на безчестя та вічну ганьбу, так, як і нині.
4) І з цього суди про науку істини, в яку включені всі зовнішні науки, котрі є її "сімома маленькими служницями", як відомо. А вона є довершеністю роду людського і ціллю, заради котрої всі світи створено, як написано: "Коли б не союз Мій вдень і вночі, законів неба й землі не встановив би Я". А отже, саме через це визначили нам мудреці (трактат «Авот», мішна 5): "Хто користується короною (Тори) – згине", отже заборонили нам діставати за її допомогою жодну втіху в тілесному житті. І це захищало нас до цього дня. Стояти силою й стіною за науку істини, і всякий чужинець і сторонній щоб не рвався увійти в неї, також щоб не брали з собою від неї, – вийти й торгувати нею на базарі, як це у вчених зовнішніх наук, бо кожен, хто входить, вже буде перевірений "сімома перевірками", аж поки можна бути певним у ньому без жодної підозри та остраху.
Але після всіх цих слів істини ми знаходимо, на перший погляд, велике і крайнє протиріччя цьому в словах мудреців, бо наведено в Зоар, що напередодні приходу Машіаха розкриється ця наука навіть для молодих віком. І згідно з цим ми, виходить, вчимо, що напередодні приходу Машіаха буде все те покоління на найбільшій висоті, так що не потрібно буде оберігатися, і розкриються джерела мудрості напоїти весь народ. Проте в трактаті «Сота», 49 і в трактаті «Сангедрін», 97:1, сказали мудреці: "Напередодні приходу Машіаха нахабство зросте… мудрість мудреців засмердить… і тими, хто боїться гріха, гребуватимуть…". Отже ясно, що немає гіршого покоління, ніж це. І як можуть існувати два ці вислови? Адже певно "і ці й ті – слова Всесильного живого".
Справа в тому, що вся надійна охорона і запирання дверей палацу мудрості, все це через страх перед людьми, у яких дух "заздрості авторів книг" перемішаний з силою пристрастей і честолюбства, і їхня заздрість не обмежується лише бажанням до мудрості та знань.
І з цього виходить, що обидва наведені вислови мудреців разом істинні, коли один з’являється, аби навчати другого. Адже у разі, коли "обличчя покоління, як морда собаки", тобто волають, як собака "гав, гав" (арам. "дай, дай"), і тими, хто боїться гріха, гребуватимуть і мудрість мудреців засмердить у них, то само собою, дозволено тоді ширшим зробити вхід до мудрості і зняти надійну охорону, бо, природно, будуть гарантованими від грабунку і визиску. І немає більше страху недостойного учня, що візьме її продавати на базарі народній масі, зануреній у матеріальне, оскільки не знайдуть вони покупців на цей товар, бо вже ганебною стала вона в їхніх очах. І оскільки вже немає надії здобути нею насолод та почестей, зробилася вона цим, само собою, гарантованою і збереженою, так що ніхто чужий не наблизиться, а лише ті, хто любить мудрість і кмітливість, і тому знята буде будь-яка перевірка щодо тих, хто входить, так що навіть молоді віком зможуть удостоїтися її.
І з цього зрозумій сказане мудрецями (трактат «Сангедрін», 98:1): "Не прийде син Давида інакше, як у поколінні, котре або все заслужене, або все грішне". І дуже дивно це, бо якщо знайдуться кілька заслужених людей у поколінні, то затримається визволення, а коли зникнуть праведники з лиця землі, і тоді буде можливість приходу Машіаха? Дуже дивно.
Однак треба дуже-дуже зрозуміти, що ця справа, визволення й приходу Машіаха, сподіваного нами, щонайшвидше і в наші дні є справою кінцевої висоти довершеності осягнення і знання, як написано: "І не навчатиме більше людина ближнього свого знати Творця, бо всі знатимуть Мене від великих їхніх до малих…" А з досконалістю знання отримають досконалість і тіла, як написано у Ішайя, 65, "Юнак столітнім помре". А коли вдосконаляться сини Ісраеля повним знанням, посиляться джерела розуму і знань, і перейдуть межі Ісраеля, і напоять всі народи світу, як написано у Ішайя, 11, "Бо сповнена земля знанням Творця", і як написано: "І полинуть до Творця і до Його блага". А це посилення знання є, за суттю, поширенням царства Машіаха на всі народи всупереч грубим масам, у котрих їхня уява визнає за досконалість лише силу кулака, і тому вкарбована в їхній уяві справа поширення царства Ісраеля на народи лиш тільки у вигляді влади, що звичайна у тіл над тілами, брати свою "платню" від Досконалого з великою пихою, хизуючись перед мешканцями світу. І що я можу зробити з ними, якщо вже мудреці відштовхнули їх і таких, як вони, від громади Творця, сказавши: "Кожен, хто гордує, – говорить Творець, – не можемо Я і він жити в одному місці". А також відділити від тих, хто, помиляючись, судить так, що як існування тіла первинно по відношенню до існування душі і досконалого знання, так здоров’я тіла та його потреби передують досягненню душі і довершеності знань, так, що слабке тіло заважає досягненню досконалих знань, і це є помилкою гіркою та гіршою за смерть. Адже не можна ніяк уявити досконале тіло до того, як дістане довершене знання, тому що воно, як дірявий мішок і розбитий колодязь, не має жодної користі ні собі, ні іншим, за винятком як коли осягає повне знання, коли тіло йде буквально паралельно з ним у своєму вдосконаленні. І закон цей діє і в деталях, і в цілому і вивчай все це в Зоар, у главі «Шлах», у темі про розвідників.
5) І з цього зрозумієш те, що написано в Зоар, що завдяки цьому твору (Зоар) вийдуть сини Ісраеля з вигнання, і ще в багатьох місцях, що тільки через поширення науки кабали в масах народу удостоїмося повного визволення. І так сказали мудреці: "Світло, що в ній, повертає до добра". І уточнили це із чітким наміром вказати нам, що лише світло, котре криється в ній, як золоті яблука в срібній оправі, є тим чудодійним засобом, здатним повернути людину до добра. І як індивідуум, так і народ не виконають призначення, задля котрого створені, інакше, як осягненням внутрішнього змісту Тори та її таємниць, також і досконалість знання очікує на нас з приходом праведного Машіаха. Проте сказано: "Дає мудрість мудрим", а також: "І в серце кожного мудрого серцем дав Я мудрість". Тому ми потребуємо спершу великого поширення науки істини в народі, аби бути гідними мати користь від праведного Машіаха, і тому залежать поширення науки кабали та прихід праведного Машіаха одне від одного, і зрозумій це добре.
І якщо це так, зобов'язані ми відкривати школи й писати книги, щоб прискорити поширення науки серед народу. І не було цього в попередні часи через побоювання, що долучаться недостойні учні, як ми вже пояснили вище. І тому було це основною причиною тривалості нашого вигнання через численні гріхи наші до сьогоднішнього дня.
Як сказано мудрецями: "Прийде Машіах, син Давида, не інакше, ніж в поколінні, повністю достойному…", – тобто коли всі будуть вільні від гонитви за пристрастями та почестями. І тоді можна буде заснувати дома навчання в народі, готувати їх до приходу Машіаха, сина Давида, "… або в поколінні, повністю грішному", тобто в такому поколінні, в якого "обличчя його – як морда собаки і тими, хто бояться гріха, гребуватимуть… і мудрість мудреців смердітиме їм…". І тоді навпаки, можна буде зняти посилену охорону і кожен, хто залишиться в домі Яакова, і серце його б’ється до осягнення мудрості та призначення, "святий" буде сказано йому, і прийде, і вчитиметься, бо немає вже побоювання та страху, що може раптом не встояти у своїх гідностях і піде й торгуватиме нею на базарі, бо вже не буде покупця з усієї маси людської, і вже мудрість упосліджена в їхніх очах, так що не зможе дістати за неї ні приваб, ні почестей. І тому кожний, хто бажає увійти, прийде й увійде, і багато хто блукатиме, і збільшиться знання в усіх тих, хто вартий його, і цим удостоїмося незабаром приходу праведного Машіаха і визволення душ наших, якнайшвидше в наші дні, амен.
Отже, згідно зі сказаним, відвів я від себе серйозне звинувачення в тому, що наважився, порівняно з усіма моїми попередниками, розкрити у своїй книзі основи мудрості, яку вони зазвичай приховували, і яку ще не пізнала ні одна людина, тобто сутність 10-и сфірот з усіма їх законами, зі (світлами) прямим і відбитим, внутрішнім і навколишнім, і сутність зіткнення, і сутність очищення – те, що автори, які передували мені, навмисно розкидали тут і там тонкими натяками так, щоб людина недостойна не змогла зібрати їх. Тоді як я, у світлі Творця, що осяяло мене, і з допомогою учителів моїх зібрав усе і розкрив ці речі досить ясно за їх духовним характером, вище місця й вище часу. І могли б пред’явити мені велику претензію, так чи інакше: чи немає тут доповнень до сказаного моїми вчителями? Адже самі Арі і Хаїм Віталь, а власне, і правдиві укладачі й коментатори їхніх праць, могли б розкрити відкритим поясненням сказане ними, як це зробив я. І якщо ти можеш сказати, що їм було розкрито, то хто такий цей автор (для якого, зрозуміло, було б величезною честю бути прахом і попелом під їх ногами), щоб сказати, що його уділ, котрий дарував йому Творець, більший за їхній уділ?
Однак, насправді, я нічого не додав до моїх учителів, і не вніс нічого нового цим твором, як ти побачиш у посиланнях на джерела. Усе сказане мною вже записано й описано в "Шмона Шеарім" і в "Ец Хаїм", і в "Маво Шеарім" Арі. І я не додав до цього жодного слова, але вони мали намір приховати сказане, і тому розсіяли це всюди – дещо тут і дещо там. І це тому, що їхнє покоління ще не було все грішним, і необхідна була надзвичайна обережність. Тоді як ми – через численні гріхи наші, – здійснилися для нас усі слова вчителів наших ще здавна про прихід Машіаха, що в такому поколінні вже не буде страху перед розкриттям нашої науки, як ми вже говорили вище, і тому слова мої відкриті і впорядковані.
