Від приховання до розкриття

(переклад з івриту)

Ця книга містить в собі те, що говорив і писав кабаліст Барух Шалом Ашлаґ (Рабаш), старший син і продовжувач шляху кабаліста Єгуди Ашлаґа, відомого під іменем «Бааль Сулам», на ім’я коментаря «Сулам», який він склав до книги Зоар. Усі ці речі зібрано, скорочено і скомпоновано равом, доктором Міхаелем Лайтманом, який був учнем, секретарем і особистим помічником Рабаша протягом 12 років, до дня кончини його вчителя.

Мета цієї книги подати в короткій і практичній формі основні речі, які повинна людина пізнати дорогою до злиття з Творцем. Книга допомагає людині не помилитися на етапі «приховання», тобто на етапі підготовки до «розкриття лику (Творця)». Вона спрямовує людину і навчає її зв’язувати всі стани, які вона проходить, з вищим управлінням, і розуміти, що все це є ознаками поступу, які призначені утворити в ній істинну потребу в тотожності властивостей з Творцем. Коли в людині утворюється прохання щодо цього, вона удостоюється особливої сили згори, яка зветься «світло, що повертає до добра», і переходить від приховання до розкриття обличчя Творця.

Книга ця пропонується тобі, дорогий читачу, для того, аби допомогти тобі пройти шлях підготовки і увійти в «палац Царя», - у властивість доброго даяння, властивість любові й віддачі.

Ісраель і народи

Попервах земля Ісраеля була під владою семи народів, а потім передана була народу Ісраеля.

Увесь цей світ з’явився як результат світу вищого, як гілка від кореня. «Ерец» (земля) – «рацон» (бажання), бажання отримувати, спочатку – з наміром заради отримання. А коли розкривається зло, тоді розкривається потреба виправлення наміру на «заради віддачі», і тоді передають бажання Ісраелеві, щоби був ісра-ель, - «яшар-ель» (прямо до Творця).

Тому, коли людина хоче вивести бажання з-під наміру «задля себе», тоді відбувається війна з сімома народами, які кажуть, що «земля-бажання» належить їм, - наміру отримувати, а не віддавати. І людина відчуває, що не здатна вона змінити намір, бо Творець влаштував так, щоб людина просила поміняти їй намір.

 

Яшар-ель

Творець створив бажання отримувати, для того, щоб давати йому благо, бо бажання є клі (букв. «посудина») для отримання вищих насолод. І для того, щоб була тотожність властивостей, щоб не було сорому, не можна користуватися бажанням отримувати заради отримання.

Бажання з наміром «для себе» називається «народами», народами світу, сітра ахрою, кліпою. А дозволено отримувати насолоди лише з наміром заради віддачі. Виходить, що забирають насолоди від народів для Ісраеля, «яшар-ель», для «заради віддачі Творцю». Тому бажання отримувати відчуває це як крадіжку. І мусить людина пояснювати, що так сплановано з самого початку, щоб отримання насолоди було досконалим.

Але, оскільки важко виправляти щоб усе було заради віддачі, тому земля Ісраеля, – вона маленька. Але «в майбутньому земля Ісраеля пошириться на увесь світ», - бо все бажання отримувати буде виправлено на «заради віддачі».

 

Покоління потопу і покоління розбрату (Вавілонської вежі)

Поки людина не виправить в собі покоління потопу і покоління розбрату, що в ній, - «утаєне світло» приховане від неї. Покоління потопу – «ліба» (серце), покоління розбрату – «моха» - (розум, мозок). І оскільки людина складається з усього світу, ми відносимо всі народи світу до зла, що в нас.

А оскільки зле начало є ангелом, зветься він на ім’я його діянь: коли він збуджує в людині лихі пристрасті, називається «поколінням потопу», а коли збуджує погані думки, називається «поколінням розбрату». І коли виправляємо ці дві його складові, розкривається вище світло, яке «утаїли праведникам до того часу, що має прийти», і починаємо відчувати благо й насолоду, що в Торі та заповідях.

 

Початок і кінець

«У тому світлі, яке створив Творець в день перший, людина спостерігає світ від краю й до краю». Не від початку світу й до його кінця, - бо все було на єдиному рівні. Але якщо є відмінності між рівнями, тоді існує «рош» (голова), «тох» (нутро) і «соф» («закінчення»)­ – початок і завершення.

 

Діяння грішників і діяння праведників

Якщо людина ще перебуває у себелюбстві, коли бажання отримувати панує в ній, а щодо всіх добрих діянь, коли хоче спрямувати їх на «заради віддачі», бачить вона, що тіло не згоджується на таке, тому що це проти його природи. Тоді всі дії в Торі та заповідях людина виконує з великими зусиллями. А те, що робить, називається «діяннями грішників».

Коли ж виправила людина зло, і зробилася праведником, тоді всі дії виконує без зусиль, бо зло вже не протидіє тому, щоб вона спрямовувала всі свої діяння на «заради віддачі». І виконує вона «люби Творця Всесильного свого всіма серцями своїми, - двома своїми основами», і те, що вона робить, називається «діяннями праведників».

Але в стані, коли людина виправлена, і немає їй зусиль, не видно, щоб вона щось робила. Тоді стан її називається «спокій душі». Творець певно що бажає «діянь праведників», але людина повинна прагнути завжди до тих зусиль, які були в неї в стані «діянь грішників». І тоді вона у стані досконалості.

 

Смак дерева як смак плоду

Ціль створення людини – щоб займалася Торою та заповідями «лішма» (в ім’я Творця).

Лішма - має бути як в дії, так і в намірі. А головне, в чому люди відрізняються одне від одного, то це тільки в плані наміру, бо людина має старатися щоб і намір був як дія, і тоді це називатиметься лішма.

Поняття «дерево» – це сутність людини, тобто намір. А «плід» – це діяння.

Бажанням Творця є щоб земля виростила плодове дерево, щоб смак дерева і смак плоду були однаковими. А земля натякнула, що в людини, яка буде створена, не будуть намір і дія рівними.

І цим розв’язується питання:  не те, щоб земля не бажала дослухатися до слів Творця, а вона виростила щось на кшталт людини, яка буде потім. Тому саме після того, як утворено було Адама а-Рішона, тоді землі належить  покарання.

«Прокляття» - виправлення, бо «з уст Вищого не вийде злого». І якби не  прокляття, людина відчувала б смак в плоді також і без наміру лішма, і тоді не було б їй жодної потреби приходити до лішма, бо «ло лішма» (не в ім’я Творця)  давало б їй повне задоволення. А коли немає в неї солодкого смаку в діях, - немає задоволення, а лише всякі лиха в ло лішма. І тоді старається вона, щоб діяння її були лішма, щоб дерево і плід дорівнювали одне одному.

Коли відчуває нестачу смаку в Торі та заповідях, і коли її втіха лише в матеріальному, - завдяки зусиллю удостоїться лішма і істинного смаку.

До гріха були смак дерева і плоду однаковими, так, що і в час поїдання з древа пізнання були дія і намір лішма, бо гріх був не в першому куштуванні, а потім, у «їв і їстиму ще».

Але після гріха дія вже не була як намір. Проте, завдяки зусиллям в Торі та заповідях людина удостоїться лішма. Виходить, що не було прокляття, а було виправлення, щоб лише в такий спосіб прийшла вона до досконалості.

 

Думка породжує дію

Думка породжує дію і думка має бути подібною до дії, бо дія – відкрита і в ній неможливо помилитися. Проте, людина вся проявляється в думці.
Тому спочатку думка – не як дія, а ло лішма. А у виконанні заповідей ло лішма не годиться отримувати задоволення. І тому «в поті лиця свого їстимеш хліб» - завдяки виправленню.

 

День сьомий

Відсутність існування передує існуванню, тому що немає світла без клі. Отже, спочатку повинен бути вечір, а потім ранок, і обидва вони – «день один». Бо якщо не відчуває «хісарону» (нестачі, недоліку), немає в нього потреби притягувати наповнення.

У шість днів діяння, коли є «збудження знизу», мусить бути спочатку темрява, бо інакше не притягуватиме наповнення. Тому написано «і був вечір, і був ранок».

Але  в суботу, яка є «збудженням згори», не потрібно відчувати спочатку стан «вечір» для того, щоб залучити наповнення, бо субота це стан дарування згори, без допомоги нижнього. Тому сказано «день сьомий», бо в суботу і світло, і клі приходять зверху.

 

Древо пізнання добра і зла

«Древо пізнання добра і зла». Удостоїлись – добро, не удостоїлись – зло. Якщо людина удостоюється, тоді властивість суду (обмеження), яка є непідсолодженою (невиправленою) бхіною далет, прихована, а властивість милосердя – відкрита. Тобто малхут, підсолоджена властивістю милосердя, відкрита. А якщо не удостоїлася, все навпаки» («Передмова книги Зоар», п.п. 122, 123).

Людина складається з властивостей добрих і злих. Проте, це проявляється в розкритті та прихованні.

Людина бачить в іншому недоліки відкриті, а добрі властивості – приховані, або навпаки, - і згідно з цим ненавидить або любить його. І мусимо ми зрозуміти, що є тут тільки приховання добрих або поганих властивостей, а не істинний стан.

Бо якщо прийде хтось третій і розкриє людині своїми словами властивості, що приховані або відкриті, він спричинить в цій людині переміни: любові на ненависть, або назворот. І все це як результат розкриття або укриття гідностей або недоліків. Усе залежить від того, «що розкрито, а що приховано».

Між людиною і Творцем: коли зло в людині укрито, - вона вважає себе достойною і здатною піднятися на вищий рівень. Коли гідності приховані, а недоліки відкриті – вважає себе грішником і невдахою, тому не може займатися Торою.

 

Породження праведників – добрі діяння

Коли займається Торою та заповідями, - батько, причина, бажає, щоб народився наслідок, син:

а) щоб була йому винагорода в цьому світі;

б) щоб була йому винагорода в світі прийдешньому;

в) через трепіт перед небесами, «тому що Він – великий і всевладний», - лішма, заради віддачі, усе віддавати Цареві, а щодо себе не дбає про винагороду, а вся його винагорода – щоб зміг виконувати дії не заради отримання оплати, без жодної віддяки за свої зусилля. Для цього він і чинить свої дії.

 

Батьки, сини, праведники

Батьки – причини, які породжують розуміння.

Сини – розуміння та знання, які займаються Торою і бажають, щоб завдяки Торі та заповідям, якими займаються, було б їм розуміння і знання.

Праведники – сини їхні, добрі діяння.

 

Покоління

Покоління грішників, це коли думки покоління – що не варто працювати заради віддачі. І може перебороти це діями, але над серцем немає ніякої влади. І рада цьому та, щоб виконувати дії віддачі, і просити у Творця, щоб дав йому інше серце.

А коли робиться праведником у діяннях, стає простодушним у серці. А потім Творець розкривається йому, так, що починає відчувати присутність Творця, тоді немає йому вибору як лише анулюватися.

 

Поміч для підтримки його

Келім віддачі, - ті, що отримують завдяки вищому, що зветься збудженням згори, коли вищий виправляє їх тим, що АХАП («озен-хотем-пе», нижня частина) вищого піднімає ҐЕ («ґальґальта-ейнаїм», вища частина) нижнього. І ці келім де-ҐЕ («де-» - префікс належності) називаються келім віддачі, келім доброго начала, келім вищого, бо вищий називається «той, хто дає».

Тому, коли нижній користується келім віддачі, які є келім вищого, - бо АХАП вищого дають келім віддачі нижньому (як сказано вище, що АХАП вищого піднімають ҐЕ нижнього), - називається це, що отримує поміч для підтримки його.

Келім отримання – називаються злим началом, тими, що нижній сам повинен виправити, тому зветься це збудженням знизу, як відомо. Бо після того, як є у нижнього келім віддачі з боку Сотворителя, тоді нижній піднімається як МАН («мейн нуквін», прохання) – виправити келім де-АХАП, які є келім отримання.

 

Зроби ковчег

Потоп – це «зловмисні води». Бо в час, коли виникає у людини запитання «хто», запитання фараона: «Хто такий Творець, щоб я його слухався?», і запитання грішника: «Що це за робота у вас?», - тоді з «мі?» (хто) і «ма?» (що) утворюється «маім» (вода), - потоп, який вмертвляє світ людини у духовному.

