1. Немає нікого крім Нього

Почуто в неділю тижня глави¹ «Ітро» (6 лютого) 1944 року

(переклад з івриту)

Ось написано: "Немає нікого, крім Нього", і означає це, що немає ніякої іншої сили у світі, яка мала б можливість щось зробити проти Творця. А те, що людина бачить, що є у світі речі, котрі заперечують вище управління, – причина цьому та, що таким є Його бажання. І це є категорією виправлення, що зветься: "ліва відштовхує, а права наближає". Тобто те, що ліва відштовхує, входить у поняття "виправлення". Це означає, що існують речі у світі, які заздалегідь виникли з наміром звести людину з прямого шляху, і ними вона відкидається від святості².

А користь від цих відштовхувань та, що завдяки їм людина набуває потребу та цільне бажання, щоб Творець допоміг їй, бо інакше вона бачить, що пропала. Мало того, що не просувається в духовній роботі, але й бачить, що відходить назад. Тобто навіть ло лішма³ не має вона сили виконувати Тору та заповіді. І лише істинним, вище за рівень знання, подоланням усіх перешкод вона може виконувати Тору та заповіді. Та не завжди має вона силу подолання вище знання. І тоді людина змушена відхилитися від шляху Творця, навіть від ло лішма.

І так у неї завжди "пробитого більше ніж того, що встояло". Тобто падінь набагато більше, ніж підйомів. І не бачить людина при цьому, щоби прийшов кінець цим станам, отже, вона завжди залишатиметься поза святістю. Адже бачить, що навіть на дещицю важко їй виконувати роботу, – лише подоланням вище знання. Але не завжди вона здатна перебороти. То який цьому буде кінець?

Тоді людина приходить до рішення, що немає нікого, хто міг би допомогти їй, крім самого Творця. І це спричинює те, що утвердить вона в серці⁴ своєму істинну вимогу, щоби Творець розкрив їй очі та серце – і наблизив би її істинно до злиття з Собою навіки.

Виходить, відповідно, що всі ті відштовхування, які вона відчувала, були від Творця. Тобто не через те, що сама людина робила щось негаразд чи не мала можливості подолати. А це саме для того, хто бажає насправді наблизитися до Творця, і щоб не задовольнявся малим, тобто аби не залишався малою нерозумною дитиною, дається йому допомога згори, щоб не мав можливості говорити, мовляв, слава Богу, є в нього Тора та заповіді, та добрі справи, то чого йому ще бракує?

І це саме тоді, коли насправді є в цієї людини істинне бажання, вона дістає допомогу згори, і постійно їй показують, наскільки вона є невдалою в нинішньому стані. Тобто посилають їй думки, котрі проти духовної роботи. І це для того, щоб побачила, що не в злагоді вона з Творцем.

І скільки б людина не силувалась, завжди бачить, наскільки вона в стані набагато дальшому від святості, ніж інші робітники Творця, які відчувають, що вони в згоді з Ним. А от у неї завжди є нарікання та вимоги, і не може пояснити поведінку Творця, те, як Він поводиться з нею.

І це завдає людині болю: чому вона не в мирі з Творцем? Так, що аж приходить до відчуття, що дійсно немає їй жодної долі у святості. І хоча отримує іноді якесь збудження згори, що оживляє на якийсь час, але відразу ж вона падає в стан ницості. Проте це й є причиною, яка дає людині прийти до усвідомлення, що лише Творець може допомогти, щоб наблизити її по-справжньому.

Людина завжди повинна намагатися йти дорогою злиття з Творцем, тобто щоб усі її думки були про Нього. Отже, навіть якщо перебуває в найгіршому стані, коли не може бути падіння більшого, ніж це, хай не виходить з володіння Творця, тобто мовби у когось іншого є право, і не дає їй увійти до святості, і в його силах чинити добро чи зло. Це означає, що хай не думає, що є сила у сітри ахри⁵, і вона не дає людині робити добрі справи та йти дорогами Творця, – бо все робиться Творцем.

І це подібно словам Бааль Шем Това, який сказав, що та людина, яка каже, ніби є у світі інша сила, тобто кліпот⁶, перебуває в стані «і служитимете іншим богам». Бо не лише тільки думкою невіри людина коїть злочин, а й коли думає, що існує інші право та сила, крім Творця, вона чинить порушення. Більше того, той, хто говорить, що людина має власне окремішнє право, тобто коли каже: вчора він сам не бажав іти шляхами Творця, – це теж називається «чинить злочин невіри». Тобто не вірить, що лише Творець є Управителем світу.