6) А тепер, сини, слухайте мене, дійсно, мудрість назовні співатиме і ось, зараз, з вулиць закликає до вас: «Хто за Творця – до мене!», не марна річ я для вас, бо я – життя ваше і довголіття ваше, бо не створені ви займатися збіжжям та картоплею, ви та віслюки ваші – з одних ясел. І як не може бути призначенням віслюка обслуговувати всіх віслюків, що живуть з ним у світі, так не буде метою людини обслуговувати всі тіла створінь, її сучасників, тіла тваринні. Але призначенням віслюка є служити людині, вищій за нього, щоб приносити їй користь. А призначенням людини є служити Творцеві і довершувати Його задум, як сказав бен Зома: «Усі ці створені тільки, аби обслуговувати мене, а я – служити Господарю своєму», і говорить: «Все зробив Творець заради Себе», бо Творець прагне і жадає досконалості нашої, як сказали в «Берешит Раба», 88, про створення людини такими словами: «Ангели сказали перед Ним: що є людина, що згадаєш про неї, і син людський, що визначиш його, напасть ця навіщо Тобі?». Сказав їм Творець: «Якщо так, то дрібна й велика худоба навіщо? На що це схоже? На царя, в якого був палац, повний всякого добра, і немає в нього гостей. Яка втіха цареві, що наповнив...». Відразу сказали перед Ним: «Творцю, Пане наш, наскільки могутнє ім’я Твоє на всій землі! Роби те, що добре для Тебе!». На перший погляд маємо взяти під сумнів це іносказання, адже дійсно існує та стоїть цей палац, сповнений всякого добра, в наші дні. То насправді, мали б ми наповнити його гостями вщерть. Проте істинні ці слова, адже ти бачиш, що не мали претензій ангели ні до жодного з усіх створінь, які були створені в перші шість днів творіння, крім як до людини. А її ж створено за образом Всесильного і складається вона з вищих і нижніх разом. Тож ангели, що побачили це, дійсно здивувалися й збентежились: як духовна, чиста та ясна душа спуститься з верхів’я світу, щоб увійти й жити в одній зв’язці з цим нечистим тваринним тілом? Отже вразилися: "напасть ця навіщо Тобі?". І на це було дано їм відповідь, що вже здавна існує палац, сповнений всякого добра і порожній він без гостей. І щоб заповнити його гостями, нам потрібно винайти цю людину, що складається з вищого і нижнього разом. І з цієї причини необхідно було, щоб чиста та ясна душа одяглася в "напасть" цього забрудненого тіла. І відразу ж зрозуміли вони це і сказали: "Роби так, як добре Тобі".
І знай, що цей палац, повний всякого добра, вказує на всі блага й насолоду, заради яких створив створіння. Як сказано мудрецями: "у звичаї доброго – чинити добро". Тому створив світи, щоб принести задоволення створінням. А оскільки минуле й майбутнє не ведеться в Творці, потрібно зрозуміти, що відразу ж, як задумав Він створити створіння і дати їм насолоду, з’явилися і втілилися перед Ним вони і все їхнє наповнення благом і насолодою разом, як було Ним задумано.
Як наведено в книзі Арі "Хефці ба", відомо, що всі вищі і нижні світи включені у Нескінченність ще до скорочення, за суттю «Він і ім'я Його є одне». А скорочення, котре є коренем світів АБЄА, обмежених нашим світом, відбулося через сукупність коренів самих душ від їхнього прагнення якомога більше уподібнитися Творцеві, що є злиттям. Як пояснено там, що роз’єднання й злиття щодо всього духовного можливі не інакше, як в мірах подібності чи відмінності властивостей.
Внаслідок того, що хотів Творець дати насолоду створінням, в отримувачів, безперечно, вкарбовано бажання отримувати насолоду і тим самим їхні властивості стали відмінними від Творця, оскільки ця властивість повністю й абсолютно відсутня в природі Створювача, адже від кого отримає? І для виправлення цього зроблено скорочення й обмеження – аж до появи цього світу, до реальності облачення душі в матеріальне тіло так, щоб коли вона перебуває в ньому і займається Торою й духовною роботою на віддачу Створювачу, повертається властивість отримання до об'єднання з наміром заради віддачі. У такій мірі, як написано: "І злитися з Ним". І тоді уподібнює властивості свої зі Створювачем, де тотожність властивостей означає злиття в духовному, як зазначено. І коли повністю закінчиться злиття в усіх частинах душі, повернуться світи в стан Нескінченності, як було до скорочення.
"І в землі своїй подвійно успадкують" (Ішайягу, 61:7), тому що зможуть тоді знову отримати всю насолоду і благо, вже уготовані їм у світі Нескінченності, як було сказано. А на додаток до цього, оскільки вже готові до істинного злиття, без будь-якої розбіжності властивостей, бо вже й отримання у них буде не заради власного задоволення, а щоб зробити приємність Створювачу своєму, то виходить, що уподібнюються властивістю віддачі з Ним, і вже докладно і в належній формі описав я ці речі в книзі «Панім Меїрот у-Масбірот».
7) І з цього зрозумієш сказане мудрецями, що "стан "Шхіна в нижніх" є великою потребою", і слова ці дуже дивують. Проте вони узгоджуються зі сказаним в згаданому мідраші, де прирівняли справу до царя, у якого є палац, повний всякого добра, але немає у нього гостей, і звичайно ж, на гостей він сидить і чекає. А якщо не так, то з усієї підготовки немає жодної користі і йде на ніщо.
І подібно це до великого царя, в якого вже на старості народився син. І дуже любив він його і тому з дня його народження думав про нього й планував. І зібрав він усі книги і видатних мудреців царства, і влаштував для сина школу мудрості, і зібрав усіх будівників визначних, і побудував для сина палаци насолод, а потім – всіх музикантів і співаків, і влаштував йому доми співів, і зібрав найкращих кухарів і кондитерів з усього царства, які готували для сина кращі делікатеси світу і т.д.
І ось виріс син і змужнів, але він дурний і немає в нього бажання до знань, і сліпий він, не бачить нічого і не відчуває краси будівель. І він глухий, і не почує голосу співаків і співачок. І він хворий на цукровий діабет, і не можна йому нічого їсти, крім грубого хліба. І ганьби й люті задосить.
І з цього зрозумій сказане мудрецями у вірші: "Я – Творець, у свій час прискорю". І роз'яснено це в трактаті «Сангедрін», 98: "Не удостояться – у свій час, удостояться – прискорю". Тобто існують два шляхи досягнення згаданої мети:
– або самі звертають увагу, і це називається шляхом повернення. І якщо удостояться цього, здійсниться їм "прискорю", тобто немає для цього певного терміну, а як тільки удостояться – зрозуміло, закінчиться виправлення;
– а якщо не удостояться звернути увагу, є інша дорога, яка називається дорогою страждань. Як сказано мудрецями в трактаті «Сангедрін», 97: "Я ставлю над вами царя, такого як Аман – і ви вимушено повертаєтесь до добра". І це вже "у свій час", бо на це є певний термін. І захочуть цього. Це аби показати нам, що шляхи Творця – не наші шляхи. І тому не вийде у Творця, як у земного царя в наведеному прикладі, який клопотався і приготував стільки всього великого і надзвичайного для свого улюбленого сина, і в результаті журба йому від усього цього, і всі турботи й витрати даремні, все пішло намарно й на пропаще, у лють і ганьбу.
А от всі дії Творця, навпаки, впевнені та вірні і шахрайство не притаманне Йому. Як сказали мудреці: "Не удостояться – в свій час", а те, що не зробить бажання, зробить час. У мірі написаного: "Чи слатимеш ти блискавки, і чи підуть вони і скажуть тобі: "Ось ми"? Бо існує шлях страждань, що здатен спокутувати грубе матеріальне, аж поки не зрозуміє (людина), як підняти голову з ясел для худоби, щоб піднести її вгору, і підніматися, і йти вгору сходами щастя і людського успіху, тому що повернеться і зіллється зі своїм коренем, і довершить задумане.
8) А отже давайте зрозуміємо, наскільки ми маємо бути вдячними нашим учителям, які передають нам свої духовні світла і віддають душі свої, аби надати благо нашим душам, що стоять посередині між шляхом тяжких страждань і шляхом повернення. Вони рятують нас від пекла, що страшніше смерті. Вони привчають нас прямувати до небес насолоди, до висот вишуканості й раювання, що й є нашою долею, котра готова й очікує на нас з самого початку. І кожен з них у своєму поколінні діє відповідно до сили світла його вчення та святості.
І вже сказали мудреці: "Немає покоління, у якому не було б таких, як Авраам, Іцхак і Яаков". Однак ця божественна людина, рав наш Іцхак Лурія, трудився і здобув для нас повною мірою своєю і напрочуд перевершив своїх попередників. І якби вмів я говорити пишномовно, то прославляв би той день, коли відкрилася мудрість його, майже як день дарування Тори Ісраелю.
Немає достатньо слів оцінити його святу роботу для нас, адже були двері осягнення замкнені на замки й засуви, а він прийшов і розчинив їх для нас так, що кожен, хто прагне увійти всередину царського палацу, повинен мати лише святість і чистоту – і піти омитися, й поголити волосся, й одягнути чистий одяг, аби постати перед вищою малхут, як належить.
І ось ти знаходиш тридцятивосьмирічного, що перевершив своєю мудрістю святою усіх попередників, аж до ґаонів, і взагалі. І всі старці землі (святої), звитяжці пастирства, товариші та учні божественного мудреця Рамака (рабі Моше Кордоверо), піднялися і стали перед ним, як учні перед учителем.
І також всі мудреці наступних поколінь до наших днів, всі без винятку, припинили користуватися книгами і працями, написаними до нього, хай то кабала Рамака, чи кабала перших або кабала ґаонів, і все своє духовне життя присвятили виключно злиттю з його священною мудрістю. І само собою зрозуміло, що недарма заслуговують такої абсолютної перемоги, якої здобув цей батько мудрості, молодий роками.
Однак на скорботу сердець наших, пощастило диявольській справі, і з'явилися труднощі на шляху поширення його мудрості серед святого народу, і поступово й потроху почали стримувати його. І в основному це через те, що слова його записувалися на слух, як він щодня викладав своїм учням, котрі були вже похилого віку, і були великими знавцями в осягненні Зоар і «Тікуней Зоар». І здебільшого порядок його святих промов був відповідно до глибоких питань, котрі ставили йому, кожний на свою тему. І тому не передав він мудрість у придатному для використання вигляді, як у тих творах, що передували йому. І ми знаходимо у записах, що сам Арі прагнув навести порядок в темах. Дивись про це в розділі «Статті Рашбі з коментарями "Ідра Зута" з короткою передмовою рава Хаїма Віталя. І на додаток до всього був коротким час його викладання, тому що школа його проіснувала лише близько 17 місяців, як пояснено в "Шаар а-Ґільґулім", розділ 8, тому що прибув з Єгипту у Цфат у 5331 році, напередодні Песаху, а раву Хаїму Віталю було тоді 29 років, і року 5332-го перед суботою глави «Матот-Масаей», першого ава, захворів, а у вівторок тижня глави «Дварім», 5 ава, помер – до життя у світі прийдешньому.