Порада – увійти в ковчег, бо ковчег, хасадим, віра вище знання, «хафец хесед» (бажає милості), - зворотний щодо «дому», хохми. І тоді немає місця запитанням «хто» і «що», і рятується від вод потопу.

 

Бо спонукою серця людини є зло від юності її

Після потопу сказав Творець: «Не буду більше проклинати землю за людину, тому що спонукою серця людини є зло, від юності її; і не буду більше уражати все живе, як Я зробив».

І слід зрозуміти, як можна сказати, що тільки після потопу побачив Творець, що спонукою серця людини є зло, - те, чого не бачив до цього. Боже збав говорити так.

Тож слід пояснити це в аспекті духовної роботи, що існують люди, які належать до загалу, - «весь світ каже тобі: праведник ти». І є люди, що належать до індивідуумів, - «будь в очах своїх як грішник».

Щоби прийти до мети, мусить людина йти шляхом істини, в лішма. Але починаємо з ло лішма, коли думаємо, що в роботі Творця немає більшого ніж як виконувати практичні дії, - а не виправляти зле начало Торою-приправою. Слід просто діяти вимогливіше, за більш суворими правилами і з більшими обмеженнями.

І з цього зрозуміємо: «Навіть ті порожні, що в тобі, наповнені заповідями як гранат», - ті, хто порожні від змісту, але наповнені заповідями, при яких відсутня істинна причина виконання заповідей – намір.

Виходить, що після потопу людина побачила, що той, хто не йде шляхом істини, той гине у водах потопу, в «хто такий Творець, щоб я слухався Його?», - через запитання фараона, і через запитання грішника, «що це у вас за робота?» І тоді бачить зле начало.

Але до того, як бачать, що через потоп можуть вмерти, - не спостерігають ніякого зла. І коли кажуть, що Творець говорить: «Бо спонука серця людини зло» - мається на увазі людина, яка вже бачить, що Творець дивиться на неї. Отже, у людей, які бажають іти шляхом істини, це не називається «уражати все живе», а зветься це, що показують людині правду, тоді вона осягає, що це є не прокляттям, а навпаки.

 

Війна зі злим началом

Уся війна зі злим началом – тільки в тому, що воно показує людині, що існує життєва сила в речах матеріальних у цьому світі, і ними не варто поступатися для того, щоб заслужити світ майбутній. А коли таки удостоюється його, тоді вся матеріальна життєва сила, природно, скасовується щодо бажання віддачі.

Бажання отримувати називається смертю, а бажання віддачі називається життєвою силою, тим, що людина злита з життям життів. Тому той, хто удостоюється йти дорогами віддачі, називається живим, а вся життєва сила матеріальна – підкоряється.

 

Іди собі з землі своєї

Виховують виконувати Тору та заповіді в ло лішма. А якщо бажає йти дорогою істини, кажуть йому: «Йди собі з землі своєї», - від бажання свого, від бажання наповнювати себе.

«І з батьківщини своєї і з дому батька свого», - від виховання, від «завченої людської заповіді».

«У землю, яку Я покажу тобі», - до бажання віддачі. Яке є протилежним природі «заради особистої користі». І тільки якщо людина хоче удостоїтися бажання віддачі, Творець показує їй. І в своїй внутрішній суті людина починає чути, що існує бажання віддавати, а не бачити, тобто ще не збагнула його. А з того, що чує, що існує така реальність, - віддача, - удостоюється також бачити її, - досягти того, щоб віддавати, а не отримувати. Щоб Творець дав силу діяти заради віддачі. І це є подарунком з небес.

 

Прийом гостей

Обрізання – прийняти малхут небес. Перед обрізанням приходили до людини добрі думки, добре начало, з підйомами та падіннями, і навіть багато разів на день, що і зветься «прийом гостей».

А після того, як відірвався від кліпи, зробив обрізання і діє у віддачі, - вже добре начало не приходить, бо це проти природи, а тому необхідні ще більші зусилля, а якщо не додає більше роботи, бачить, що робиться гіршим, ніж раніше, - немає в нього гостей. І це є ознакою, що потрібно прийняти рівень ще вищий і треба докласти ще більше роботи. Але стан його не такий, як здається йому, начебто ще гірший, а це вже - «робота лішма».

 

Зустріч Шхіни

Шхіна – отримання [світла] хохма в клі малхут.

Прийом гостей – хасадим, ще важливіше. І якщо є хохма, потрібно шукати хасадим, інакше хохма йде собі, через нестачу облачення хасадим.

У матеріальному заповіді відповідають цінності кореня. А після того, як удостоївся перебування Шхіни, тоді виконує Тору та заповіді по правді, коли вся повністю Тора є іменами Творця.

Завдяки прийому гостей заслуговують зустрічати Шхіну. Гості – підйоми та падіння, завдяки яким людина приходить до хасадим, в них вона приймає Шхіну.

 

Переважити діянням

Оскільки є в людини добре начало і зле начало, то якщо запитує їх, кожне з них має рацію згідно з його природою. Коли «цей каже: «Все моє», і цей каже: «Все моє». То як вирішити, якщо кожен твердить, що правда за ним? І як перемогти зле начало? – а «завжди хай бачить себе людина наполовину винною і наполовину виправданою», і хай вирішить справу діянням, а не розумом. І до якої дії вдається, такий розум і розкривається.

 

Двома своїми основами

Після того, як людина чує наказ Творця і звертається до свого тіла аби воно виконало його, вона спостерігає три позиції:

а) з ШАХ (320) іскор, що в тілі, серед яких також і «лев а-евен» (кам’яне серце), яке каже, - я здатне зробити все, що вимагають від мене, але я повинно зрозуміти те, що я маю зробити;

б) зважує, чи варто, тобто що з цього виграє бажання отримувати;

в) стверджує, що хоче йти проти розуму і проти бажання отримувати.

І саме вище рівня знання і вище смислу, які є виграшем бажання отримувати, - саме там розкривається людині Творець, бо якраз у цьому місці перебуває благо й насолода, і знання. І тоді це називається: «І люби Творця Всесильного свого всіма серцями своїми, - двома своїми основами».

Виходить, що ці з’ясування приводять людину до стану, коли тіло її згоджується. А якщо не згодне, мусить вона діяти методом примусу. Але спочатку слід діяти миром, ну а якщо не виходить мирно, тоді потрібно воювати з тілом.

 

Нагода мати прибуток

Коли з’являється протидія роботі в Торі та заповідях, слід радіти, що є можливість здобути ще більшу винагороду і бачити прибуток. І не коли [просто] зусилля та перешкоди, - а щоб була радість від них, тому що вони дають нагоду здобути велику винагороду.

 

Творець посилає подарунок тому, кого любить, - відчуття, що бідний

Якщо Творець бажає наблизити людину, Він викликає в ній відчуття «бідний знаннями». І якщо людина вірить, що це Творець послав їй таку відомість, щоб відчула вона себе бідною, тоді називає цю думку подарунком від Творця.

Бо піднятися в духовному можливо тільки лиш якщо є в людини потреба, бо лише тоді вона може отримати наповнення від Творця, тому що «немає світла без клі», бо немає наповнення без хісарону, а бажання до чогось називається «клі» для наповнення. Тому, коли людина не почувається гіршою за всіх, - це називається, що не має вона потреби в духовному.

А коли відчуває, що вона «бідна знаннями» і що не має вона ніяких досягнень в Торі та заповідях, - зле їй від цього. Бо всі інші, попри те, що не досягли нічого в Торі та заповідях, не мають також і необхідності в цьому, і не відчувають ніяких страждань. А духовне наповнення приходить людині за принципом «у міру страждань і оплата». Тому що біль і страждання від того, що бракує їй, відміряється мірою потреби, а згідно з мірою потреби дається міра оплати, - наповнення хісарону. Тому відчуття хісарону називається подарунком від Творця, бо завдяки цьому людина зможе отримати наповнення.

І вона повинна привести свій хісарон до гідної форми, до належного місця, - до властивості віддачі. Тоді Творець продовжує давати їй силу займатися Торою та заповідями заради віддачі, і тоді приховання відходить від людини.

 

Самозречення

Авраам, права лінія, вище рівня знання, - зв’язав ліву лінію, розум, який критично перевіряє той стан, в якому він перебуває. І він облишив усе «ліве» і прийняв на себе «праве», стан «вище рівня знання». І завдяки цьому удостоївся середньої лінії.

Тобто, існує відмінність між тим, коли прийняв праву до того, як побачив ліву лінію, - і станом після того, як побачив стан лівої, і поновлює праву, і це «вище рівня знання». Таке і зветься самозреченням, оскільки анулює все своє знання, яке придбав від лівої лінії і просувається вище рівня знання. І тоді удостоюється середньої лінії.

 

Шанування батька

Шанування батька – Всесильного свого. Шхіна в пороху, - важливість її як у пороха. І потрібно молитися щоб удостоїтися [її] важливості.

 

Сполучення милосердя з судом

Душа – світло, що одягається в клі, зване тілом, яке є бажанням отримувати.

Бажання отримувати потрібно вибрати з ШАХ (320) іскор, які впали у світи БЄА, де кліпот утримують ті іскри святості, що впали в БЄА. А коли вибирають келім для отримання душі, щоби бути такими, що віддають, завдяки Торі можна перемогти зле начало.

Могила – місце упокою тіла, Печера Махпела (букв. «подвійна») – ця подвійність є сполученням милосердя з судом, коли малхут піднялася в біну, і з цього є: малхут в біні, біна біни, біна в малхут, малхут де-малхут.

Тіло (бажання) повинно дістати виправлення сполученням властивості милосердя з судом, - включити бажання отримувати, що є судом, у милосердя. І тоді тіло, клі, буде підготовлено для отримання світла душі, що називається «воскресіння мертвих», коли тіло постає до життя з [наслідків] розбиття келім і гріха древа пізнання, з «відпадіння органів». І завдяки виправленню, - сполученню властивостей милосердя і суду, - виправляємо тіло, що зветься клі, в якому може знову перебувати світло Творця, що є душею людини.

 

А Авраам старий

«А Авраам старий, прийшов до днів (старості), і Творець благословив Авраама всім».

«До днів» – бо робив багато діянь.

«Прийшов» – наблизився до Творця.

«І Творець благословив Авраама всім», - добрим началом і злим началом.

Авраам – хесед. Старий – хохма. Авраам старий, - бо удостоївся і хасадим, і хохми. Але залишився у злитті з хасадим, щоб не користуватися хохмою.

 

Помічник проти нього

«Не добре бути чоловіку одному, зроблю йому помічника проти нього».

Порядок духовної роботи аби прийти до досконалості мети:

-- «Зробив його володарем над його злим началом» - не отримує.

-- Не відчуває хісарону в тому, що забрано від нього зле начало, - віддає заради віддачі.

-- Є хісарон і він користується ним, - отримує заради віддачі.

-- «Не добре бути чоловіку одному, зроблю йому помічника проти нього» - коли досконалість в тому, щоб прийти до користування бажанням отримувати.

 

На трьох речах світ стоїть

«На трьох речах світ стоїть: на Торі і на духовній роботі, і на наданні хеседу (милості)». Авраам – хесед, Іцхак – духовна робота, Яаков – Тора.

І кожна людина повинна прийти до цих трьох стовпів.

Спочатку ці три стовпи розкрилися один за одним завдяки праотцям нашим, і кожен з них розкрив один стовп. А потім, коли розкрилися, вже в наших силах іти шляхом, який вони торували нам. Тому називаємося ми «народ-сґула», бо є в нас сґула (чудодійний засіб) зі спадщини праотців давати існування трьом стовпам, завдяки яким житиме світ, аби прийти до мети, задля якої створений.

Авраам, хесед, породив також Ішмаеля. Іцхак своєю властивістю, разом з включенням хеседу, – породив також Ейсава. Яаков, в якому (всі) три стовпи, - породив досконалість, дванадцять колін.

І оскільки праотці наші вже дали нам у спадщину три стовпи, ми можемо йти їхніми шляхами, і це існує в природі, тому кожна людина може просити у Творця допомоги, і Творець виручить її, оскільки ці властивості вже прийшли до втілення в природу.

 

Зі Мною ви у спільності

Головне служіння - в «зі Мною ви у спільності», бо якби не це, то з боку Творця людина могла б дістати «вежу, сповнену всякого добра» за один день. Однак, потрібно їй 70 років, тому що «зі Мною ви у спільності», адже людині потрібно прийти до осягнення через вибір і зусилля.

 

І було Іцхаку сорок років, коли взяв він Ривку

Сорок років – удостоївся біни.