Проте в час, коли скоїла якесь порушення, і, певно, людина повинна каятися та уболівати про те, що вчинила такий гріх⁷, то також і тут необхідно щоб був порядок жалю та болю: від чого конкретно, як вона бачить, залежить причина, що призвела до злочину, що саме про цю причину треба шкодувати.

І людина має тоді журитися й сказати: «Те, що зробила я цей злочин, то це з причини, що Творець викинув мене зі святості до нечистот, у відхоже місце, місце покидьків». Іншими словами, Творець дав їй бажання та прагнення втішатися та дихати повітрям у місці смороду.

(І можна сказати так: наведено в книгах, що іноді людина потрапляє в кругообіг свині. А пояснити треба так, як там сказано, що людина отримує бажання діставати життєву силу від речей, про які вже говорила, що це відходи, а тепер вона бажає отримувати від них поживу).

І також в час, коли людина відчуває, що перебуває зараз у піднесенні, і відчуває трохи смаку в духовній роботі, то хай не говорить, що «нині я перебуваю в стані, коли розумію, що варто бути працівником Творця». А треба їй знати, що знайшла вона зараз милість в очах Творця. Тому Творець наближає її, і через це вона відчуває наразі смак у роботі. І хай стережеться, щоб ніколи не виходити з володіння святості, кажучи, що діє ще хтось, крім Творця.

(Однак з цього випливає, що знайти милість в очах Творця чи навпаки, – залежить це не від самої людини, а все від Творця. І чому зараз вона мила Творцеві, а потім ні, не в змозі людина зрозуміти це своїм зовнішнім розумом.)

І так само, коли шкодує про те, що Творець не наближає її, також треба стерегтися, щоб не було це на власний рахунок, тобто через те, що вона віддалена від Творця, бо цим людина робиться одержувачем для власної користі. А одержувач – відокремлений. Навпаки, хай жалкує людина про вигнання Шхіни⁸. Тобто, що сама вона спричинює страждання Шхіни.

І вона має уявити собі, наприклад, що є в когось біль у будь-якому маленькому органі, але відчувається біль головним чином у мозку та серці, адже серце й мозок є загальною суттю людини. І ясно, що не можна порівняти відчуття окремого органа – і тіла людини в цілому, де в основному й відчувається біль.

Так само і біль, який відчуває людина від того, що вона віддалена від Творця. І оскільки людина є лише окремим органом святої Шхіни, адже свята Шхіна є сукупністю душ Ісраеля, тому не подібне відчуття особистого болю відчуттю загального болю. Це означає, що є горе Шхіні через те, що органи її віддалені від неї, і вона не може дати живлення своїм органам.

(І треба сказати, що це є висловом мудреців: «Коли людина тужить, Шхіна що говорить? – Важко голові моїй»). І тим, що, тужачи про віддалення, думає не про себе, вона рятується від падіння в тенета бажання отримувати для себе, що було б відокремленням від святості.

Те ж саме, коли людина відчуває, що є в неї трохи наближення до святості, і радіє з того, що удостоїлася благовоління Творця. Також і тоді покладено на неї сказати, що основна її радість буде в тому, що є тепер втіха вгорі, у святої Шхіни, тим що була в неї можливість наблизити свій окремий орган до себе і не повинна відсилати цей свій орган назовні.

І оскільки людина удостоїлася порадувати Шхіну, має вона з цього втіху. І це відповідає тому ж самому розрахунку, згаданому вище, адже те, що є радістю для елементу, – це лише частина того, що є радістю для всього загального. І завдяки таким обчисленням людина втрачає свою власну окремішність, і не потрапляє в тенета сітри ахри, котра є бажанням отримувати заради власної користі.

І хоча бажання отримувати є річчю необхідною, оскільки «в цьому – вся людина», адже те, що є в людини, крім бажання отримувати, не належить створінню, і ми відносимо це до Творця, але бажання отримувати задоволення має бути виправленим за допомогою «заради віддачі». Тобто насолода та втіха, які бажання отримати бере собі, повинні бути з таким наміром, що існує задоволення вгорі від того, що є насолода у створінь. Адже метою творіння було дати благо створінням. І це зветься «радість Шхіни вгорі».

І через це зобов’язана людина обмірковувати способи, якими вона може викликати задоволення вгорі. І, певно, з того, що матиме вона насолоду, буде нагорі втіха. Тому вона прагне завжди перебувати в палаці Царя, і матиме можливість втішатися Його скарбами. І від цього, напевно, буде задоволення вгорі. Виходить, що все її пристрасне бажання має бути лише в ім’я небес.