І наведено ще в розділі 8, що на момент смерті заповів він раву Хаїму Віталю, щоб не навчав він мудрості інших, хоч йому самому було дозволено займатися таємно. А іншим товаришам абсолютно заборонив займатися нею, бо сказав, що не зрозуміли вони науку, як годиться. І в цьому причина, з якої рав Хаїм Віталь не систематизував записи, а залишив їх невпорядкованими. І тим більше не пояснив зв'язку між темами, щоб не було це, неначе навчає інших. І тому ми переймаємо в нього велику обережність поводження з тим, що відомо знавцям творів Арі.
А той порядок, який існує для нас у працях Арі, був налаштований і впорядкований третім поколінням у три різні періоди часу трьома укладачами. Першим з укладачів був мудрець рав Цемах, котрий жив в один час з равом Азулаєм, який помер у 5404 році. До нього в руки потрапила велика частина праць, з якої він склав багато книг. Найбільш важлива з них – книга "Адам яшар", у якій він зібрав корінне й основне з усіх тлумачень, що знаходилися в нього. Але частина книг, складених ним, загублена. У вступі до своєї книги "Коль ба-рама" наводить він весь перелік книг, які впорядкував.
Другим упорядником є його учень, мудрець рав Папріш, який зробив набагато більше, ніж його вчитель, оскільки до його рук потрапила частина праць, яка була у рава Шмуеля Віталя (сина Хаїма Віталя). З них він склав багато книг, найбільш важливими з яких є книги "Ец Хаїм" і "Прі Ец Хаїм", що включають в себе велику широчінь мудрості, у повному розумінні.
Третім упорядником був мудрець рав Шмуель Віталь, син рава Хаїма Віталя, який був великим і відомим мудрецем. З того, що залишив йому його батько, він склав книгу "Шмона Шеарім".
Ми бачимо, що кожен з укладачів не мав усіх праць у повноті, що спричинилося їм до великих труднощів при укладанні тем, котрі були зовсім не призначені для тих, хто не мав справжніх знань у Зоар і «Тікуней Зоар», і тому й малим є число тих, хто піднімається.
9) Але натомість велика приязнь, повідомлена нам від Творця, адже прийшли ми й удостоїлися духу життя нашого, Бааль Шем Това, міра величі й святість якого вище будь-якої думки і слова. Не бачили й не побачать його, крім тих достойних, які служили його світлу, але й ті в певній мірі – "кожен згідно з тим, що прийняв у своє серце".
І це правда, що світло його вчення і святої мудрості, засноване виключно на святих засадах Арі. Однак за суттю своєю вони зовсім не схожі одне з одним. І поясню це на прикладі того, хто потопає в річці, і він то спливає, то зникає під водою, як зазвичай, коли тонуть. Іноді з'являється лише волосся голови, і тоді вдаються до різних способів, як схопити і врятувати його через голову, а іноді з'являється й тіло, і тоді починаються спроби схопити його навпроти серця.
Так і в цьому випадку після того, як людина з Ісраеля стала тонути в злобних водах вигнання, відтак і до сьогоднішнього дня піднімається вона в них і опускається. Але не всі часи однакові. За часів Арі було видно лише голову, і тому Арі намагався врятувати нас "через голову". А за часів Бааль Шем Това було полегшення, і тому дано було благословення врятувати нас "через серце". І було це нам визволенням великим і вірним.
Але через численні гріхи наші повернулося колесо в нашому поколінні і впали ми надзвичайно, як з високої гори – у глибоку яму. До того ж додалося зіткнення народів, що заплутало весь цілий світ. І стали великими потреби, а розум коротким і спотвореним брудом матеріальності, що займає думки. І "раби їдуть на конях, а вельможі землею йдуть". І все, що передбачено в мішні в трактаті «Сота», виповнилося в нас через численні гріхи наші, і знову утворилася залізна завіса й на це величезне світло Бааль Шем Това, про яке говорили ми, що світить воно до приходу нашого повного звільнення. Не вірили мудрі серцем у можливість того, що прийде покоління, коли не зможуть побачити його світло. І ось потьмарилися наші очі, і віддали ми добро забуттю. І побачивши це, сказав я: "Час діяти!". А тому встав я відкрити навстіж входи для світла Арі, бо саме він здатний і готовий також і для нашого покоління, а двоє краще, ніж один.
Не можна звинувачувати мене у стислості викладу в цій праці, яка підходить і готова для всіх, хто любить мудрість, тому що численність глеків послаблює смак вина і обтяжує поняття для того, хто вивчає. Але ми не відповідальні за грубі серця, для котрих ще не створено мови, що допомогла б їм, і які, куди б не звертали свій погляд, вже готове для них бажане їхній дурості. І є правило, що те місце, з якого мудрець бере джерела мудрості, бере звідти дурень джерело дурості своєї. Ще на початку своєї книги я попереджаю, що старався я абсолютно не заради зівак, а для тих, кому дороге слово Творця, і йдуть вони й сумують за тим, щоб плинути за Творцем і благом Його, аби втілити мету, заради якої були створені. І здійсниться в них, за бажанням Творця, написане: "Всі, хто прагне, знайдуть Мене".
10) Іди й дивись: слова мудреця рабі Авраама ібн Езри в книзі його "Єсод Мора", 8:2: "А тепер зверни увагу і знай, що всі заповіді, записані в Торі або прийняті, встановлені праотцями, хоч більша частина їх виконується дією або словами, всі вони – для виправлення серця, бо всі серця вимагає Творець і всяку рушійну силу думок розуміє".
І написано: "Для чесних у серцях їхніх". І навпаки: "Серце, що виковує замисли…". І знайшов я вислів, що включає в себе всі заповіді, і це: "Всесильного свого бійся і Йому служи". І ось слово "бійся" включає в себе всі заборонні заповіді у слові, у серці і в дії. І це перша сходинка, з якої підніметься, до роботи Творця зійде, котра включає в себе всі наказові заповіді. І вони привчать серце людини і будуть вести її, поки не зіллється з Творцем, тому що для цього була створена людина. Адже не була створена вона здобувати багатства та зводити будинки. І тому людина має просити все, що дасть їй любов до вивчення мудрості, і щоб благати віри тощо. І тоді відкриє Творець очі її серця і поновить їй в нутрі інший дух, тоді буде вона за життя свого любима Творцем. І знай, що Тора дана лише людям серця, оскільки слова – як тіла, а "таамім" (знаки інтонації) – як душі. І якщо не зрозуміє "таамім" (тут – "сенси"), будь-який труд його – марнота й натуга, і вітер, так, наче трудив би себе, перераховуючи сторінки і слова у книзі з медицини – такими зусиллями не вилікувати недугу. Так і верблюд, який несе шовк: ані верблюду ніякої користі з шовку, ані шовку від верблюда". Кінець цитати, слово в слово.
Висновок зі сказаного мудрецем один: потрібно триматися за мету, заради якої була створена людина. І говорить про неї, що це – злиття з Творцем. І тому каже, що людина зобов’язана вдаватися знов і знов до способів, котрі приведуть її до любові до Творця, вивчати мудрість і шукати віру, допоки не удостоїться того, що Творець розкриє очі її серця, і дасть в її нутро інший, новий дух, і буде людина за життя свого любима Створювачем своїм.
І підкреслено він уточнює це, що буде вона за життя свого улюбленою для Створювача свого, аби вказати, що допоки не удостоїлася людина цього здобуття, робота її не є довершеною. А роботу, яка дана нам, сьогодні потрібно робити. І так завершує це: "Тора дана лише людям серця". Тобто тим, хто здобув собі «серце» – любити Його і жадати Його, які мовою мудреців звуться "мудрими серцем", бо немає там більше тваринної душі, яка йде вниз, бо зле начало перебуває лише в серці, порожньому від мудрості.
І роз'яснюючи, каже, що слова – як тіла, а "таамім" – як душі. І якщо не зрозумієш таамім, сенси, то схоже це, наче трудив би себе, перераховуючи сторінки і слова у книзі з медицини – такими зусиллями не вилікувати недугу. Він хоче сказати, що зобов'язана людина знайти способи, щоб удостоїтися згаданого набутку, тоді вона здатна скуштувати «смаки» Тори, яка є внутрішньою, прихованою мудрістю, і «смаки» заповіді, котрі є любов’ю і жаданням до Творця. А без цього виходить, що немає в людини нічого, крім слів і дій, які є тілами, позбавленими душ, що схоже на "того, хто трудить себе, перераховує сторінки і слова в книзі з медицини", адже не осягне він медицини, поки не зрозуміє сенсу, написаного про неї. А також після того, як піде й здобуде її за всі кошти, котрих вистачить йому для цього. І якщо порядок навчання та самі дії не налаштовані на досягнення цього, тоді це немов верблюд, який несе шовк, коли і шовку ніякої користі з нього, і сам шовк нічим не допоможе йому досягти виповнення наміру, заради якого і створений.
11) І відповідно до вищесказаного, удостоїлися ми того, що були відкриті нам очі тлумаченням рабі Симона, в «Мідраш Раба», розділ 6, про слова "зробимо людину", (коли побажав Творець створити людину і порадився з ангелами служіння), і говорить, що розділилися вони на групи і ґурти. І сказали одні з них: "Буде створено". А інші сказали: "Не буде створено". Як сказано: "Милосердя і правда зустрілися, справедливість і мир з’єдналися". Милосердя сказало – буде створено, тому що людина чинить благодіяння. Правда сказала – не буде створено, тому що вся вона – брехня. Справедливість сказала – буде створено, тому що вона вершить справедливість. А Мир сказав – не буде створено, бо вона – суцільні чвари.
Що ж зробив Творець? Взяв Правду і скинув її на землю, як сказано: "І буде Правда кинута на землю". Звернулися ангели служіння до Творця: "Чому ганьбиш «печатку» Свою? Підніми Правду з землі, як сказано: "Правда з землі виросте".
І ось це тлумачення є складним з усіх боків.
а) все ще не роз'яснено серйозність сказаного: "зробимо людину". Невже Творець потребує поради так, як сказано: "Визволення – в серці радника"?
б) слова Правди: як можна говорити про весь рід людський, що весь він – брехня, адже немає покоління, в котрому не було б як Авраам, Іцхак і Яаков.
в) і якщо справедливі слова Правди, то як ангели Милосердя і Справедливості погодилися на існування світу, котрий весь – брехня?