«І молив Іцхак Творця при дружині своїй, бо неплідна вона», - бо не бачив щоб додалося йому розуміння в Торі та заповідях.

І прагнув «банім» (синів) – для «авана» (розуміння), для знання й осягнення в Торі та заповідях.

«І завагітніла Ривка, дружина його», - зародження, вагітність, що є думками та міркуваннями про велич і важливість Тори та заповідей.

Тоді була в радості – що вже народиться якийсь син від цих роздумів.

Але «і стикалися сини (івр. «банім») в утробі її» - розуміння (івр. «аванот») в суперечності одне одному.

«І вона сказала: «Якщо це так, то навіщо я?» - бо раніше виконання Тори та заповідей було в досконалості і не відчувала людина ніякого недоліку. І навіть якщо не виконувала Тори та заповідей, могла завжди пояснити сама собі, що була вона праведником у діяннях, і могла прискіпливо дотримуватися всіх деталей, і не було важко виконувати будь-що. Але коли бажає людина «синів», - розуміння, - робиться її стан гіршим ніж раніше, ніж тоді, коли «була бездітною».

«І сказав Творець їй: «Два племе­ні в лоні твоєму» - бо завжди є в людині зіткнення між:

-- коли дістає збудження від величі мети, - працювати в Торі та заповідях заради віддачі;

-- коли дістає збудження від тих, хто діє собі на користь, - йти за ними.

І бачить людина, що неспроможна працювати в ім’я небес. Якщо так, то теперішній стан, він набагато гірший, ніж до того, як почала духовну роботу.

«І пішла запитати Творця», - чи повернутися до життя, як у всіх, без жодного розуміння, чи йти вперед цим шляхом.

«І сказав Творець їй: «Два племе­ні в лоні твоєму», - раніше виконувала людина Тору та заповіді ради особистої користі, тому не було ніяких зіткнень і відчувала досконалість в час виконання їх. А після того, як у додаток до злого начала одержала також добре начало, що діє заради віддачі, тоді тіло опирається цьому і через це з’являється «стикання».

Раніше, коли Тора та заповіді були заради отримання, не було ніякої протидії і відчувала людина, що вона – праведник. А от коли бажає діяти заради віддачі, тіло опирається, – а якщо так, піднялася вона тепер на щабель вище і знає, що таке добре начало. Але повинна продовжувати йти вперед.

«І більший служитиме меншому», - бо кінець кінцем добре начало, що зветься «менший», досягне успіху.

 

Праведник, син праведника і праведник, син грішника

«Молитва праведника, сина праведника, не подібна до молитви праведника, сина грішника». І на перший погляд це дивно, бо згідно з правилом «у міру страждань і оплата», праведник, син грішника, - щабель набагато вищий.

І слід пояснити, що «праведником, сином грішника», називається «нуква» (жіноча суть), віра. Бо спочатку був грішник, а потім зробився праведником. Тобто, до того, як удостоївся віри, - грішник, а потім, - праведник. А категорія віри називається «малхут», в якої від себе самої немає нічого, і тому від її властивості немає поки що життя.

Тільки коли удостоюється Тори, що зветься древом життя, тоді називається «захар» (чоловіча суть), той, хто дає, бо Тора дарує життя, - і називається «праведник, син праведника», бо раніше була в нього віра, що зветься «праведник».

 

Батько і син – зробимо і почуємо

Дія – називається батьком, а намір – називається породженням, адже спочатку «зробимо», а потім – «почуємо».

І слід розрізняти в діях дві категорії:

-- дія віддачі – дія праведника;

-- дія отримання – дія грішника.

Праведник, син праведника, - людина просить сили тримати намір на віддачу.

Праведник, син грішинка, - людина просить сили тримати намір на віддачу в клі отримання.

Молитва праведника, сина праведника, приймається, але молитва праведника, сина грішника, не завжди приймається, бо не кожна людина достойна цього. Як сказали мудреці: «Не кожна людина удостоюється «двох столів»:

- і віддавати заради віддачі: праведник син праведника, Тора,

- і також – величі (великого стану): праведник син грішника, отримання заради віддачі.

 

Властивості Ейсава

Голова Ейсава – в святості, тому називається це «здобич у роті в нього». Тоді як «гуф», тіло, що зветься «згори вниз», - воно в кліпі.

Ейсав – походить увесь від лівої лінії. Голова його походить від лівої лінії святості, тіло походить від рівнів нечистоти. Навіщо потрібен Ейсав, - бо інакше немає вимоги для притягнення світел.

І це є поняттям дверей, які потрібно зачинити, щоб не ввійшли непрохані гості.

 

Повернення через трепіт і повернення через любов

Наведено в «Передмові до ТЕС», п. 70, що є два види повернення через любов:

а) коли перш ніж познайомились і полюбили одне одного, були в них претензії в кожного з них до іншого, тільки за деякий час утворилася між ними любов і уклали обидва союз;

б) завжди була між ними любов.

Повернення через трепіт, – зловмисності робляться для нього як помилки, і тільки після повернення є любов. Тому називається «середній».

Повернення через любов, - зловмисності робляться для нього як заслуги, час, що до повернення, також виправляється, так, що весь робиться заслугами, тоді називається закінченим праведником, тому що немає в нього вже ніяких зловмисностей.

 

«Колодязь» в духовній роботі

Процес роботи починається з правої лінії, бо не можна жити з нестачі. І відчуває себе щасливим, що є в нього радість з того, що він є людиною низькою, а удостоївся контакту з Творцем, принаймні в дії. І скільки в змозі займатися Торою та духовною роботою, це є для нього великою заслугою, тому радіє і дякує за таке.

І це як наче знайшов колодязь, копаючи в мозку, і зробив справедливий розрахунок між величчю Творця і своєю нікчемністю. Тому називається цей колодязь правої лінії – «Есек» (справа), бо мав справу з ним.

 

І затремтів Іцхак дуже великим трепотом

Іцхак бажав благословити Ейсава, тому що дати духовне можна тільки [в місце] хісарону, інакше в місці благословення буде прокляття. Благословення – щоб виріс і прийшов до бажаної досконалості. Але якщо дадуть духовне тому, хто не має клі отримати, не має потреби, це завдасть йому тільки втрат.

Яаков – чоловік «гладкий», без хісарону.

Ейсав – чоловік волохатий, волосся (івр. «сеарот») - це «сеара» (бушування), недоліки й потреби, келім для отримання благословень.

І Ривка дала Яакову пораду облачити «одяг Ейсава», що був від лиходія Німрода, - щоби був у нього хісарон отримати благословення.

А потім, коли відомо стало Іцхаку, що Яаков сам досяг келім, хісарони для отримання благословень, - ясно, що Яаков придатний для [отримання] благословень.

І це подібно до позичання келім в Єгипті, де Ісраель потребували хісарону для отримання мохін (світел), «великого майна». І справу цю, позичання келім, можна зрозуміти як таку картину: адже є правилом, що неможливо дати якесь пояснення, якщо немає питання, а у Яакова не було ніяких запитів, - тому визначається це, що взяв питання у Ейсава, у позику, щоб притягнути розв’язання, але відразу ж знову віддав йому всі питання.

 

Голос, голос Яакова, а руки, руки Ейсава

«Голос, голос Яакова, а руки, руки Ейсава», - руки Ейсава, тобто келім отримання, які голосом Яакова виправляються на «заради віддачі».

 

Праведник

Праведник – той, хто може виправдати вище управління, де б то не було, вірою вище за знання.

 

Драбина поставлена на землю

Зоар: нуква є воротами до всіх щаблів драбини, якою сходять і спускаються ангели Всесильного. Вони є призначенцями над усіма народами. І коли Ісраель грішать, драбина опускається і ці призначенці піднімаються. А коли Ісраель поліпшують свої діяння, піднімається драбина, і всі призначенці опускаються вниз.

Немає прямішого за непряму драбину, і немає кривішого за пряму драбину.

Малхут – спільнота Ісраеля, включає всі душі. І тому, які діяння нижніх, так виглядає для них і дія щодо них згори.

Коли Ісраель займаються віддачею, - є падіння для народів світу, корінь яких у егоїстичному отриманні.

Коли Ісраель займаються отриманням – дають силу народам світу щоб панувала сила отримання, і вище благо не буде приходити згори.

Драбина – малхут. Коли народи світу піднімаються – малхут опускається, так, що не може віддавати нижнім, і в світі існує приховання. А якщо Ісраель діють у віддачі, сила отримання заради отримання падає, і тоді драбина, малхут, піднімається у своїй важливості і дає вище благо вниз.

Немає більш непрямого, ніж драбина, що стоїть прямо, - прямота в духовному називається лінією, малхут внизу і кетер вгорі, і це – «спочатку створив світ властивістю суду, побачив, що світ не може існувати, і сполучив з ним властивість милосердя», і це вже діагональ. Виходить, що малхут в сполученні з милосердям називається драбиною непрямою, тобто такою, що стоїть по діагоналі. Але якщо вона пряма, за мірою суду, - світ не може існувати.

 

Відчуття падіння

Якщо людина відчуває падіння, - це ознака підйому, інакше не відчувала б падіння. Виходить, що спочатку піднімаємося, а потім опускаємося.

 

Яке страшне місце це, дім Всесильного

У духовне, у дім Всесильного, можна увійти тільки в трепоті, в який потім вбирається хохма (мудрість).

 

Дай мені дітей, а якщо ні, то мертва я

Потреба в синах (івр. «банім»), в розумінні (івр. «авана»), - настільки велика, що інакше вважає свій стан подібний мертвому.

 

Яаков, Ейсав і Лаван

Яаков – той, хто займається Торою та заповідями.

Ейсав – зле начало.

Лаван – перед дією зле начало твердить, що всі діяння, вони не заради небес, тому немає користі займатися Торою та заповідями. І тоді людина вимушена переборювати себе для виконання добрих діянь.

Ейсав – після діяння зле начало твердить, що все, що зробила людина, все це в ім’я небес, і бажає навіяти їй велич, щоб задовольнилася своєю роботою.

Лаван – зле начало, яке стверджує, що якщо бажає людина займатися Торою та заповідями, має бути все «лаван» (білим), без ніякого бруду, тобто все заради небес, а якщо не може спрямувати намір на «заради небес» - не варто докладати зусиль марно, і цим відволікає людину від Тори та заповідей. І тоді вона повинна зміцнитися, щоб від ло лішма прийти до лішма, адже світло, що в Торі, повертає її до добра.

Але після того, як зробила те, що мала сили зробити, тоді вона повинна вчинити перевірку своїй роботі, яка була задля злого начала. І зле начало тоді твердить людині навпаки, що все це було на благо душі твоїй, і не потрібно тобі більше вдосконалюватися в своїй роботі, а продовжуй з тими ж намірами, з якими діяла досі.

Настільки, що аж через великі зусилля: «І благав його, і той узяв», - зле начало згоджується прийняти роботу людини. Означає це, що людина вже переконана, і не може зле начало вже посилати їй думки, що з нею, мовляв, усе гаразд, а залишається людина з правдою, що все має бути заради небес. І тоді починає роботу спочатку, для того, щоб іти дорогою правди.

 

Любов в одному серці

«І люби Творця, Всесильного свого, всім серцем своїм», - обома серцями: добрим началом і злим началом, двома основами своїми. І вони – це два ангела, але після того, як людина удостоюється трепоту перед Творцем, робляться одним ангелом, одним началом, одним серцем.

 

І злякався Яаков

Чому Творець не дає створінням все благо без молитви, а бажає, щоби просили в Нього, і тоді Він дасть їм? Проте, є правило, - «немає світла без клі» (без бажання), бо немає примусу в духовному, тому що неможливо відчути насолоду в чомусь, до чого немає бажання. Бо відчуття насолоди залежить від міри прагнення до бажаного. Тому Творець дає тільки коли є бажання.

А бажання утворюється лише завдяки молитві, бо від відчуття хісарону людина починає молитися, і від цього потреба зростає до міри, гідної отримання блага. Тому «Творець жадає молитов праведників», бо тільки завдяки цьому вони можуть отримати Його благо.

У вищому благу ми розрізняємо:

-- світло навколишнє (що оточує) – те, що людина не достойна тепер отримати, а отримає в майбутньому;

-- світло внутрішнє – те, що людина отримує в теперішньому, в своє внутрішнє клі.
І згідно з тим, що ми сказали вище: те, що отримує, потрібно упередити молитвою, щоб було клі отримати благо, - виходить, що навіть коли Творець пообіцяв усе Ісраелеві, поки що це – як навколишнє світло.

Проте, коли розкриває людина зло, що в ній, і потребує порятунку вже тепер, тоді потрібно молитися і проявляти бажання, клі для спасіння, тому що без клі неможливо отримати. І це називається внутрішнім світлом. Бо те, що обіцяно, навколишнє світло, - це збудження згори. А коли приходить (час) практично реалізувати обіцяне, - потрібна молитва, і це називається внутрішнім світлом, що приходить через збудження знизу.

 

Причина, що зобов’язує

Усьому, що людина робить, мусить бути спочатку причина, що зобов’яже її виконати цю дію.

І правитель Ейсава бачив, що з тими, хто вивчає Тору, він не може сперечатися, бо є в них бажання і виховання вивчати Тору, - він не здатен завадити їм у вивченні Тори. Але щодо причини, - для чого вивчає, чого бажає за свої зусилля в Торі та духовній роботі, адже з цієї причини має людина силу вивчати Тору, а без причини не має вона ніякої підтримки, - у цьому він заважає їм.

Тому бажає правитель Ейсава, щоб причиною, що зобов’язує до дій, було не «створив Я зло, створив Я йому Тору-приправу», а щоб причина (намір) була «заради себе».

 

Основа духовної роботи

Зле начало виконує завдання Творця тим, що приходить зі своїми запитаннями, з’ясувати основу роботи: що спричинює роботу, - ло лішма, чи лішма.

А як людина працювала досі, якщо намір її був неправдивий? – була суміш: точка в серці, орган Шхіни, прагне до роботи Творця, але бажання отримувати (тіло) дає зрозуміти, що варто працювати для досягнення духовних насолод, більших за насолоди матеріальні. Але людина не може продовжувати роботу, бо розкривається, що її робота – ло лішма, а раніше думала, що діє лішма. Виходить, що це відкриття є великим добром, бо якщо тепер виправить себе, удостоїться злиття.

 

Яаков, Леа і Рахель

Леа – «альма де-іткасья» (прихований світ), Рахель – «альма де-етґалья» (відкритий світ). Тільки Моше міг просуватися у світі прихованому, але інші могли діяти лише в місці, де хесед відкритий. Тому Яаков працював за Рахель, щоб хасадим були відкритими в єсоді, - в середній лінії, що від хазе і вниз, НЕГІ, Йосеф, що вирішує між нецахом і годом.

І є середня лінія вгорі, тіферет, що вирішує між хеседом і ґвурою.

А основна робота це підкорити ліву лінію, бо тільки середня лінія підкоряє її, анулює ліву лінію. Тому ліва бажає скасувати середню лінію в тіферет і в єсоді, які є Яаков-Йосеф.

І ще: світ прийдешній – біна, світ прихований, Леа. Цей світ – малхут, світ відкритий. Тому властивість Яакова – тіферет, а це – від хазе і вгору, - світ прийдешній.

Проте, праведники хочуть жити безтурботно також і в цьому світі, в світі відкритому, в єсоді, від хазе і вниз, тому Яаков і працював у Лавана за Рахель, щоб були відкриті хасадим. Як казали мудреці: праведники – немає їм спокою ні в майбутньому світі, ні в цьому світі. Як сказано, «йтимуть від досягнень до досягнень».

 

Щасливий ти і добре тобі

«Щасливий ти в цьому світі (в малхут, в келім отримання) і добре тобі в майбутньому світі (в біні, в келім віддачі)», - ціллю є працювати в келім віддачі заради віддачі, і також в келім отримання заради віддачі.

Майбутній світ – біна, келім віддачі.

Цей світ – малхут, келім отримання.

Мета – щоб і келім отримання були заради віддачі.

Яаков – біна, тіферет, від хазе і вище, середня лінія ХАҐАТ.

Йосеф – від хазе і вниз, місце розкриття хохми, середня лінія НЕГІ.

 

Багато лих праведнику і від усіх врятує його Творець

Тоді як той, хто не йде проти бажання отримувати, не має ніякого лиха, не відчуває зла і бажання не відчувається злим.

Кожного разу, як є в людини підйом, негайно ж збуджується в ній зло, бажання отримувати собі, і падає вона зі свого рівня. Тобто кожного разу, коли людина бажає подолати зло, воно зміцнюється.

Але «від усіх», - тобто коли лиха з’єднуються в певну міру і людина підносить молитву з глибини серця, тоді «врятує її Творець», - якщо є клі, приходить світло.

 

Правда з землі виросте

«Правда з землі виросте» - зростання правди, воно в тому, що покладена в землю.

Правдою називається те, що допомагає. І якщо брехня допомагає – це правда.

Із ло лішма приходить до лішма – коли завдяки неправді розкривається істинна мета.

Тому також і в падінні потрібно людині бути в радості, бо стан цей їй на благо.

Тому «правду придбай» зусиллям, і «не продавай», бо не знайдеш того, хто побажає купити, адже тільки роботою можна придбати її собі, і немає того, хто може продати правду, бо в кожної людини є правда за її рівнем.

 

Породження

Святість – важлива. Буденність – не важлива.

Наша природа – рахуватися з тим, що стосується нашого тіла, любові до себе. Тому дії не з любові до себе, а на користь Творця, не є важливими.

Займаємося роботою (для) тіла – тільки для того, щоб змогли ми служити ним Творцю.

 

Різниця між тваринами і людиною

Тварини заподіюють шкоду через природу, яку Творець дав їм, причина всіх їхніх дій - Творець, не мають вони сил подолати (себе), щоб не завдавати шкоди.

Людина – має вибір.

 

Бажання уподібнитися Творцю.

Існують три різновиди роботи на Творця злим началом і добрим началом:
-- Ло лішма, - коли виконує Тору та заповіді з наміром ло лішма, «щоб називали мене Вчителем», коли працює для того, щоб не Творець виплатив йому його винагороду, а люди. Тому діє публічно, щоб люди бачили, щоб заплатили йому, бо якщо буде (діяти) в прихованні взаємин з Творцем, - хто заплатить йому його винагороду?

-- Лішма, - тобто щоб Творець дав йому його оплату, щоб дав добро в цьому світі, або в майбутньому. І діє в прихованні взаємин з Творцем, щоб люди не бачили його служіння, щоб не мали влади зовнішні сили, адже хоче, щоб Творець дав йому оплату, тому називається лішма, бо працює заради Творця. А той, хто бажає, щоб створіння заплатили йому, працює не на Творця, а заради створінь, що зветься ло лішма.

-- Не для отримання винагороди, - тоді приходить влада злого начала і ставить питання грішника: «Що це у вас за робота?». І немає що й відповісти йому.

Бо у злого начала, яке в ло лішма, немає влади, адже людина відповідає, що створіння віддадуть їй за це, тим, що дадуть їй винагороду.

А злому началу, що працює лішма, є що відповісти: що Творець заплатить винагороду. Але злому началу, що не заради отримання винагороди, на його питання, - «що це у вас за робота?» - немає що відповісти. Тому тільки тоді є в нього влада.

Тому каже Зоар: влада злого начала, вона саме тоді, коли хоче людина вчинити «тшува», повернення, коли бажає повернутися до Творця, - тільки віддавати, - тоді є влада зла і не може виконувати заповіді Тори, що є віддачею. Тому завдяки Торі, бо «створив Я зле начало, створив йому Тору-приправу», - може прийти до виконання заповідей не заради отримання винагороди.

Отже, тільки коли немає що відповісти злому началу на питання «що це за робота», крім як іти вище цього питання, - тоді є шлях до правди. Бо лише тоді існує влада злого начала. Але коли існує відповідь на рівні знання, або у відчутті, - немає дороги.

 

Заповіді, до яких зобов’язує природа

Закони природи, що є заповідями, які природа зобов’язує нас виконувати, поділяються на зовнішні і внутрішні.

Є форма зовнішня, коли всі бачать одну й ту ж форму. Але внутрішнє, що зодягнуте у зовнішнє, тобто насолода, - кожен відчуває в цьому інший смак. Також і в людини є відмінності у відчутті смаку внутрішнього. Виходить, щодо внутрішнього є відмінність між людьми, і кожен відчуває іншу насолоду й інший смак. Але коли людина не відчуває смаку й насолоди в їжі, вона все одно мусить користуватися зовнішнім і їсти, інакше помре.

Також і заповіді поділяються на внутрішнє і зовнішнє, коли зовнішня форма заповіді однакова для праведника і для грішника. І вся відмінність між людьми стосується тільки внутрішнього в заповіді, коли кожен відчуває інший смак в цій заповіді. І також в самій людині смаки змінюються.

Тому кожна людина додає до зовнішнього в заповідях, як написано: «Навіть порожні сповнені заповідей як гранат».

Але щодо внутрішнього в заповідях, щодо смаку і цілі заповідей, відносно користування Торою: «Створив Я зле начало, створив Я йому Тору-приправу», коли Тора та заповіді повинні очистити людину від себелюбства і привести її до любові до Творця, - немає зв’язку з віком і кількістю заповідей, які виконав.

І той, хто бажає удостоїтися внутрішнього, кожен день починає заново йти шляхами Творця, аби заслужити бажання віддачі. Виходить, що завжди він – дитина, навіть коли вже старий віком.

 

Причина, що зобов’язує

У темряві не видно правди: бачить, що йде дорогою Творця, і тільки причина, яка зобов’язує його працювати, походить від середовища Ісраеля, в якому він перебуває. Адже він у в’язниці оточення, і вимушений займатися Торою та заповідями, збуджений до цього оточенням.

А коли удостоїться більшого світла, бачить правду, що він не в тюрмі Ісраеля, а під владою кліпи. Тоді є місце молитві, щоб Творець звільнив його з в’язниці, бо потребує Творця, щоб допоміг йому не для надмірного чогось, а для необхідного, - тоді його молитва є істинною. І тому приймається вгорі, і Творець виводить його з дому ув’язнених, і удостоюється він бути між тими, хто зустрічає Шхіну.

 

Тільки лиш сильне бажання

Людина не може сказати, що бракує їй здібностей від народження і сили подолання для перемоги у війні з ненависниками, а навіть коли не має вона ніяких сил і сидить в домі своєму, і не робить нічого – також може перемогти. Просто слід просити у Творця, тоді Він допомагає їй. Тобто, тільки лиш бажання потрібно.

Але має бути сильне бажання. А бажання сильне й постійне означає, що воно не залишає місця іншим бажанням. Тоді Творець допомагає людині. Але якщо бажання перемогти у війні зі злим началом не сильне, і дає місце також для решти бажань, тоді молитва не є цільною.

 

Як просити спасіння

Як людині підійти до молитви і просити Творця, щоб допоміг їй? Коли бажає просуватися шляхом істини, лішма, бачить вона, що далека від істини.

І коли людина молиться Творцю, щоб наблизив до Себе, до істинного служіння, що й називається істиною, каже, що просить дати їй світло Тори, і не потрібно їй великого стану і надлишків, а тільки необхідне.

Бо відчуває велич і важливість Творця подібними до цінності фараона, і повинна людина вибрати між святістю та скверною. І буває іноді, що фараон важливіший за Творця. Тому просить у Творця розкрити їй світло Тори, оскільки це нагально необхідно.

 

Порядок духовної роботи

-- Праве, - дія в Торі та заповідях, коли до діянь немає що додати, тому називається «праве», досконалість, бо праведники йдуть шляхом правої сторони.

-- Потім перейти до лівої, до того, що потребує виправлення, бо після того, як перебувала людина в правій стороні, у виконанні Тори та заповідей, тоді починається справа намірів, коли міркує, - яку винагороду вона бажає за зусилля в Торі та заповідях: чому працювати без оплати, «що це у вас за робота?»

-- Починає пояснювати питання грішника, - що, мовляв, хоче працювати вище рівня знання і вище сенсу, в катнуті (малому стані). І про запитання грішника вірить вище знання, що це – бажання Творця, а людина хоче виконувати все з вірою, і це – хасадим, заради віддачі.

-- Після того, як удостоїлась вона віри вище знання, в катнуті, тоді заслуговує розкриття таємниць Тори, бо «кожен, хто займається Торою лішма, удостоюється багатьох речей», а це – знову ліва сторона, бо повинна людина розкрити заново бажання віддачі.

-- Після того, як удостоїлася вона отримувати заради віддачі, може дістати таємниці Тори заради віддачі.