г) чому називається Правда «печаткою» – печатка, яку ставлять на полях листа, коли, звісно, основне знаходиться за межами печатки, адже безсумнівно, що поза межами правди немає жодної реальності?
ґ) чи можливо, щоб ангели Правди подумали про Того, Хто діє в істині, що немає правди в діях Його?
д) за що дано було Правді, як важке покарання, те, що була вона кинута до землі і в середину землі?
е) чому в Торі не наведена відповідь ангелів так, як наведено питання до них?
І потрібно зрозуміти ці два види управління, представлені нам, кінцево протилежні один одному, якими є: управління існуванням всієї дійсності цього світу і управління видів існування, як вони постають, кожний з тієї дійсності, що перед нами. Бо, з одного боку, ми знаходимо надійне управління з наглядом, на диво певним, котре панує, аби дати буття кожному зі створінь дійсності.
Візьмемо, наприклад, порядок буття в існуванні людини. І ось любов і насолода є надійною й істинною першопричиною людини, певною та вірною у виконанні свого призначення. І відразу ж після того, як відокремилася від задуму її батька, управління підготувало їй надійне місце, захищене від будь-якої шкоди між тканин, що в лоні матері, так, що ніхто сторонній не торкнеться її. Там вище управління щодня забезпечує її хлібом насущним згідно з її мірою. І так опікується нею в усіх її потребах, не забуваючи ні на мить, поки не здобуде вона силу вийти у повітря нашої землі, сповненої труднощів.
І тоді вище управління дає їй міць і силу. І вона, як озброєний, досвідчений і звичний до всього боєць, йде та відкриває брами й пробиває стіни. Аж поки не з’явиться серед людей, на яких можна покластися, які допомагатимуть їй всі дні слабкості її, бувши найдорожчими для неї з усіх мешканців світу, з любов'ю, милосердям і жагою величезною заради її існування. Так продовжує вище управління, тримаючи її в обіймах, допоки не підготує її до існування і продовження розвитку існування після цього. Так само, як у випадку з людиною, і весь тваринний і рослинний види перебувають під надзвичайно чудесним наглядом, що забезпечує їх існування в реальності, і це відомо всім природознавцям.
А з іншого боку, розглядаючи порядок становлення та забезпечення видів існування тих же різновидів дійсності, – "від рогів антилопи до яєць вошей", ми знаходимо безлад у порядках, як це у війську, що біжить з поля бою, побите і хворе, уражене Всесильним. І все їхнє життя веде до смерті. Немає у них права на існування без того, щоб не передували йому стражнаня й болі, і життям своїм здобуває свій хліб свій.
І навіть маленька воша ламає собі зуби, виходячи здобути їжу, і скільки доводиться їй пострибати, аж поки дістане собі поживи достатньо, аби поїсти й мати право на існування. І як і в неї – доля одна для всіх, від малих до великих. І годі й говорити про рід людський, обраний з усіх створінь, "рука котрого – на всіх, і рука всіх – на ньому".
12) Однак і в 10-ти сфірот святості ми розрізняємо дві протилежності, де зміст дев'яти перших сфірот – властивість віддачі, а зміст малхут – отримання. І також дев'ять перших сфірот наповнені світлом, а малхут – немає в ній від себе самої нічого. І це суть того, що ми розрізняємо в кожному парцуфі два види світла: внутрішнє світло і навколишнє світло; і два види келім, де внутрішнє клі призначене для внутрішнього світла, а зовнішнє клі – для навколишнього світла.
І причина цього – у двох суперечностях, згаданих вище. Що неможливо двом протилежностям існувати в одному носії і тому потрібен спеціальний носій для внутрішнього світла і окремо – носій для навколишнього світла.
Але в духовному вони не є буквально суперечними, бо малхут знаходиться там в стані зівуґу з дев'ятьма першими сфірот і набуває також властивості віддачі, що є суттю відбитого світла. Що стосується сітри ахри, немає в ній нічого від дев'яти перших сфірот і основа будови її – порожній простір, що є величезним бажанням отримувати, на яку й було зроблено перше скорочення (івр. "цимцум алеф”), і навіть тоді, коли приходить світіння лінії всередину решімо, цей корінь залишається без світла. І тому вона від початку до кінця протилежна життю і святості за суттю написаного: "Одне на противагу іншому створив Всесильний". І тому називається "мертвою".
І ось, як з’ясовано вище, в пункті 6, все призначення скорочення було – прикрасити душі тотожністю властивостей з Творцем, тобто перетворити клі отримання на властивість віддачі.
А в згаданому стані мета ця досі недосяжна, як щодо будови духовних парцуфів, де немає нічого від порожнього простору, котрим є величезне бажання отримувати, на яке й було зроблено скорочення, і тому не може статися виправлення того, що не існує там, – так і щодо будови сітри ахри, звісно ж немає там ніякого виправлення, незважаючи на те, що є там порожній простір, бо характер її абсолютно протилежний, і все, що отримує вона, призначено до смерті.
І тому потрібна лише людина цього світу, яка, перебуваючи в малому стані, отримує живлення та існування від сітри ахри, успадковуючи від неї келім порожнього простору. У великому ж своєму стані за допомогою Тори й заповідей приєднується до духовного, щоб дати насолоду Створювачу своєму. І стає протилежністю величезному бажанню отримувати, яке вже придбала, і налаштовано воно в ній виключно заради віддачі, тим самим дорівнюючи свої властивості до властивостей Творця. І здійснюється в ній намір.
Це й є сенсом існування часу в нашому світі. Ти бачиш, що спочатку розділилися дві вищезгадані протилежності на дві відокремлені одна від одної сутності, тобто на систему святості й сітру ахру, за суттю сказаного: "Одне на противагу іншому…», в яких все ще не може статися виправлення, бо мають вони перебувати в одному носії – людині. І таким чином нам неодмінно необхідне існування часу, щоб ці дві протилежності виникали в людині одна за одною, тобто в період катнуту і в період ґадлуту.
13) З цього можна зрозуміти необхідність розбиття келім та їхніх властивостей. Як сказано у книзі Зоар і у Арі: відомо, що два види світла існують у всіх десяти сфірот у поступально-зворотному русі:
– перше світло – це світло Нескінченності, котре сходить зверху вниз, і називається прямим світлом;
– друге світло є породженням клі малхут, воно повертається знизу вгору, і називається відбитим світлом.
І обидва ці світла з'єднуються буквально в одне. І знай: те, що сказано, що від цимцума й нижче точка скорочення була відокремлена від усього світла і залишилася порожнім простором (івр. "халаль пануй"), і вище світло не друге світло є породженням клі малхут, воно повертається знизу вгору, і називається відбитим світлом.
І обидва ці світла з'єднуються буквально в одне. І знай: те, що сказано, що від цимцума й нижче точка скорочення була відокремлена від усього світла і залишилася порожнім простором (івр. "халаль пануй"), і вище світло не з’явиться в останній стадії до остаточного виправлення, це говориться, головним чином, про світло Нескінченності, що називається прямим світлом. Але друге світло, зване відбитим світлом, може бути присутнім в останній стадії, бо на нього взагалі не було скорочення.
І з’ясувалося, що необхідність існування системи "сітри ахра" і кліпот обов’язкова для досягнення цілі скорочення. І служить вона для того, щоб відбилося в людині величезне клі отримання під час її малого стану, коли людина живе за її рахунок. І коли так, то сітра ахра також потребує світла, але звідки вона візьме його, адже вся будова її складається лише з останньої стадії, що є простором, вільним від усякого світла, бо від скорочення й нижче вище світло вже видалилося звідти остаточно.
І через це підготовлено феномен розбиття келім, бо розбиття вказує на відокремлення частини від відбитого світла, що в десяти сфірот світу Некудім, котре спустилося з місця Ацилут і назовні, аж до порожнього простору. І ти вже знаєш, що відбитому світлові можна з’являтися також і в порожньому просторі. І ось в цій частині відбитого світла, що спустилася з місця Ацилут і назовні, є в ній від кожної сфіри з десяти сфірот Некудим 32 особливих бхіни (властивості або категорії) і десять раз по 32, це 320. І триста двадцять цих бхінот, що спустилися, приготовані для існування реальності нижніх і приходять вони до них як дві системи за суттю написаного: "Одне на противагу іншому створив Всесильний". Тобто світи АБЄА святості і протилежні їм світи АБЄА сітри ахри.
І сказали мудреці (трактат «Меґіла», 6) в поясненні написаного: "І народ від народу міцнішатиме", що коли один піднімається, інший падає і не будується Цур інакше, як від руйнування Єрусалима. Можна б, щоб усі ці 320 бхінот перебували в сітрі ахрі, і тоді зруйнується вщент щодо нижніх будова системи святості. І можна так, щоб приєдналися всі до святості, і тоді виходить, що зовсім руйнується система сітри ахри у світі. А можна, щоб розподілилися вони між двома в більшій або меншій мірі відповідно до дій людей. І так вони переходять у цих двох системах до завершення виправлення.
І ось після розбиття келім і спуску 320 бхінот, іскор згаданого світла, від Ацилута назовні, вибрані були і піднялися з них 288 іскор. Тобто все, що спустилося з дев’яти перших сфірот, що у світі Некудим, бо дев’ять разів по 32 дорівнює РАПАХ (288) бхінот. І вони повернулися та з’єдналися з будовою системи святості. І виходить, що залишилося сітрі ахрі лише 32 бхіни з тих, що спустилися від малхут світу Некудим. І було це на початку будови сітри ахри в найменшій мірі, поки що не гідній для її функції, а довершення її будови закінчилося потім з причини гріха Адама Рішона з древом пізнання, як пояснено в книзі Арі «Ец хаїм».
І ось з’ясувалося, що дві системи, одна проти одної, діють в існуванні та забезпеченні дійсності. А кількість світла, потрібного для цього існування, – 320 іскор. І вони підготовлені та відміряні силою розбиття келім. Цій кількості призначено переходити між двома системами, бо від цього залежать порядки існування й забезпечення дійсності. І знай, що система святості зобов’язана постачати принаймні кількість РАПАХ іскор для довершення дев’яти її перших сфірот, і тоді може існувати й забезпечувати існування нижніх. І це було в неї до гріха Адама, і тому вся дійсність тоді функціонувала завдяки системі святості, тому що були в неї повністю всі 288 іскор, як сказано.
14) А зараз знайшли ми підхід до згаданого вище мідраша щодо чотирьох ангелів: Милосердя та Справедливості, Правди й Миру, котрі вели перемовини з Творцем про створення людини, бо ці ангели є служителями душі людини. А тому вів з ними переговори, оскільки все створіння, за їхньою думкою, створено, як сказали мудреці. І відомо, що кожна з душ включає десять сфірот внутрішнього світла і навколишнього. І ось Милосердя є внутрішнім світлом дев’яти перших сфірот душі. А Справедливість – це внутрішнє світло малхут душі. А Правда – це навколишнє світло душі, і вже говорили ми, що внутрішнє та зовнішнє світла є суперечними одне одному. Оскільки внутрішнє світло притягується за законом світіння лінії, що утримується від появи в точці скорочення, котра є проявом величезної міри отримування, а навколишнє світло походить від світла Нескінченності, що оточує всі світи. І там, в Нескінченності, рівні малий і великий, і тому навколишнє світло світить і дає благо також і точці скорочення, а тим більше бхіні малхут. І через те, що вони протилежні, тому потребують двох келім, бо внутрішнє світло світить в дев’яти перших, і тому навіть в малхут світить лише за принципом дев’яти перших, а зовсім не в її особисту властивість. Однак навколишнє світло світить у келім, що походять виключно від точки скорочення, що зветься зовнішнім клі.
І з цього зрозумій, чому Правда називається печаткою, бо ця назва запозичена від печатки, котру ставлять на полях листа в кінці змісту, проте саме вона робить його цінним і дієвим, бо без печатки немає в нього жодної цінності, і все написано марно. Так і навколишнє світло, яке дає благо точці скорочення, що є великим станом отримання, так, що робить її тотожною за властивістю зі Створювачем її у віддачі, що є ціллю всіх обмежених світів, вищих та нижніх.
І це протест Правди при створенні людини, бо стверджувала, що та вся є брехнею, оскільки з боку створення людини Творцем немає в неї зовнішнього клі, котре повинно походити від точки скорочення, бо вже відокремлена від світла Творця, як сказано вище. І коли так, то неможливо ангелам Правди допомогти людині дістати навколишнє світло, що оточує, і таким чином, всі обмежені світи, вищі й нижні, створені лише для реалізації цього, і людина має бути єдиним носієм цього світла, а оскільки вона не готова для своєї функції, тому всі вони є порожнеча і брехня, і всякий труд щодо них є безцільним.
Однак ангели Милосердя та Справедливості відносяться виключно до внутрішнього світла душі, і оскільки немає в людині порожнього простору, навпаки, могли б з надлишком забезпечити її всіма світлами душі в повному достатку, давши досконалість ще більш піднесену. І тому були вони раді допомогти і погодилися всім, що тільки є в них, зі створенням людини. (Адже вони становлять собою НЕГІ, що беруть участь в зівуґу де-акаа, а тому належать до половини навколишнього світла з боку відбитого світла, що в ньому).
Ангели Миру стверджували, що людина – це суцільні чвари. Тобто яким чином вона може отримати навколишнє світло? Адже кінець кінцем неможливо, щоб воно було з внутрішнім світлом в одному носії, тому що протилежні вони одне одному, а отже людина – суцільні чвари. (Означає це, що навколишнє світло визначається двома: майбутнє відбите світло і майбутнє навколишнє світло. І зовнішнє клі відбитого світла – це екран, а зовнішнє клі прямого світла – це сам авіют четвертої стадії, бхіна "лев а-евен" (кам’яне серце). І виходить, що в Адама не було лише зовнішнього клі, що належить до ангелів Правди, і не бракувало йому зовнішнього клі, що належить до ангелів Миру. І тому згодились на створення його, але стверджували, що весь він – чвари, тобто пряме світло не може увійти у внутрішнє клі, тому що протилежне йому.
15) У сказаному ми удостоїлися зрозуміти продовження висловів про гріх древа пізнання добра і зла, що є надзвичайно глибокими. І мудреці, які розкрили в них одну міру, приховали у своїх словах ще десять мір. І ось на початку теми написано: "І були Адам і його дружина, обоє, голими і не соромилися". І знай, що поняття одягу є феноменом зовнішнього клі. А тому упереджує цим писання вказати на причину гріха древа пізнання, як сказали мудреці про вислів "страшне звинувачення людям", бо зі звинуваченням підійшов ти до нього. Інакше кажучи, був приготований для нього гріх з самого початку. І це є мірою того, що написано: були Адам і дружина його з боку їхнього утворення без зовнішнього клі, лише з внутрішніми келім, що походять від системи святості. І тому не соромилися, тобто ще не відчували свого недоліку, адже сором – це відчуття недоліку. І відомо, що відчуття недоліку є першою причиною заповнити нестачу подібно як той, хто відчуває свою хворобу, готовий прийняти лікування, але той, хто не відчуває себе хворим, певно, уникає всякого лікування. Отже, ця функція покладена на зовнішнє клі, бо позаяк воно в будові тіла, і порожнє від світла через те, що походить від порожнього простору, породжує в людині відчуття порожнечі та нестачі і соромиться вона цього. Тому вимушена знову наповнювати нестачу і притягувати навколишнє світло, котрого їй бракує, і яке готове наповнити це клі. І це сенс написаного: "І були Адам і дружина його, обоє, голі", без зовнішнього клі, і тому не соромилися того, що не відчували свого хісарону, і були позбавлені мети, заради котрої були створені”.
Проте треба дуже добре зрозуміти піднесеність цього Адама, виробу рук Творця і дружини його, яку Творець наділив ще й додатковою біною (розумінням) порівняно з ним. Як сказали мудреці (в трактаті «Ніда», 45) про розуміння написаного: "І вибудував Творець одну зі сторін…" – то як це вони помилилися і зробилися, наче дурні, не вміючи оберегтися від хитрощів змія? Також і з іншого боку, цей змій, про якого свідчить писання, що був він хитрішим від усіх звірів польових, як це він вимовив устами своїми таку дурницю й марноту, що коли з’їдять плід древа пізнання, то стане з них "Всесильний"? І як глупство це угніздилося в їхніх серцях? І ще-бо далі сказано, що не через жадання зробитися "всесильною", їла з древа пізнання, а по-простому – "бо добре дерево для їжі…", що є, на перший погляд, тваринною пристрастю.
16) І потрібно знати характер двох видів аналізу, котрими ми користуємося:
– перший аналіз називається з’ясуванням добра і зла;
– другий аналіз називається з’ясуванням правди і брехні.
Пояснення: Творець вкарбував силу аналізу в кожне створіння так, що діє в ньому вся бажана користь, і піднімає його до бажаної досконалості. І ось перший аналіз – це дієва тілесна сила, характер дії котрої – через відчуття гіркого й солодкого. Коли створіння гидує формою "гірке" і відринає її, бо зле йому, і улюблена ним форма "солодке", і наближає воно її, бо добре йому. І ось ця дієва сила є достатньою і довільною для всього неживого, рослинного і тваринного, що у світі, бо приводить їх до повної бажаної досконалості.
І в додаток до них є рід людський, у котрий вкарбував Творець дієву силу розуму, характер дії якої в другому аналізі, і котра відторгає поняття брехні та марноти з огидою аж до блювоти, і наближає речі правдиві та все корисне з великою любов’ю. Цей аналіз зветься з’ясуванням правди і брехні і ведеться виключно в роді людському, в кожному за його мірою. І знай, що ця, друга дієва сила, створена і з’явилася в людині через пораду змія, бо з боку створіння була в людини лиш тільки перша дієва сила для з’ясування доброго і злого, котра була достатня й довільна для неї, для її блага в той час.
І поясню тобі це на такому прикладі: якщо б у нашому світі праведники винагороджувалися в мірі їхніх добрих діянь, а грішники каралися б за вчинки їхні в міру їх грішності, то святість визначалася б для нас як солодке і хороше, а сітра ахра визначалася б для нас як погане і гірке.
І таким чином заповідь вибору проявлялася б для нас, як написано: "Дивись, дав Я тобі солодкість і гіркоту, і вибери солодкість". І тоді всім людям було б гарантовано досягнення досконалості, адже певно тікали б від злочину, бо зле їм від нього. І клопоталися б заповідями Творця вдень і вночі, не заспокоюючись, як сучасні дурні справами тіла та його нечистоти, оскільки добре їм та солодко. І отже, такою була справа Адама Рішона від створення його Творцем. І помістив його в Еденському саду обробляти та зберігати, як пояснили мудреці: обробляти – це наказові заповіді, а зберігати – це заборонні заповіді. Наказовими заповідями для нього було їсти й насолоджуватися з усіх дерев саду, а заборонні заповіді його були – не їсти від древа пізнання добра і зла. І наказова заповідь була солодка і приваблива, а заповідь заборонна полягала у відокремленні себе від плоду гіркого і тяжкого, як смерть. І не слід дивуватися, як можна назвати таке заповідями та роботою, бо бачимо ми так і в нашій нинішній роботі, що насолодою в суботу та свята ми удостоюємося вищої святості, а також відділенням себе від бридких істот та плазунів і всього, чим гидує душа людини, – ми отримуємо винагороду. І ти знаходиш, що справа вибору в роботі Адама Рішона була способом "і вибери солодке", і виходить, що лише тілесного піднебіння було досить і доволі йому для його блага знати, що заповідав йому Творець, а чого не заповідав.
17) А тепер зрозуміємо хитрість змія, бо мудреці додали, повідомивши нам, що Сам облачився в нього, адже видно, що слова його дуже піднесені. Тож почав з: "Чи справді сказав Всесильний: "Не їжте з усіх дерев саду"? Тобто почав з нею бесіду, оскільки жінці не було заповідано з уст Творця, як відомо. І тому запитав її способом з’ясування, тобто звідки знати тобі, що заборонено древо пізнання, може заборонені вам також всі плоди саду? І сказала жінка: "Від плодів дерев саду можемо їсти… не їжте від нього і не торкайтесь до нього, щоб вам не вмерти".
І є тут два серйозних уточнення:
а) ось дотик ніколи не був заборонений, а тоді чому ж вона додала до заборони?
б) виходить, що виявила сумнів у словах Творця, адже Творець сказав "смертю помрете". А жінка сказала: "Щоб вам не вмерти". Хіба можливо, щоб не повірила в слова Творця ще до гріха?