 

Якщо бажає Творець шляхів чоловіка, - і ворог його примириться з ним

Існує добре начало і зле начало. Початок роботи людини, він з добрим началом, а потім – зі злим.

Хесед, віддавати, - робота доброго начала. А коли заслуговує правди, коли розкрите добро Творця, істинність Його наміру дати благо Своїм створінням, тоді «якщо бажає Творець шляхів чоловіка, - і ворог його примириться з ним». І коли заслужив істину, удостоївся лику Творця. А до того, як заслужив істину, перебуває в «ахораїм» (тильна, зворотна сторона), в прихованні, і бачить, що тільки він дає Творцю, і він робить милість Творцю, і тільки він є тим, хто віддає. Але коли удостоївся істини, бачить навпаки, що отримує від Творця, проте, з виправленням, - отримує заради віддачі.

 

І зроби зі мною хесед і істину

Хесед, що не є істиною, - віддає заради отримання.

 

Робляться Ісраелем тільки при виході з вигнання

Тільки при виході з вигнання стають Ісраелем, «яшар-ель». Бо немає світла без клі, без бажання, щоб усі діяння були для Творця. А коли доходить справа до «і застогнали сини Ісраеля від роботи і закричали, і піднявся лемент їхній до Всесильного», коли бачить людина, що не в змозі працювати для Творця, - Творець допомагає їй і виводить її, даючи світло, силу бути Ісраелем.

 

Важкою роботою з глиною та цеглою

Фараон – бажання отримувати, що в людині. Коли працюють з ним, одержують Пітом і Раамсес (міста дуже гарні), в роботі задля бажання отримувати. Проте, Творець зробив так, що усе поглиналося землею, і кожного разу припиняли служіння.

Але фараон не зважав на це, тому що він є кліпою, і він висмоктував вище благо їхніх Тори та добрих діянь, ставлячи важкі питання, які вони не могли пояснити. Бо працюють за Пітом і Раамсес, і від цього не залишається їм нічого, тому що все поглинається землею.

І коли прийшов Моше сказати, що потрібно працювати у віддачі, фараон припинив давати матеріал для роботи, бо побачив, що не буде йому більше можливості висмоктувати вище благо.

 

У Єгипті

Людина, коли починає йти шляхом Творця, - ось, фараон, цар Єгипту, є царем, що володарює над тілами, щоб (вони) утримували робітників [від наміру] заради віддачі, щоб тіла протидіяли і ті не змогли б прийти до бажаної досконалості, – коли усі діяння були б заради небес.

Тому дав наказ: коли робітники займаються Торою та заповідями, і це зветься «іврійот» (жінки Ісраеля), тому що робота в Торі та заповідях належить служителям Творця, - («міцрійот» (жінки Єгипту) – так називається, коли діє в матеріальних справах).

«І спостерігайте на пологових каменях (івр. «аванім»)», - коли хоче розуміти (івр. «леавін»), задля якої мети займається Торою та заповідями.

«Якщо це син», - тобто робота його заради віддачі. 

«Умертвляйте його» - щоб не давали йому духу життя і сили, щоб припинив він свою роботу.

«А якщо це дочка» - коли намір його – «некева», заради отримання. 

«То нехай живе» - дати йому силу і дух життя, бо не бажає вийти з Єгипту, і тоді хай навіть ретельно виконує Тору та заповіді, - залишиться він у Єгипті, він наш.

А у разі якщо це син, якщо намір його - дістатися до «заради небес», а не до особистої користі, - з цього він може удостоїтися [ступеня] «мошіан» (їхній визволитель) Ісраеля, категорії «Моше», і визволить їх, щоб вийшли з Єгипту, тому потрібно заздалегідь заважати йому, щоб уникнути їхнього виходу з єгипетського вигнання.

А як знати, що просувається заради віддачі, - адже поки що перебуває в Єгипті, в «особистій користі», і лиш тільки хоче удостоїтися віддачі? Якщо обличчям вниз, це «захар», а якщо обличчям вгору, - «некева».

«Панім» (лице) - це знання, і коли служіння Творцю в рамках знання, - обличчя його вище за важливістю, «вгору»; а «ахораїм» ­– віра, - нижча за важливістю, «вниз».

Якщо ж «панім» вниз, знання нижче за важливістю, а «ахораїм» вгору, тоді віра вища за важливістю, - ознака, що бажає бути «сином», віддавати. Тому – заважати йому, щоб не удостоївся категорії «Моше», визволителя Ісраеля, який виведе їх з єгипетського вигнання і введе в землю Ісраеля.

Тому «і бачив ти Мою зворотну сторону», - віру, «а обличчя не побачать», - бо знанням не осягнуть Мене.

«І наказав фараон усьому народові своєму», - тобто і народу своєму присудив, як і синам Ісраеля, бо не знав, чи з єгиптян, чи з Ісраеля народиться визволитель Ісраеля. Оскільки кожна людина займається матеріальними справами, що звуться «Єгипет», - і Торою та заповідями, що звуться «Ісраель». І може займатися матеріальним, але якщо намір – заради віддачі, то і займаючись матеріальними справами, може удостоїтися категорії «Моше».

Тому спостерігайте в час, коли вони займаються матеріальними справами: якщо це «син», якщо спрямовує намір на «заради віддачі», «захар», - у річку його кидайте, - не давати йому навіть в матеріальних заняттях мати намір «заради небес», що називається категорією «син».

А кожна дочка хай живе, - тільки коли наміром його є отримання заради отримання, тоді можна дати йому дух життя та силу, займатися матеріальними справами. Але «якщо це син» - може удостоїтися категорії «Моше», визволителя Ісраеля, який виведе їх з єгипетського вигнання і введе їх у святу землю.

 

Вигнання Ісраеля, що в людині

Аж поки не вийде з вигнання у матеріальне, з матеріальних пристрастей, - не здатний відчути духовні насолоди в Торі та заповідях. Тому дають тілу зрозуміти, що варто поступитися матеріальними пристрастями і удостоїтися духовних насолод.

А коли починає поступатися матеріальними бажаннями, щоб удостоїтися насолод духовних, тоді тіло показує свою владу і протидіє, - і починається вигнання.

Тому написано: «Бо з того часу, як я прийшов до фараона говорити від імені Твого, гірше стало народові цьому, визволити ж Ти не визволив народ Свій», - коли починають з тілом, фараоном, «говорити від Твого імені», щоб поступитись усім задля Творця, тоді бачать свою ницість і відчувають вигнання.

 

Бо з того часу, як я прийшов до фараона говорити від імені Твого, гірше стало народові цьому

«Бо з того часу, як я прийшов до фараона говорити від імені Твого, гірше стало народові цьому; визволити ж Ти не визволив народ Свій», - в час, коли сказав, що потрібно працювати лішма, всі подумали, що робота їхня буде з більшою наснагою і більшою наполегливістю. А зробилося навпаки, - слабшими стали від роботи.

А тому закричали до Моше: «Яке добро зробив ти нам? Обіцяв, що вийдемо з єгипетського вигнання, бо знання наше у вигнанні, а твоїм шляхом, - коли будемо діяти лішма, - вийдемо з цього стану, коли ми поневолені тілом, яке зветься фараоном. А фактично, немає в нас енергії, і знання наше каже нам, що не зможемо досягти мети».

«І говорив Всесильний до Моше» - згідно з природою (івр. «а-тева», ґематрія як і в слові «Елокім» (Всесильний), - на рівні знання ви праві, що немає у вас енергії продовжувати свою роботу.

«І сказав йому: «Я – АВАЯ», - але вище природи, вище рівня знання, в АВАЯ, у милосерді, - можете залучити сили і «пальне». Тільки потрібно зміцнитися у вірі, що Творець може допомогти вище рівня природи.

І, власне, неможливо отримати щось вище рівня природи раніше, ніж людина вирішує, що в природі такого не може бути. І тільки після того, як зневіряється в природі, тоді вона може просити допомогу з небес, щоб допомогли їй надприродним способом.

 

«Ель Шадай»

У процесі духовного розвитку кожен щабель є причиною для наступного щабля. Так, що розкриття Творця праотцям під іменем «Ель Шадай» є причиною розкриття Творця синам їхнім під іменем «АВАЯ». Де «батько» і «син» - це причина і наслідок.

«Я – Ель Шадай» - розкриття Творця праотцям, що підходить індивідуумам, коли це стан катнуту, задоволення малою мірою в розумінні й відчутті, що досить йому йти шляхами Творця. І радіє своїй долі, попри те, що бажає «ґадлуту» (великого стану), а якщо так, то це – причина ґадлуту. Але таке розкриття не підходить людському загалу.

«Скажи синам Ісраеля: Я – АВАЯ», - тому після щабля катнуту приходить ґадлут, розкриття Творця під іменем АВАЯ, при якому можна сказати загалові, щоб наблизилися до Творця - і вийдуть з єгипетського вигнання.

 

Той, хто зробив обрізання

Той, хто зробив обрізання, хто відкинув від себе «орлу» (крайню плоть), три нечистих кліпи бажання отримувати, і прийняв на себе скорочення, щоб не користуватися келім отримання, - він гідний перебування Шхіни, що зветься «земля Ісраеля», земля святості.

 

Турбота Ісраеля в Єгипті

Живі риби (івр. «даґім») означає, що є в нього турботи (івр. «дааґот») щодо духовної роботи, але він живий, шукає, як знайти рішення своїм турботам.

Мертві риби, коли турботи його приносять відчуття смерті, коли сила до роботи мертва, немає сили віднайти раду, як жити.

У Єгипті Ісраель їли живу рибу, але єгиптяни їли мертвих риб. Якщо турботи, вони про те, щоби прийти до віддачі, це турбота Ісраеля, - бути Ісраелем. Тоді як турботи «міцрім» (єгиптян), «мі-цар-ім», де «цар» (букв. «тісний») є нестачею хасадим, що приносить смерть.

 

Якщо Творець не допоможе, немає шансу

Хай не думає, що сам зможе підкорити своє зло, бо «зле начало людини посилюється проти неї щодня, і якби Творець не допоміг їй, не подолала б його», - не має можливості перемогти зле начало, а може лише вірити, що Творець допоможе.

Коли бажає йти шляхами Творця, хай не каже, що не може, мовляв, має багато прогріхів, - а «завжди хай бачить себе наполовину винним і наполовину виправданим». І повинен судити про себе, що, мовляв, може зробити вибір, бо вибір, він між речами рівноважними, коли потрібно вирішити.

Тому хай бачить себе наполовину винним і наполовину виправданим, адже Творець зробив, щоб добро і зло були рівними між собою, аби людина змогла вирішити. Однією заповіддю переважив на шальку заслуг – і зобов’язав Творця збільшити йому зле начало, щоб зміг ще переважити добро над злом, бо при кожному такому переваженні він здобуває букви Тори. І навіть якщо людина не відчуває ні поступу, ні букв Тори під час дії, але коли довершує свій рівень, розкривається все, над чим працювала увесь час, бо прийшла до досконалості.

 

Ходімо до фараона, бо Я обтяжив серце його

«Завжди хай бачить людина себе наполовину винною і наполовину виправданою, виконала одну заповідь, - щаслива, що переважила себе на шальку заслуг».

1) А якщо є в неї більше гріхів, ніж заповідей, або навпаки?

2) «Завжди» мається на увазі – після того, як виконала одну заповідь і переважила себе на шальку заслуг, повинна знову бачити себе наче вона «половина на половину». Але як таке можна сказати, коли вона вже виконала одну заповідь?

3) Чому «кожен, більший за свого ближнього, і його зле начало більше ніж у того»?

Кабалісти хочуть вказати шлях до Творця, порадити, як вийти з-під влади злого начала. Тому вони кажуть, що не можна брати в розрахунок властивості, з якими народився, і що робив до цих пір, що зараз перебуває під владою зла, - бо тільки коли сила добра і зла в людині рівні, існує вибір переважити в бік заслуг.

Тому «кожен, більший за свого ближнього» - у добрих діяннях, - «його зле начало більше, ніж у того», - мусить його зло зростати, щоб дорівнювало добру, що в ньому, і тоді, коли обидва рівні, буде умова для вибору.

Якщо людина бачить, що добро в неї мале, потрібно знати, що також і зло в ній мале. І якщо вчинила багато порушень, зло зменшується згідно з мірою добра, щоб був у неї вибір. Виходить, що завжди в людини є можливість вибору. Бо після того, як виконала заповідь і переважила на шальку заслуг, - зло в ній зростає в міру добра (а за злі діяння пройде виправлення, - в пеклі, або ж поверненням через трепіт чи через любов).