Однак жінка відповіла змієві згідно із запитанням змія, оскільки знала вона, що заборонив Творець, бо всі дерева саду солодкі й приємні і придатні до їжі, але не це дерево, що в середині саду. Вона була вже близька до торкання і відчула в цьому смак тяжкий, як смерть. І вона довела сама, що з боку її з’ясування існує підозра на смерть, навіть від дотику, і тому ще більше додала до розуміння заповіді заборони до того, що чула від свого чоловіка, бо немає розумнішого, ніж досвідчений, а "щоб вам не вмерти" вказує на дотик. І, як видно, відповідь була задовільною повністю, тому що хто може втрутитися і спростувати смакове відчуття свого ближнього? Однак змій спростував її і сказав: "Смертю ви не помрете, бо знає Всесильний, що в день, коли скуштуєте від нього, розкриються очі ваші…". І потрібно уточнити, що означає в цьому випадку "розкриття очей". Проте, повідомив їй річ нову й вищу за її розуміння, адже довів їм, що дурість думати, ніби створив Творець у Своєму світі щось зле та шкідливе. А та гіркота, котру скуштуєте в ньому, навіть близько до дотику, це лише від вас самих, оскільки це куштування поставить вас на вищий ступінь і тому потребує від вас більшої святості в час дії, щоб був весь ваш намір дати насолоду Творцеві здійснити намір, заради котрого ви були створені. І отже те, що здається вам злом і шкодою, це лише для того, щоб зрозуміли ви більшу святість, яка вимагається від вас. Однак "в день, коли скуштуєте від нього..." означає, що якби дія у святості й чистоті була ясна, як день, то були б ви подібні до Всесильного в знанні добра та зла. Тобто, як стосовно Творця це є певно солодким в повній тотожності, так будуть і для вас добро і зло повністю тотожні в солодкості й задоволенні. І поки що лишається місце сумнівам в правдивості змія, бо не сам Творець повідомив його про це, тому випередив змій, сказавши: "Бо знає Всесильний, що в день, коли скуштуєте від нього, розкриються очі ваші". Тобто з боку Творця це річ зайва – повідомляти це вам, оскільки знає Він, що коли звернете ви серця ваші на це – їсти у святості, то самі по собі відкриються очі ваші зрозуміти всю велич піднесеності, що в цьому, бо відчуєте в ньому надзвичайну насолоду та солодкість. І тому немає потреби повідомляти вам, адже для цього вкарбована у вас сила аналізу – самим знати, що корисно для вас.
І відразу написано: "І побачила жінка, що добре дерево для їжі і що насолода воно для очей…" Це означає, що не довірилася його словам, а пішла та перевірила своїм розумом і розумінням, і освятила себе додатковою святістю надати задоволення Творцеві, щоб довершити намір, що потребується від неї, і зовсім не для власного задоволення. І тоді розкрилися її очі, як сказав змій: "І побачила жінка, що добре дерево для їжі".
І отже, побачивши, що "насолода воно для очей", тобто ще до того, як доторкнулася до нього, відчула вона солодкість і величезне жадання, тільки лише подивившись, і такого жадання ще не було в неї ні до одного з дерев саду. І з’ясувалося для неї також, що приємне дерево для пізнання, тобто тому і є до цього дерева потяг та пристрасть навіть здалеку, більше, ніж до всіх дерев саду, і дає воно зрозуміти, що створені вони аби скуштувати з нього. У цьому вся мета, як розкрив їй змій. І тоді, після цих вирішальних з’ясовувань, "і взяла з його плодів і їла, і дала також чоловікові з нею, і їв". І уточнює писання словом "з нею", означає – з її чистим наміром, тобто лише для віддачі, а не для власних потреб. І на це вказує писання, що дала чоловікові "з нею", тобто з нею у святості.
18) А зараз зазирнемо в глибину теми й помилки, котра була "прив’язана до його ноги", бо це древо пізнання добра та зла було змішане з порожнім простором, тобто з великим станом властивості отримання, на котре було скорочення, і вище світло вже видалилося звідти.
І вже з’ясувалося, що в Адама Рішона абсолютно не було в його структурі властивості величі отримання, що походить від порожнього простору, а весь він походив з системи святості, характером котрої є віддача. Як написано в Зоар, в главі «Кдошім», що в Адама Рішона не було нічого, притаманного цьому світові. І тому заборонено йому було древо пізнання, як і його кореню, і всій системі святості, котрі відділені від сітри ахри, через розбіжність властивостей з нею і це є відокремлення від неї. І тому також йому було заповідано і дано застереження від з'єднання з нею, позаяк відокремиться він від свого святого кореня і помре, як мертві сітра ахра і кліпот, через свою протилежність і відокремленість від святості і життя життів. Однак це сатан, котрим є Сам, і він – ангел смерті, який втілився у змія, і спустився, і спокусив Хаву неправдивими словами своїх уст: "Не помрете смертю". І відомо, що будь-яка брехня, якщо не говорять слово правди спочатку, не встоїть, тому й почав свою брехню словом правди і розкрив їй мету творіння, сутністю котрої є ніщо інше, як виправити це древо, тобто щоб перетворити великі келім отримання на віддачу. І це те, що сказали мудреці: сказав їй, що Всесильний їв з цього древа і створив світ, тобто дивився на це за суттю "кінець дії в початковому задумі" і тому створив світ.
А як пояснено вгорі, вся справа першого скорочення була лише для людини, яка призначена уподібнити властивість отримання віддачі. І це – «слово правди». І тому була йому удача і жінка повірила йому, коли підготувала себе отримати і насолодитися виключно ради віддачі. Виходить само собою, що залишило зло древо пізнання добра і зла, і залишилося воно древом пізнання добра. Оскільки весь зміст зла, що в ньому, лише в сенсі відмінності властивості отримання заради себе, котру було вкарбовано в ньому, проте отриманням заради віддачі вона привела його до цілковитої досконалості. І виходить, що спричинила велике єднання, яке гідне бути в кінці дії.
Однак ця вища святість була ще несвоєчасна, бо була гідна жінка встояти в ній лише, коли скуштувала перший раз, але не при другому куштуванні.
І поясню тобі, бо не подібний той, хто відділяє себе від насолоди, до того, як скуштував і призвичаїв себе до неї, і той, хто відділяє себе від насолоди після того, як скуштував і прив’язався до неї, бо перший, напевно, може відокремити себе за один раз назавжди, але ж другий потребує додаткової роботи – відділятись від свого жадання потроху, аж поки закінчить цю справу. Так і тут: через те, що жінка поки що не їла від древа пізнання, і була вся в стані віддачі, тому легка була для неї справа першого куштування ради того, щоб принести задоволення Творцеві в цілковитій святості. Але ж після того, як спробувала його, вже прив’язана була великим жаданням і надзвичайним прагненням до древа пізнання, так що не могла вже більше позбутися своєї пристрасті, бо вже вийшла справа з-під її контролю.
І це те, що сказали мудреці, що з’їли недостиглий плід, це означає – до його зрілості, тобто до того, як набули сили й міці панувати над своїм злим началом. І зрозумій це добре. І подібно це тому, що сказали мудреці в трактаті «Євамот» згідно зі словами Аби Шауля, який сказав: "Одружується з вдовою брата для краси і для інтимних стосунків, він як той, хто потрапляє в кровозмішення". І ухвалили постанову: "Заборонено перше злягання через друге". І це те, що сказали мудреці: "Їв і їстиму ще", тобто що навіть тоді, коли вже почув ясно, що розгнівався на нього Творець, все ж не може відокремитись від цього, бо вже прив’язалася до нього пристрасть. І виходить, що перший раз їв у святості, а другий раз – у великій нечистоті. І з цього зрозуміла суворість кари за древо пізнання, через котре долучені всі люди до смерті. Проте ця смерть походить від того куштування Адама, як і попередив його Творець: "У день, коли з’їси від нього, смертю помреш". І справа в тому, що оскільки притягнута була в його органи властивість великого стану отримання з порожнього простору, котра існує, починаючи зі скорочення й далі, то неможливо вже вищому світлу існувати з нею в одній зв’язці. І тому ця вічна "душа жива", що пояснюється в написаному: "І вдихнув Творець в ніздрі його душу живу", була вимушена піти звідти, і стало залежним його тимчасове життя від кусня хліба. І це життя не є колишнім вічним життям, яке було до його послуг, а схоже, за цінністю, на "краплі поту життя", тобто розділилося його життя на краплі, так що кожна крапля є частиною його попереднього життя. І по суті, є іскрами душ, що розділилися на всіх його нащадків, усіх мешканців світу всіх поколінь до останнього покоління, що довершує мету творіння, на зразок одного великого ланцюга. Отже дії Творця ніяк не змінилися через гріх древа пізнання, а те світло життя, що було в Адама Рішона як одне, простягнулося і продовжилося одним великим ланцюжком, зміною форм аж до кінцевого виправлення, не перериваючись ні на мить, тому що дії Творця мають бути живими і дійсними, вони піднімають у святості, а не опускають. І зрозумій це добре.
І те ж саме як і з людиною, так само трапилось і з усіма іншими істотами у світі, бо всі впали з рівня вічності й загальності у послідовність зміни властивостей, як і людина. Бо людина і світ – є в них цінність внутрішня і зовнішня, так що зовнішнє завжди піднімається й опускається відповідно до внутрішнього, і більше нічого тут додати. І це є поняттям "у поті лиця свого їстимеш хліб", бо замість первинної душі живої, котру вдихнув Творець у його ніздрі, виходить тепер, що в "ніздрях" його – "краплі поту життя".
19) І вийшло, як сказали мудреці: "Воно – зле начало, воно ж – сатан, воно ж – ангел смерті, що спускається й підбурює, піднімається і звинувачує, приходить і забирає душу". І це тому, що два загальних пошкодження сталися з причини гріха древа пізнання. Перше пошкодження – це те, що "піднімається й звинувачує", бо після того, як спокусився і їв з древа пізнання і здобув для структури свого тіла клі отримання від порожнього простору, утворилися через це ненависть і віддалення між вічним світлом життя, котре вдихнув Творець у ніздрі Адама, і між тілом Адама. І подібно до того, що сказали мудреці: "Про кожного, хто гордує, говорить Творець: "Я і він не можемо жити в одному місці", бо феномен погорди походить від клі отримання порожнього простору, від якого вище світло вже відділилося і віддалилося з часу скорочення й надалі. І це так, як сказано в Зоар, що Творець ненавидить тіла, бо сутність їхня – «лише для себе». І тому відлетіло від нього світло життя, і це є першим пошкодженням. А друге пошкодження – це спуск РАПАХ, 288 іскор, котрі були вже з’єднані з системою святості, як зазначено вище, і котрі тепер, щоб не зруйнувався світ, були передані та спустилися в систему "сітра ахра" і кліпот. Бо система святості не могла постачати й живити людину та мешканців світу через ту ненависть, що утворилася між святістю і келім порожнього простору, як це буває у речей, суперечних одне одному, як сказано вище: "Я і він не можемо жити в одному місці". Тому передані були РАПАХ іскор системі "сітра ахра", щоб вони постачали й живили людину та світ у весь час перевтілень душ в тілах за принципом "десять тисяч на покоління і на тисячу поколінь" до кінцевого виправлення. І з цього зрозумій, чому вони називаються "кліпот", тому що їхня цінність, як у кліпи (шкаралупи), що на плоді, бо тверда кліпа огортає і покриває плід, охороняючи від усякого забруднення та пошкодження, аж поки дійде плід до їстівного стану, і без неї плід зіпсувався б і не досяг би свого призначення. Те ж саме знаходиш і тут, що РАПАХ іскор, передані до кліпот, щоб постачати й готувати дійсність до того, що всі поєднаються і досягнуть свого бажаного призначення.
А друге згадане пошкодження – це "і приходить, і забирає його душу". Я хочу сказати, що й це є невеличкою частиною душі, що залишилася людині в образі крапель поту первинного життя. І сітра ахра визискує її тим же самим впливом, котрий дається їй від РАПАХ іскор, що випали їй на долю.
А щоб зрозуміти тобі це, треба добре змалювати образ сітри ахри такий, якою вона є, щоб зміг ти зрозуміти всі її шляхи. І вже показав я наочно в книзі "Панім Масбірот" у шостому розділі, що всі частини дійсності нижнього світу є галуззям, що походить від своїх коренів, як відбиток від печатки від вищого світу, а вищий – від ще вищого за нього, а вищий від вищого – над вищим, тощо. І знай, що вся відмінність, що є між гілками і коренями, полягає лише в основах їхнього матеріалу, тобто матеріальні речі, що в цьому світі, є матеріальними основами, а матеріальне, що у світі Єцира, є духовними основами в плані духовності світу Єцира. І так у кожному зі світів за його властивістю, але ж те, що відбувається і процеси в них, мають однакове значення в кожній гілці та її корені, як дві краплі води, що дорівнюють одна одній, або як у відбитка, що повністю збігається своїми формами з печаткою, від котрої відбитий. А після того, як ти знаєш це, дослідимо ту гілку, що є у вищої сітри ахри у цьому світі, і тоді знатимемо завдяки їй також і корінь вищої сітри ахри.
І знайшли ми в Зоар, в главі «Тазріа», що хвороби в тілах людей є гілками вищої сітри ахри. І тому візьмімо, щоб зрозуміти, рівень тварини і знайдемо в ній те, як це виражається в її тілі. Досягнення насолоди збільшує й примножує їй життя. І тому втілило вище управління в дітях таке, що куди б не поглянули, знайдуть там задоволення й насолоду, і навіть у дрібницях, нічого не вартих. Через те, що малий їх рівень зобов’язаний якомога більше примножувати життя, щоб було йому задоволення для розквіту та росту, тому задоволення для них завжди знаходиться. І ти бачиш, що світло насолоди є «батьком життя». Але цей закон діє лиш тільки щодо задоволення, котре дається всій істоті цілком, але стосовно часткової, окремої насолоди, тобто коли насолода концентрується, бувши отримуваною лише окремою частиною всієї живої істоти, тоді ми бачимо тут зворотний закон. Тобто, якщо є в когось пошкодження на тілі, воно потребує, щоб його потирати та почісувати. І ось це почісування є винагородою для нього з одного боку, бо відчуває в цьому, величезну насолоду, котрої неймовірно жадає, але ж з цією насолодою зв’язана крапля зілля смерті, бо коли не опанує зле начало і довершить вимогу жадання тіла, то це довершення ще збільшує йому його "обов’язок". Тобто згідно з мірою досягнення насолоди від почісування збільшується пошкодження і обертається насолода болем. А коли знову зникає біль, народжується разом з цим нова потреба в почісуванні в ще більшій мірі, ніж раніше, і якщо досі ще не володіє своїм злим началом, знову платить за тілесну вимогу. І виходить, що пошкодження продовжує збільшуватись, аж поки приносить насамкінець гірку краплю, що отруює всю кров цій істоті. І виходить, що вмирає через отримання насолоди, тому що насолода ця – відособлена і приймається лише окремою частиною тіла. І тому смерть для всього тіла протилежна насолоді, котра дається всьому тілу. І ось з’являється перед нами образ вищої сітри ахри, з голови до ніг, де головою є бажання отримувати лише для себе і не давати нічого назовні, як це характерно для вимоги пошкодження на тілі відносно до всього живого тіла. А тіло сітри ахри є характером вимоги, що не призначена бути оплаченою, бо оплата продовжується, аж поки збільшує борг і пошкодження якнайбільше, як у прикладі з отриманням насолоди почісуванням. А "п’яткою", наслідком її є те, що крапля зілля смерті визискує істоту і відділяє її навіть від останньої іскри життя, котре їй залишилось, на зразок тієї краплі смерті, що отруює всю кров у тілі живої істоти. Тобто, як сказали мудреці, що насамкінець "приходить і забирає його душу". І це те, що сказали, що ангел смерті зустрічає з оголеним мечем і краплею гіркоти на кінчику меча, і людина відкриває вуста, і той вливає туди цю краплю і вона вмирає. Де меч ангела смерті – це вплив сітри ахри, що зветься мечем (івр. "херев"), через відокремлення, що зростає в мірі отримання, бо відокремлення руйнує (івр. "махрів") людину. І людина вимушено відкриває вуста, оскільки змушена отримати достаток для існування і сталості з його рук. Аж поки з’являється крапля гіркоти і врешті-решт – меч, що є кінцем відособлення для останньої іскри живої душі.
20) І, внаслідок двох вищезгаданих пошкоджень, зіпсувалася також будова тіла людини, пристосована, з боку створення, цілком точно до отримання достатку для свого існування від системи святості, бо кожна дія належна й гідна існувати, складові її гарантовані від надлишків або недоліків, до щонайменших, а дія недоцільна і не гідна існувати, вона така через те, що частинам її бракує енергії, і є в них, у певній мірі, недолік або надлишок. І як сказано в "Пісні єдності": "В усій роботі своїй нічого Ти не забув, не надбавив і не упустив". І це є обов’язковим законом, що від досконалого майстра походить досконала дія. Проте під час переходу людини з системи святості до системи "сітра ахра" через приєднання до будови її тіла від древа пізнання, вже існують зайві численні частини в будові її тіла, без потреби, оскільки вони нічого не отримують з достатку для свого існування, що дається від сітри ахри. Як ми бачимо це щодо кістки "луз" в Зоар, «Мідраш а-неелам», глава «Толдот», а також апендиксу, а також відповідної частини в кожному органі.
І через це мусить людина отримувати харчування у своє тіло більше, ніж потрібно, оскільки згадані надлишки приєднуються до кожної вимоги, що походить від тіла, і тому отримує тіло для них. Проте самі надлишки не можуть отримати свою долю і тому залишається їхня доля в тілі у вигляді зайвого та непотрібного, що тіло зобов’язане потім вивести назовні. І виходить, що органи прийняття їжі та травлення працюють марно та даремно задля всього цього, і тому все більше псуються, до загибелі, бо вирок їм ухвалено, як кожна дія з тих, що позбавлені енергії, кінець якої – розпад. І ти знаходиш це також з боку будови тіла – смерть його зумовлена і походить від древа пізнання.
І отже удостоїлися ми зрозуміти й пізнати два види управління, що абсолютно суперечать один одному, котрі ми вивчали в пункті 11, бо управління існуванням та забезпеченням тих, хто існує, вже перейшло від системи святості до системи "сітра ахра". І це з причини приєднання величі бажання отримувати для себе, що додалося людям з причини їжі з древа пізнання. Це привело до роз’єднання і протилежності й ненависті між системою святості і будовою тіл тих, хто існує у цьому світі. І оскільки святість не може більше підтримувати їхнє існування і харчувати їх з вищого столу, тому, щоб не зруйнувалася дійсність і щоб підготувати їм процес виправлення, передала загальний достаток існування дійсності, що є 288 її іскор, системі "сітра ахра", щоб вони забезпечували всіх мешканців світу впродовж усього часу виправлення.
І тому порядки існування дуже переплутані, бо грішники породжують зло, і так чи інакше, якщо зменшити достаток для мешканців світу, то це, напевно, призведе до руйнування та страждань, якщо ж збільшити достаток – спричинить це ще більшу силу роз’єднання для отримувачів. Так, як сказали мудреці: "Є в нього сто – бажає двісті, а є в нього двісті – бажає чотириста". На зразок відокремленої насолоди, котру відчуває плоть відокремлена і поранена, як описано вище, коли кількість насолоди збільшує роз’єднання та пошкодження. І виходить, що себелюбство все більше посилюється в отримувачах, і людина ближнього живцем ковтає, також і життя тілесне коротшає, бо збільшенням кількості отримання приходить спочатку до краплі гіркоти, що в кінці його, і куди б не повернулися, всюди грішать.
І звідси зрозумій сказане в «Тосафот», трактат «Ктубот», 104, що до того ще, як молиться людина, щоб увійшла Тора в її тіло, хай молиться, щоб не увійшли принади в її тіло. Тобто оскільки отримання заради себе протилежне святості, збільшується й примножується в мірі насолоди, що отримується тілом, тому як можна людині отримати світло Тори у своє тіло, коли воно остаточно відокремлене розбіжністю властивостей від святості, і велика ненависть існує між ними, як у всіх, що суперечні і ненависні один одному, і не можуть бути разом. І простим є те, що зобов’язана людина спочатку молитися, щоб не увійшли насолоди і приваби в її тіло, і згідно зі збільшенням зусиль у Торі та заповідях виходить, що помалу удостоюється вона обернути властивість отримання на «заради віддачі». І виходить, що уподібнює свою властивість системі святості, і знову утворюється подібність та любов між ними, як це було до гріха древа пізнання, і удостоюється людина світла Тори, позаяк увійшла у володіння Творця.