«Ходімо до фараона, бо Я обтяжив серце його», - після того, як фараон переважив себе на шальку заслуг, коли сказав «Творець – праведник», вже немає йому можливості вибору. Тому Творець обтяжив його серце, збільшив його зло, бо тільки так буде в нього можливість вибору. Адже обтяженням серця не забрано в нього силу вибору, а навпаки, дана йому можливість вибору.

«Ходімо до фараона» - йди зі Мною, обидва разом, щоб отримав ти допомогу згори.

«Бо Я обтяжив серце його» - щоб була в тебе ще можливість роботи в з’ясуваннях.

 

«Показав йому пальцем і сказав: таке побачиш – і освячуй»

Було важко для Моше сказати народу Ісраеля прийняти тягар малхут небес у прихованні. Тому що розум зобов’язує до того, щоб це прийняття було хоч з якимось розкриттям присутності Творця.

Проте, людина повинна прийняти на себе тягар малхут небес в стані найбільшої ницості, щоб усе було вище рівня знання, і немає їй жодної підтримки в розумі й у відчутті, щоб змогла вона заснувати на ній віру і начебто висить між небом і землею. І каже, що Творець послав їй стан найповнішої ницості, - прийняти тягар малхут небес.

І приймає це, тому що вірить вище рівня знання, що прийшло воно від Творця, що Творець бажає, щоб людина відчувала себе найбільш низькою в світі, і все одно вірила б у Творця в усіх випадках, - і це називається «безумовне підкорення».

І утруднився Моше, - як зможе прийти до народу Ісраеля з такою ницістю. І щодо цього показав йому Творець пальцем і сказав йому: «Таке побачиш і освячуй», - що саме при прийнятті малхут небес в ницому стані, розкриється потім Творець.

 

І не дорогою землі­ філістимської, тому що вона близь­ка

Близьке і далеке – щодо розуму. Розум говорить, що прийти до віддачі добре через з’ясування гіркого та солодкого. Проте, після гріха древа пізнання стало з’ясування добра і зла таким, що може бути солодким, і все одно це на зло людині, і навпаки. Тому, на її погляд, мав би бути відкритим солодкий смак в Торі та заповідях, а в матеріальних речах – гірким, і тоді людина гидилася б матеріальним і тягнулася б до віддачі. Але, коли в матеріальному насолоди відкриті, а щодо віддачі існує приховання, важко бути у віддачі. А якби була розкрита насолода у віддачі, це називалося б «близькою дорогою», а протилежне – «далекою дорогою».

«І не повів їх Всесильний  дорогою землі­ філістимської, тому що вона близь­ка… - щоб не вирішив народ інакше, побачивши війну, і не повернулися б вони до Єгипту». Бо коли побачить війну, скаже: я докладаю зусиль аби прийти до насолоди, то навіщо мені духовна війна, я задовольнюся матеріальною насолодою.

Але коли йде дальнім шляхом, аналізом добра та зла, коли метою роботи є лише віддавати, то хоч ця робота й далека від здорового глузду, але якщо хоче йти шляхом віддачі, - тоді немає можливості повернутися, бо той, хто почав роботу, він знає, що тільки таким шляхом можна прийти до мети.

 

Ті з рабів фараонових, які убоялися слова Творця

У «Мідраші Танхума», п. 8: «І взяв шістсот колісниць добірних» - чиї були? Якщо скажеш – єгиптян, то чи не сказано вже: «І вимерла вся худоба єгипетська». Якщо скажеш – фараонові, то чи вже не сказано: «Ось, рука Творця на худобі твоїй». Якщо скажеш – Ісраеля, то вже сказано: «Також і стада наші підуть з нами». А це – «тих з рабів фараонових, які убоялися слова Творця». Адже ми вчили, що ті, хто «бояться слова Творця», вони були перешкодою для Ісраеля».

У першу чергу слід оберігатися від оточення тих, хто боїться Творця і вони – раби фараона. Де поняття «фараон» це те, як сказав Арі, що єгипетське вигнання є вигнанням знання святості, а фараон, бажання отримувати, висмоктував вище благо.

Ті, хто бояться Творця, і вони ж раби фараона, - це ті, хто працюють собі на благо. Оберігатися слід від них, бо зовнішньо виглядають такими, що діють, займаючись Торою та молитвою з захопленням і ретельно дотримуються всіх подробиць. І через це вони називаються «тими, хто боїться Творця». А за своїм внутрішнім змістом вони підкорені фараонові, бо всі їхні наміри – задовольнити свої бажання і свої потреби.

І таке оточення утворює перешкоду служителям Творця, бо той, хто бажає йти шляхом Творця, бачить, що ті займаються трепотом перед Творцем і захоплюється їхньою силою. Але вони – «раби фараона», [тому] і немає їм протидії з боку тіла, бо сили, які докладають, вони на потребу тіла, і тому немає цьому протидії, а навпаки, тіло згодне докладати сил.

Виходить, що тільки таке оточення стає на перешкоді Ісраелю, тому, хто бажає бути Ісраелем, а не бути з рабів фараона. І оскільки робітники Творця переймаються їхньою роботою і слідують за ними, вони запозичують їхні думки та наміри, і розкаюються, що докладали сил у роботі віддачі, і не мають вже сил продовжувати роботу віддачі. Тому необхідно тікати від них «на відстань пострілу з луку».

Але щодо оточення людей світських, не з того сорту, що «бояться Творця», а тих, з якими немає зв’язку і немає чому навчатися в них, - думками ми не поєднуємося з ними, бо знаємо, що не можна навчатися з їхніх діянь і з їхніх думок.

Тому від такого оточення немає ніякої шкоди.

 

Творець наближає через ницість

Творець наближає людину не через гарні достоїнства, що є в неї, а через ницість. Тобто, коли людина відчуває, що занурена вона в «глину й у цеглу (івр. «левенім»)», тобто хоче «лелабен» (обілити) себе, і не може, тоді вона – в ницості, і через це удостоюється наближення до Творця.

 

Дві перешкоди злиттю

Дві перешкоди є в досягненні злиття:

-- не цінує Творця в тій мірі, що варто було б поступитися себелюбством і стати робітником Творця (обтяжує своє серце проти Творця);

-- після того, як вже цінує Творця, що варто бути робітником Його, - але не здатен на це, - тобто не цінує своєї роботи (обтяжує серце проти «ісраеля» в собі). І обидві ці (перешкоди) потрібно долати.

І якщо людина відносить всі страждання свої на рахунок Творця, вона розкриває, що всі вони є виправленнями, завдяки яким наближається до Творця.

 

Коли піднімав Моше руку свою, перемагав Ісраель

Просувається у вірі вище знання через підкорення себе. «Коли цей постає, - цей падає», - якщо все на благо Творця, то природно, Амалек, бажання отримувати, - падає.

 

А коли опускав Моше руку свою, перемагав Амалек

Амалек – кліпа, що проти віри. Руки Моше – віра, бо поняття «руки» - це категорія осягнення, але руки Моше, вони – руки віри, отримувати заради віддачі.

Коли бачили Ісраель, що підняв Моше руку свою, тобто коли зважали Ісраель на піднесеність руки Моше, тоді – «і перемагав Ісраель».

«А руки Моше обважніли», - бо важко «ісраелю», що в людині, цінувати руки «Моше», коли відчуває тяжкість у вірі. «І взяли камінь (івр. «евен») і підклали під нього» - узяв усі «розуміння» (івр. «аванот») під «Моше», – під віру, щоб віра «сиділа верхи» на розумінні.

 

Дія без оплати

Людина здатна виконувати дію, якщо отримує наповнення:

-- знання, - бачити користь від дії;

-- насолоду – щоб дії принесли їй насолоду.

І коли є в діянні, яке робить, здоровий глузд і насолода, це задовольняє людину і тільки цього кожна людина прагне. А якщо бачить в діянні тільки одне наповнення, тобто або розум, або насолоду, вже потрібно подолання для того, щоб виконати дію.

Але коли немає в діянні ні розуму, ні задоволення, тобто коли воно вище за знання і вище за насолоду, коли немає за нього оплати, - то нема і сили виконати його.

Людина складається з тіла і душі:

-- тіло – клі бажання отримувати насолоду і розум;

-- душа – сила віддачі, що є в людині.

Якщо бажання людини дістає наповнення, розум і/або насолоду за свою роботу, людина не може молитися Творцеві, щоб дав їй вище благо.

Але якщо людина бажає йти шляхом істини, вище рівня знання, заради віддачі, - немає бажанню чого отримати, і воно заважає роботі віддачі, - і якщо людина просить допомоги, Творець допомагає їй.

Але якщо діяння дає їй насолоду і розум, або одне з двох, - тоді молитва її тільки за бажання отримувати. Тому написано, що Творець чує тільки бідняків.

 

Коли падає з рівня віри

Коли людина бачить, що падає з рівня віри, тоді розуміє, що потрібно самій працювати у збудженні знизу, завдяки світлу Тори досягти віри, сили віддачі.

 

Війна з боку людини і з боку Творця

Розтин Крайнього моря – війна з боку Творця («Творець воюватиме за вас») – бо перебували у вірі і Творець воював і вивів їх з тих нещасть.

Війна з Амалеком – війна з боку людини («вийди, бийся з Амалеком») – бо була нестача віри, були в стані невір’я, і потрібно було їм самим прийти до віри.

 

Прибульцем був я у землі чужій

«Прибульцем був я», - усвідомлення зла, що перебуває в «землі», - в бажанні. В «чужій», - в бажанні, що не є «ісраель», не «яшар-ель», а «ель-зар» (чужий бог), зле начало. І тоді просить вийти з вигнання до бажання віддачі, - бажання «яшар-ель», до доброго начала, світла. Поміняти ці бажання називається прийняти гостей, - прийом гостя, доброго начала. І це є важкою роботою. Тому написано: «Великим є прийом гостей…»

 

Вибір, він в час приховання

Завдяки вибору, в час приховання, зможемо дістати добро, яке приготував Творець, що є метою творіння, - дати благо Його створінням, так, щоб не відчували сорому. А вибір відбувається, коли зло і добро рівноважні. Тому сказано: «Завжди хай бачить людина себе наполовину винною і наполовину виправданою». Навіть якщо робила тільки порушення, щодо вибору – сили зла і добра рівні між собою.

«Кожен, хто більший за ближнього свого, його зле начало більше, ніж у того» - уся велич людини виражається в тому, що є в неї сила примножити вибір, бо зусилля, воно тільки в час вибору. Тому мусять додати їй зла, щоб було в неї що переборювати.

«Виконав одну заповідь, - щасливий, що переважив себе і весь світ на шальку заслуг», - бо спричинює своїми діяннями розкриття вищого блага нижнім.

Відомо, що Творець бажає дати все благо, але ми не готові отримати. Бо не можна, щоб у подарунку був хісарон, і тому повинні приймати його тільки завдяки своїй роботі. І зробив (Творець) виправлення, тим, що приховав зло, що в людині. Бо якщо зло було б відкритим, при тому, що не утворилося багато заслуг, було б нам важко переважити на шальку заслуг, тому що зло, що в нас, - велике. Тому зробив Творець виправлення, щоб завжди зло й добро були нарівно.

 

Властивістю спритності приходимо до лішма

Такі явища, як «чоловік» і «жінка», ведуться в одній людині:

-- робить дії заради наповнення свого хісарону, - називається «жінкою»;

-- робить дії заради віддачі, - називається«чоловіком».

Відомо, що людина є не більше ніж бажання отримувати. І духовну роботу починаємо з бажання отримувати, це називається ло лішма. А потім приходимо до лішма.

Тому на початку роботи не можна говорити щоб діяти лішма, тому що людина не спроможна почати в лішма. І тільки потім розкрити, що вже можна працювати лішма, тобто віддавати.

В ло лішма, коли намір її - отримувати винагороду за свою роботу, тоді тіло квапить людину. Тому в період ло лішма набуває вона спритність в роботі, а потім зможе користуватися цією звичкою, коли продовжить у лішма.

 

Поводитись з народами світу не властивістю милосердя, а властивістю суду

Людина як така є маленьким світом, що складається з Ісраеля, келім віддачі, і народів світу, келім отримання. І зазвичай отримання є важливим, а віддача – низькою. А Творець підносить келім віддачі, щоб це було для людини важливим, і само собою, келім отримання будуть для людини низькими за важливістю, - і зветься це судом над народами світу.