21) І тепер добре зрозуміло, чому не наведені відповіді вищих ангелів відносно створення людини, про що ми вчили в згаданому мідраші в пункті 11. Адже на теперішню людину не згодились навіть ангели Милосердя та Справедливості, оскільки вона абсолютно вийшла з-під їхнього впливу, і "годується зі столу" сітри ахри. Отже, завершує мідраш, що коли взяв Правду й кинув на землю, відразу сказали всі: "Підніми Правду з землі". Тобто, що навіть ангели Милосердя та Справедливості розкаялися у своїй згоді, бо якби знали це, ніколи не погодилися б на приниження Правди. І цей випадок стався під час їжі з древа пізнання, коли перестала Правда брати участь в управлінні існування дійсності, оскільки зазнала невдачі й ослабла сила аналізу, що вкарбована в людину з боку створення, бо способи її дії були через відчуття гіркого й солодкого, як написано в пункті 16. Адже достаток для існування, котрим є РАПАХ різних властивостей, вже були ясні, як сонце опівдні, і приєднані до системи святості, і піднебіння їжу скуштує, наближаючи і вдосконалюючись в усьому улюбленому й солодкому і відкидаючи все гірке і зле людині, так що не помилиться людина на цьому. Проте після першого куштування з древа пізнання, через котре "приліпилася" до них властивість величі отримання для себе, зробилися тіла їхні й святість двома суперечностями. Тоді потрапив достаток для існування, котрим є РАПАХ згаданих властивостей, під владу сітри ахри. І виходить, що РАПАХ іскор, котрі були вже вибрані, знову перемішалися через сітру ахру, і народилася нова форма в дійсності. І це така форма, початок якої солодкий, а кінець гіркий, бо так змінилася форма РАПАХ через сітру ахру, що світло насолоди вносить розбрат і краплю гіркоти, що є властивістю неправди, прародителем руйнувань і всього хаосу.
І це те, що написано, як взяв Правду й кинув на землю, і тому додався людині через пораду змія новий аналіз, котрим є дієва сила розуму, способи дії якого – аналізом правди й брехні, котрим мусить користуватися впродовж усього періоду виправлення так, що без нього людина безпорадна. Тож дивись і збагни, скільки непорозумінь з’явилося внаслідок падіння РАПАХ іскор в руки сітри ахри, бо до того, як скуштували від древа пізнання, не могла жінка навіть торкнутися до забороненого, як наведено в пункті 17, бо навіть близько до торкання до древа пізнання відразу відчувала в ньому гіркоту зі смаком смерті, і тому зрозуміла і додала також заборону дотику. А після першого куштування, коли вже існуванням дійсності панувало управління сітри ахри і неправди, зробилося їм заборонене настільки солодким на його початку, що не могли більше відокремитися від нього, як написано в мудреців, що сказав: "Їв і їстиму ще".
І зрозумій з цього, що плата, що в святій Торі, визначена тільки спокоєм тілесним, оскільки вся справа Тори – привести до виправлення гріха древа пізнання, котрим заплуталося управління існуванням дійсності. І для цього виправлення дана Тора, щоб знову підняти РАПАХ іскор святості, і тоді повернеться управління дійсністю до святості, і зникне плутанина зі шляхів існування дійсності. І тоді будуть підготовлені люди до їхньої бажаної досконалості самі собою, за допомогою лише аналізу "гірко-солодко", котрий діяв першим, ще до гріха древа пізнання.
І пророки не говорять ні про що інше, окрім як про це виправлення. І так сказано мудрецями: "Усі пророки не пророкували ні про що інше, окрім як про часи Машіаха", що є поверненням шляхів існування світу до з’ясованого управління, яким воно було до гріха. Але у світі прийдешньому, що означає кінець справи, тобто тотожність властивостей з Сотворителем, як сказано: "Нічиє око не бачило Всесильного, окрім Тебе", тоді, як написано про дні Машіаха, "[якщо] Єгипет не піднімуться… не для них буде дощ…", а значить, завдяки аналізу "добро-зло".
22) І зараз зрозумілий нам вислів мудреців, з котрого ми почали: "Не знайшов Творець іншого клі, що утримувало б благословення для Ісраеля, крім миру". І обговорили ми це: чому обрано цей вислів для закінчення Талмуду? Тож зрозуміло зі сказаного вище, що з причини гріха древа пізнання відлетіла вічна жива душа, котру вдихнув Творець в ніздрі Адама, для потреб самого Адама Рішона, і набула нової форми, що зветься "краплями поту життя". Тобто, що розділилося загальне на вельми численні деталі, на багато "крапель", котрі поділені між Адамом і всіма його нащадками до самого кінця. Так що в діях Творця немає жодної зміни, а є тут лише додаткова форма, коли це загальне світло життя, котре було зв’язане з Адамом Рішоном, поширилося великим ланцюжком, що накручується на колесо зміни властивостей в безлічі тіл, тіло за тілом, до неминучого кінця виправлення. Згідно з цим виходить, що відразу ж у день, коли їв з древа пізнання, помер і покинуло його вічне життя, але стало зв’язаним через дітородний орган (і це – зівуґ, званий "мир", як написано в Зоар і у Арі) в один великий ланцюг, як вже було сказано.
І виходить, що людина живе не для себе, а для всього ланцюга, так що кожна ланка з ланцюга не отримує світло життя в себе, а лише віддає світло життя всьому ланцюгу. І це ти знаходиш щодо міри днів його життя. Адже у віці двадцять років гідний одружитися з жінкою. І десять років може чекати народження синів, як написано у мудреців. У тридцять років, безумовно, стає батьком, а тоді сидить і чекає, поки не буде його синові сорок років, "вік біни", так що зможе передати йому свої статки і знання, котрі придбав сам, і все, що вивчив та успадкував від попередніх поколінь, і буде впевненим у ньому, що не втратить це на злу справу. І тоді відразу йде він у інший світ, а син його продовжує ланцюг замість батька.
І ось роз’яснено в пункті 15, що вчинення гріха древа пізнання було обов’язковим для Адама Рішона, за суттю сказаного: "Страшне звинувачення людям". Адже потрібно придбати для своєї «будови» зовнішнє клі для отримання навколишнього світла так, щоб дві протилежності з’явилися в одному носії, але в різні часи, одна за одною. Так що в малому стані харчується від сітри ахри, і завдяки насолодам відокремлення, котрі отримує від неї, зростають в ньому келім отримання порожнього простору в бажаній мірі. І тоді, коли приходить до свого великого стану, і займається Торою та заповідями, з'являється в нього здатність обернути великі келім отримання на віддачу, що є головною метою, яку називають "світлом правди" і "печаткою" (пункт 14).
Однак відомо, що перед тим, як приєднується до святості, зобов’язаний знову відмовитися від будь-якої форми отримання, котру дістав від харчування у сітри ахри. Як дається нам заповідь любові: "Всією душею своєю і всією сутністю своєю". І якщо так, то чим допоможе постанова мудреців, якщо знову повернувся та втратив все, що досяг від сітри ахри. І згідно з цим уготовило управління Творця безліч тіл в кожному з поколінь, як сказано у мудреців: "Побачив праведників, що вони нечисленні, встав і посадив їх у кожному з поколінь". Це означає, що побачив Творець, що кінцеве призначення праведників – абсолютно відмовитися від отримання заради себе, і зменшується їхня кількість через їхнє навколишнє світло, бо відкидається від них зовнішнє клі, придатне для цього, і тому посадив їх у кожному з поколінь. Так що немає покоління, в котрому не було б великої частини тих створінь, котрі створені головним чином для праведників, аби бути для них носіями келім порожнього простору поетапно. І почне завдяки їм діяти в праведниках зовнішнє клі вимушено, не за власним їх бажанням. І це тому, що всі члени суспільства пов’язані один з одним, дістають вплив один від одного як у схильностях тіла, так і в поглядах. І тому обов'язково привносять тенденцію егоїстичного отримання в праведників, які таким чином здатні отримувати бажаний навколишній світ.
Проте згідно з цим повинні були б праведники та грішники перебувати в кожному поколінні в рівній кількості. Але це не так. І на одного праведника ми знаходимо тисячі десятків тисяч людей порожніх. А отже, необхідно, щоб знав ти два види управління, що діють у створінні. Перший – це сила якості, а другий – це сила кількості. І позаяк всі ті, хто ведеться до ніг сітри ахри, сила їхня нікчемна та дріб’язкова, жалюгідна та ница, без бажання й без мети, а все їх штовхає, як полову вітер. Тому як зможуть такі впливати на людей мудрих серцем, шлях яких визначено бажанням і метою, і стовп вищого світла світить перед ними вдень та вночі так, що зможуть привнести свої мізерні схильності в їхні серця? Через це уготовив Творець силу кількості в створінні і ця сила зовсім не має потреби в будь-якій якості. І поясню тобі так, як ми бачимо якісну силу в могутності, як у левів та тигрів, з якими внаслідок високої якості сили їх міці, не боротиметься жодна людина. І в порівнянні з ними знаходимо ми силу та мужність, що не містять ніякої якості, а тільки кількість, як у мух, з якими через їх незліченну кількість не буде битися ні одна людина. І вони гуляють, вільні, в домі людини і на накритому столі, і людина відчуває себе слабкою перед ними. Тоді як щодо польових комах, огидних істот та інших непроханих гостей, хоча сила їхня буде більш якісною, ніж у домашніх мух, не заспокоїться людина і не відпочине, аж поки не вижене їх з дому повністю. І це тому, що природа не нагородила їх силою кількості, як домашніх мух.
Відповідно зрозумій, що на кожного праведника неодмінно повинна припадати величезна маса для того, щоб почали в ньому діяти їхні грубі схильності через їхню численність, тому що немає у них абсолютно ніякої якості. І зрозумій це добре, і немає що більше й додати.
І це є мірою сказаного: "Дасть Творець силу народу своєму". Означає це, що вічне світло життя, що досягається в усьому ланцюгу створіння, воно називається силою. І обіцяє нам писання, що Творець, безперечно, дає нам цю силу. Однак маємо запитати: а як? Адже кожен сам по собі не є чимось досконалим. Як сказано мудрецями: "Краще тій людині, яка не створена, ніж тій, що створена". І якщо так, як же ми можемо бути впевнені в Його вічності?
І це те, чим писання завершує: "Творець благословить свій народ миром", тобто благословенням синів. Як сказано мудрецями в трактаті «Шабат»: "Встановлює мир в домі нероби", бо завдяки синам продовжується і зв’язується цей ланцюг до кінцевого виправлення, і тоді всі частини перебувають у вічності.
І тому сказали мудреці: "Не знайшов Творець іншого клі, що утримувало б благословення для Ісраеля, крім миру", бо як благословення Творця є вічним, повинні й отримувачі бути вічними. І з цього виходить, що завдяки синам тримаються батьки, і роблять між ними ланцюжок вічності, здатний утримувати вічне благословення, і виходить, що мир є тим, що утримує й перемагає в досконалості благословення.
І тому завершили Талмуд цим висловом, оскільки мир є тим клі, що утримує для нас благословення Тори та всіх заповідей аж до повного визволення й навіки, – незабаром, в наші дні, амен. І все на місце своє прийде з миром.