І це є підготовкою до отримання Тори, тому що «Тора існує тільки в тому, хто вмертвляє себе за неї», - свою сутність, келім отримання. Слід їх умертвити тим, що даватиме їм живлення тільки тоді, коли це заради віддачі. Само собою, «цей – падає», і вважається мертвим, а віддача – жива.

 

І понесу вас на крилах орлиних, і принесу вас до Себе

Скорочення було для того, щоб прийти до тотожності властивостей. Тому сталося приховання щодо вищого управління, і є тепер робота вибору, - вірити, що Творець управляє світом властивістю «добрий і добродійний». А приховання називається стіною, що відділяє людину від Творця, як написано: «Ось, Він стоїть за нашою стіною». Але, коли людина молиться, потрібно «щоб не було ніякої перетинки між нею і стіною», як сказано: «І повернув Хізкіягу обличчя своє до стіни», - тим, що поєднує себе з Творцем тотожністю властивостей.

Думки про себе, (думки) відокремлення, - називаються «стрілами» (івр. «хец», від «хоце» - розділяє) тому що вбивають духовне. І всі «стріли» походять від приховання, коли Творець приховує Себе, і тоді людина говорить зле про вище управління.

І це спричинює самому Творцю, що «краще хай стріла увійде в Мене», - зломовність, що говорять про Нього, - і «хай не ввійде в синів моїх». Бо у прихованні є можливість, що не залишаться зі «стрілами», у відокремленні, а завдяки подоланню приховання прийдуть до тотожності властивостей (з Творцем).

 

Прийняття Тори під примусом

Порада «зробимо і почуємо», - що «завдяки діянню прийде до слухання», тобто тіло (бажання) згодиться. А поняття примусу, означає - насолодою, коли не було в них іншого вибору.

І вони змогли відчути насолоду завдяки прийняттю діяння. Тоді як народи світу, які не мали такої підготовки діянням, не могли відчути смак Тори та заповідей.

А поняття «велике свідчення про Тору» означає, що тільки через примус прийняли Тору, а з твердженням, що не відчувають насолоду, - є в них вибір, відмовитись.

«І виконали, і прийняли» означає - за власним вибором, інакше кажучи, з любові, що не залежна ні від «чого» (егоїзму).

 

Благословенний зливається з благословенним

Той, хто просить для своїх потреб, називається «проклятий», і не одержує відповіді від Творця. Але якщо благословляє Творця, отримає благословення від Нього, бо «благословенний зливається з Благословенним».

 

Бачать голоси

Бачення (хохма) – одягнена (включена) в голос (хасадим, біна). Так дана Тора, яка є середньою лінією, у третій день.

 

Жертовник кам’яний зроби

Жертовником називається малхут, і це – малхут небес. А «збудуй» (івр. «тівне») - з каменів (івр. «аванім»), розуміння (івр. «аванот»), - тобто людина приносить в жертву розуміння і йде вперед вище рівня знання.

 

І ось правопорядки, які викладеш перед ними

«Усе нещастя, що приходить у світ, приходить лише для суддів Ісраеля».

Щодо кожної речі, яку людина оцінює, чи варто робити цю дію, є в неї судді, - думки і погляди, які схиляються за чи проти, звані суддями Ісраеля, які судять про корисність цього.

І якщо це достойний суддя, тоді називається, що будує жертовник, малхут, прийняття тягаря малхут небес, коли вмертвляє зле начало. Перш ніж прийняв на себе тягар малхут небес, називається «ґой», і заборонено навчати Торі ідоловірця. Де «заборонено» означає «неможливо», навіть якщо хоче. Якщо так, і він є суддею достойним, то наче збудував жертовник. А якщо вн суддя не достойний, - будує ідолопоклонство і каже, що це жертовник.

Достойний суддя, - який може постановити йти вище знання, і його зовнішнє знання не вирішує нічого. А не достойний, - розуміє, що все повинно бути згідно з його розумом, в рамках знання.

 

Судді ідоловірців і судді Ісраеля

І ідоловірець, і Ісраель, і суддя – в одному тілі.

Суддя ідоловірців – це розум, що зобов’язує людину виконувати заповіді, але не йде шляхами віри, прийти до лішма.

Суддя Ісраеля – віра зобов’язує виконувати заповіді, аби прийти до злиття (з Творцем).

Їсть «кошерне» (дозволене) – не від будь-чого можна отримувати життєву силу. Хай не отримує життєву силу навіть від заповідей і добрих діянь, якщо це не приводить до злиття, щоб не діставав життєву силу від бажання отримувати.

 

Зробимо – і почуємо

Якщо людина підкуплена, то навіть коли розуміє, що це негаразд, - не може діяти проти своєї думки, бо впевнена, що просувається правильно і розум зобов’язує її.

Але якщо приймає на себе чинити те, що кажуть їй, - хабар не панує над нею, бо не дивиться вона на себе. Тоді може зрозуміти, що Творець – правий.

 

Хто Він, Цар народів

Віра – милостиня, малхут бідна й убога. Необхідність, бо без трепоту перед небесами немає клі. Бо коли потрібно прийняти на себе тягар віри, тоді тіло відбивається, - тому потрібно придбати це роботою, щоб міг подолати.

Тора – подарунок, надлишкове.

У першому стані, віра, – син спільноти Ісраеля, малхут, віри.

У другому стані, Тора, – син Творця.

Думки й бажання до того, як робить повернення (до Творця) – категорія «народи».

Коли робить повернення – царює над народами.

«Хто Він, Цар народів, - і не убояться Тебе?» -  якщо немає трепоту перед небесами, не називається «царем народів».

«Бо серед усіх мудреців народів і в усіх царствах їхніх немає подібного Тобі» - бо тільки Творець допоміг йому.

 

Спочатку силою, тепер бажанням

Категорія, що зветься «в ім’я небес», вона у вигнанні, «Шхіна у пороху», і людина повинна підняти її, - потрібно підняти Шхіну з пороху.

Людина утворена з бажання отримувати собі, а бажання віддачі, воно під владою бажання отримувати. І людина не в силах спрямувати бодай хоч щось, щоб було воно заради віддачі, тому що бажання отримувати панує над нею. Тому той, хто бажає йти шляхом правди, слід йому зміцнюватися аби віддавати, без згоди тіла на це, - «змушують його аж поки скаже «бажаю я». «Бажаю я» при цьому - це вже повернення, коли можна діяти в бажанні, коли тільки Творець дає сили, (дає) повернення.

Повернення (складається з «поверни «гей»), буква «гей», - малхут, бажання отримувати, точка скорочення, на яку зроблено виправлення екраном.

І тоді малхут, бажання отримувати, робиться як «вав», - даритель. А те, що раніше робилося силою примусу, буде тепер (робитися) за добрим бажанням. Виходить, що підняв свою малхут, - «підняти Шхіни з пороху».

 

Хто герой? – той, хто підкоряє своє зле начало

Герой з героїв – той, хто робить ненависника свого тим, хто любить його.

Героєм називається той, хто підкоряє своє зле начало всупереч його волі. А потім він робить, що ненависник стає тим, хто любить його.

Спочатку повинна людина йти шляхами істини примусом, тобто незважаючи на те, що тіло її не згодне, бо тіло опирається тому, що «заради небес». Але потім удостоїться того, що воно згодиться.

Людині нема що дати Творцю, крім наміру, адже Творець не має потреб, і тільки їй потрібен намір «заради небес», і він не на благо Творцю, а на благо людині, бо завдяки цьому людина отримає всі насолоди без завади сорому.

 

Підніми «гей»

Підніми-гей (разом – слово «трума», приношення), - і вона (гей) – малхут, як і «поверни-гей» (разом – слово «тшува», повернення), поверни «гей» до «вав» - поєднання Творця і створіння.

Загал Ісраеля, спільнота Ісраеля, - клі отримання, - має бути в єднанні з Творцем, - у віддачі.

 

Храм збудується з сердець

Коли зруйновано було Храм, написано: «І зроблять Мені святилище, і перебуватиму в їхньому середовищі», бо збудовано буде з точок в серці, місце для світла Творця, щоб мешкав серед нас, як написано «і перебуватиму в їхньому середовищі». І це – «зробимо й почуємо», коли завдяки цьому «робленню» удостоїмося слухання, властивості віддачі. І розкриється в цьому «і весь народ бачать голоси», - хохма в хасадим.

 

Хліб лицевий

Хліб лицевий – дванадцять облич, що в Зеїр Анпіні. Чотири обличчя: хесед – лев, ґвура – бик, тіферет – орел, малхут – людина, і кожен з них складається з трьох облич: лев-бик-орел, і вони є дванадцятьма обличчями.

Світло Творця залучається роботою нижніх. У пустелі Творець світив без збудження з їхнього боку, і їли хліб з небес, не докладаючи роботи. А коли прийшли у землю (Ісраеля), тоді даний був хліб з землі.

 

Випробування
Існує дія і намір. І щодо обох є випробування. Аврааму дано було випробування в дії і в намірі, - чи буде радіти тому, що виконує бажання Творця. А Йову дано випробування тільки щодо наміру, а не щодо дії, тому що про дію було відомо, що не зможе встояти у випробуванні.

І коли Творець не бажає дати людині те, що вона хоче, тоді слід їй вірити, що все перебуває під наглядом Творця і виправдовувати свого Господаря, і не завдавати шкоди своїй любові до Творця через те, що бракує їй того, що вона розуміє як нагальне для себе.

І в цьому існує відмінність між праведниками народів світу і праведниками (Ісраеля), - і вони є двома рівнями, що в людині, бо вона - це маленький світ. Перш ніж людина стане «ісраелем», є в неї властивості: народів світу, праведників народів світу, і Ісраеля. А коли починає йти шляхами Творця, називається вона «праведники народів світу», і тоді випробування, вони лише щодо намірів, а не в дії, в тому, що має вона претензії до Творця у тому, що не дає їй те, що вона вважає за потрібне для себе, - адже природа Доброго – дарувати добро.

І тільки коли випробовується намір, - сказати, що все те, що робить Творець, все на добро, і бути в радості й любові, начебто Творець вже дав їй все, чого вона потребує.

А якщо удостоюється людина властивості «ісраель», тоді дістає вона випробовування в дії, коли дають їй все благо, і потрібно їй бути готовою повернути все, і не отримувати більше, крім як коли це заради віддачі.

 

Голова і хвіст

Хвіст, - слідує за головою, не має критичного ставлення до того, чому виконує всі дії, йде за загалом заради особистої користі, бо думає, що люди загалу певно знають, що роблять, тому не хоче бути винятком з правила.

Голова – той, хто хоче мати голову у святості, щоб не бути хвостом.

«Коли рахуватимеш (букв. «підноситимеш голову») синів Ісраеля» – бо бажає підняти голову.

«За переліком їх» (івр. «ле-пікудейгем»), - бо хоче 613 вкладів («пікудім»).

«І дадуть кожен викуп за душу свою Творцю», - коли віддає душу на благо Творця, щоб це було викупом аби вийти з вигнання.

«Багатий не збільшить», - щоб не залишатися в правій лінії.

«А бідний не зменшить» - в лівій лінії, а хай буде рівноважно, дві лінії однієї ваги.

 

Викуп за душу свою

Є повернення в дії, і є повернення в намірі.

Голова – розум і знання, і там – намір. Діяння належить до тіла.

Викуп за душу свою – повернення в намірі заради віддачі, яке кожен зобов’язаний зробити. А «якби Творець не допоміг йому, не подолав би його». І це – подарунок з небес. Але стосовно дії може примусити себе.

«Половина»: людині належить тільки дія, а якщо віддасть цю половину, дію, тоді Творець дасть їй другу половину, - намір.

І також є відмінність: віра є милостинею, а Тора є подарунком. І людина повинна дати тільки віру, виправлення створіння, і тоді Творець дасть другу половину, Тору й подарунок, мету творіння. А викуп за душу, він – для виправлення створіння.

 

Темрява спричинює підйоми

Час ясності, біле, - коли переборює свій стан і притягує вище світло.

Час темряви, чорне – приховання і суди, чужі думки, що не дають докласти силу й зусилля в духовній роботі, і приходить людина до припинення віри, і відокремлюється від злиття. Завдяки прихованням, чорноті, - потребує вищого світла. Виходить, що чорне спричинює підйоми. Бо людина бажає вірити в управління добре і добродійне, але приходять чужі думки і руйнують роботу людини, те, що прийняла вона на себе вірити вище за рівень знання, - і робиться темрява від того, що пропадає віра і бракує їй злиття з Творцем.

І утруднився Моше: чому замість відкритого управління, щоби світло віри світило б ясно, потрібна ця темрява? І Творець відповів: «Таке хай дадуть» - дати приношення Творцю від бажання отримувати.

Для того, щоб подолати стан чорноти, людина конче потребує допомоги Творця, як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І щоразу існує вибір і початок, - залучити біле, душу і новий рівень, бо потрібно людині подолати свій чорний стан, аж поки не прийде до повної досконалості створіння.

 

Робота людини – переважити молитвою

Як це – коли наполовину виправданий і наполовину винний, може переважити на шальку заслуг? Якщо є в людини рівні сили, звідки візьме ще сил переважити на сторону добра? – завдяки молитві, коли Творець «отримає вексель» гріхів, і тоді є перевага на добро.

Робота людини щоб переважити – тільки лиш молитва. І більше, ніж на це, немає в неї сил, тому що добро і зло – рівноважні.

 

Підняти «гей» в поверненні до «вав»

«Трума» (приношення), букви «тарум-гей» (букв. «підніми «гей»), - і підняти «гей» в поверненні. Подібно до цього і «тшува» (повернення), букви «ташув-гей» (букв. «поверни «гей») – до «вав».

«Гей» - малхут, клі отримання, потрібно повернути її до «вав», бо «вав» називається – той, хто віддає. Коли людина займається віддачею, вона спричинює в корені своєї душі, щоб була вона заради віддачі, а це є єднанням Творця і Його Шхіни.

«Тарум-гей» називається «підняти Шхіну з пороху». Де поняття падіння означає, що впала з рівня своєї цінності, і не є важливою, якою мала б бути, щоб людина могла працювати з самозреченням. І за це молимося, щоб Творець дав відчуття піднесеності у віддачі.

«Підніми гей» - щоб клі отримання людини віддати Творцю, скасування себе з самозреченням перед Творцем. Завдяки тому, що людина проявить збудження – підняти «гей» з пороху, Творець дасть силу, щоб серце згодилося з самозреченням перед Творцем, що є: «тому, хто приходить очиститися, допомагають».

 

Сказав світові Своєму «досить»

Чому потрібно служити Творцю у вірі, а не в знанні? – тому що «сказав світові Своєму - «досить, і не поширюйся більше».

Бо «юд-далет» (ґематрія 14, букви слова «досить», івр. «дай», - далет-юд) категорій, 14 сфірот, - від хазе і нижче у світі Єцира плюс світ Асія, - там осередок кліпот, отримання заради отримання, і до цього місця можна відчути святість. Але в місці цих 14 сфірот неможливо відчувати святість.

Адже «юд-далет» (слово «яд», рука) – це клі отримання, від вислову «коли досягне рука», отримання в «моха» і в «ліба». Там, де є знання, отримують в келім отримання, тому змушені користуватися клі віри, яке не дотичне до отримання, а відноситься тільки до віддачі, інакше світло віри не проявляється.

Зможемо відчути, що Шхіна перебуває в Ісраелі тільки лиш в келім віддачі.

 

Плата Творцю – віддача

Оскільки Ісраель не заплатили, Творець забрав назад Храм, бо він як застава, що гарантує повернення боргу. Ми повинні повернути борг і викупити заставу. Метою творіння є – дати благо Його створінням. А створінням називається бажання отримувати. Однак, на вище благо зроблено приховання, а потреба у прихованні – через сором.

Храм – розкриття насолод, перебування Шхіни.

Оплата – щоб було отримання заради віддачі. А отримання застави – свідчення, що вже є прощення, тому що не взяв Храм назад, а тільки заставу і поверне потім, коли виплатимо борг, тобто щоб була в нас сила віддачі, і тоді буде злиття.

 

Людина завжди «чиста»

Людина не може виставляти претензії, що вона бідна знанням і гідностями, що створено її  без хисту і добрих властивостей, і тому важко їй іти прямою дорогою. Тому що в справі переваження [на добро] всі рівні, адже кожен, хто більший за свого ближнього, і його зле начало більше, ніж у того. Бо щоби був вибір, слід щоб добро і зло були рівні. І тоді можна вирішити. Тому «завжди хай бачить себе людина так, наче вона наполовину винна і наполовину виправдана». І завжди є в людини тільки половина, коли добро і зло рівні, бо «одне відповідно до одного утворив Всесильний».

 

Вибір завжди в руках людини

Людина робить рух тільки тоді, коли зважила корисність, що виграє щось, і тоді в її силах зробити рух, інакше залишається в спокої. І якщо хоче зробити рух заради віддачі, і зважує корисність, тіло протестує, тому що не бачить зиску від дії віддачі.

Тоді є інша рада цьому – молитва, бо молитва «робить половину», що «Творець допоможе мені», бо «якби Творець не допоміг, не подолала б його». Виходить, що людина може дати тільки половину – молитву. А другу половину додає Творець. І не клопотатися давати більше. Але й не менше, а – повну молитву, щоб Творець допоміг виконувати дії заради віддачі.

 

Шекелі

Шекель – коли людина «шокель» (зважує), що робити.

Половина шекеля – молитва до Творця, щоб довершив її бажання.

 

Середня лінія

Багатий – так зветься той, хто радіє своїй долі, скільки б не було в нього розуміння в заповіді, - достатньо йому, бо немає в нього ніякої потреби в намірі заповіді, - тоді називається багатим. І це зветься першою «гей», біною, «бо бажає милості». І людина робиться основою для сфіри біна.

Бідний – так зветься той, в кого немає ніякого наміру, знання та розуміння щодо зв’язку заповідей з людиною. І відчуває, що намір повинен бути заради віддачі. І бачить, що вже виконав багато заповідей, і не зрушив з місця, а навпаки, він ще більш віддалений від істинного наміру.

Потрібно налаштувати себе, щоб було нарівно:

-- «Багатий не збільшить» від половини: щоб був у відчутті досконалості, радий своїй долі тільки наполовину і не більше.

-- «А бідний не зменшить»: щоб побачити, як почувається в плані свого наміру, що немає в його роботі ніякого смаку й відчуття, - також не більше половини.

І це називається середньою лінією, щоб не збочив ні туди й ні сюди, а завжди повинен зважувати, щоб обидва були рівними. І тоді може прийти до досконалості.

 

Світло і клі – дві половини

Шекель – терези, зважувати, на якому людина шляху, а це завжди «половина на половину»: «Завжди хай бачить себе людина так, наче вона наполовину винна і наполовину виправдана». Щоб зрозуміла, що кожна людина, вона завжди в стані «половина», як написано: «Кожен, більший за ближнього свого, і зле начало його більше ніж у того».

Тому кожен може зважити свій шлях, тобто вирішити: зробити приношення Творцеві, переважити на користь Творця.

Половина – хісарон, клі, бо «не існує світла без клі», тому клі і світло вважаються як одна категорія, де світло є половиною, і клі – половина, і з обох робиться одна категорія, з хісарону і з наповнення.

Тому «половина шекеля», - щоб людина побачила, що є в неї і половина, хісарон, і також повнота, щоб була здатна отримати наповнення.

 

Що потрібно пам’ятати

Мета творіння – дати благо Його створінням. І для того, щоб не було сорому, дана нам робота, для того, щоб отримати винагроду. Тому і дано нам зле начало.

І в час духовної роботи неможливо досягти смак в Торі та заповідях, бо інакше не буде місця роботі. Тому потрібно перебороти те зло, що в нас і удостоїтися світла визволення, так: «Виконали й отримали – досі примусом, а нині – за бажанням». Під примусом – силувано, коли діє без задоволення від діяння, бо діє вимушено, коли виконує Тору та заповіді примусово.

Але коли підкоряє зло, що в собі, удостоюється відчути смак Тори та заповідей, бо в матеріальному є лише крапля насолоди від того, що існує в духовному. І, само собою, людина діє з добрим бажанням з причини дивовижної насолоди, яку відчуває в них, в «І люби Творця, Всесильного твого усіма серцями своїми – двома основами, добрим началом і злим началом». Коли також і зле начало згоджується виконувати Тору та заповіді, бо відчуває в них величезну насолоду.

Тому, для того, щоб удостоїтися світла визволення, ми повинні перш за все займатися видаленням злого начала. І тоді удостоїмося визволення. А видаляється воно тим, що «створив Я зле начало, створив йому Тору-приправу».

Але не кожен може займатися Торою. А є ті, хто вивчає Тору, і є ті, хто підтримує Тору, і вони об’єднуються в «одну людину» і називаються «синами Тори». І тоді, коли всі будуть в одному союзі, зможуть стерти зле начало і удостоїтися визволення.

 

Що здається праведнику, і що – грішнику

«Грішники – здається їм як волосина», - бо показують їм, що зло не має такої вже й сили, щоб не можна було перемогти його.

«А праведникам – як висока гора», - оскільки вони сильні і бажають бути праведникам, і працювати виключно на користь Творця, тому додають їм щоразу ще більше зла для того, щоб подолати його і ввести у святість. І кожного разу вони виправляють особисту користь на користь Творцю.

Коли увійшов у роботу, відчував у насолодах 10 грам насолоди, і міг поступитися. Потім дістав 15 грам насолоди, і повинен почати роботу заново, і відчуває, що зробився гіршим і що втратив він силу подолання. А потім, коли завдяки духовній роботі та молитві може подолати п’ятнадцять грам, дають йому 20 грам смаку в матеріальному.

 

Умови створіння

«Десятьма реченнями створено світ» - десятьма сфірот.

«І чи не може бути створений одним реченням?» - малхут, властивістю суду.

Проте, щоб «стягнути з грішників» - зі злого начала, щоб не бажало з’єднуватися з милосердям.

Бо цим «гублять світ, який створено десятьма реченнями», - злиття з Творцем.

«Спочатку створив світ властивістю суду» - злим началом.

«Побачив, що світ не здатний існувати», - що немає можливості людині вийти зі злого начала.

«Встав і поєднав з нею властивість милосердя», - щоб людина змогла здобути виправлення віддачею і прийти до досконалості.

«Дати добру винагороду праведникам» - з виправленням милосердям є світові існування.

«Стягнути з грішників», - є нагода вийти з-під влади злого начала, але не бажають, тоді – покарання за те, що гублять світ.

 

Коли розкривається в людині зле начало

Коли людина бажає вийти з Єгипту, займатися служінням Творцю, тоді приходить зле начало.

 

Ось закон Тори

Відомо, що основне в духовній роботі це віра, тобто «вище рівня знання». І чому має бути вище за знання? Це тому, що для того, щоб досягти злиття, тотожності властивостей (з Творцем), - був присуд щодо малхут, яка зветься бажанням отримувати, що не можна отримувати заради отримання. Тому, в кожному місці, де є хісарон у святості, він є тому, що над цим місцем панує «суд», тобто заборона егоїстичного отримання.

І коли хтось приймає на себе тягар малхут небес вище рівня знання, це називається «присуд Тори», тому що отримувач не може згодитися діяти вище рівня знання, бо неможливо зробити жодного руху без прибутку.

Тому потрібно брати на себе цю роботу тільки вище рівня знання. І робота ця лише у вигляді милостині, як написано: «І повірив у Творця, - і зарахував Він йому це як милостиню».

Але після прийняття на себе роботи вище рівня знання, удостоюється віри, а потім і Тори.

І це називається єднанням Зеїр Анпіна і Малхут, захара і нукви. Бо коли людина займається прийняттям на себе тягаря малхут небес, вона перебуває в хісароні, є нуквою. А коли удостоюється Тори, людина називається захаром, бо Тора дає їй світло Тори, - і може отримувати заради віддачі, - і тоді вже суду не існує.

 

Червона корова

Червона корова – малхут з лівої лінії біни, де є в неї досконалість в плані хохми, тому «немає в ній пороку», і «не накладалося на неї ярмо». «Ярмо» - хесед. У цьому стані ще не отримала від Зеїр Анпіна світло хесед, що зветься «ярмо», а вона – в хохмі, без хеседу. Тому потрібно спалити її, як при найменшій фазі місяця, що знову збільшується.

 

Рош ходашім (початок місяців)

«Ходеш» (місяць) – «хідуш» (поновлення). «Рош» (букв. «голова») – початок, - при виході з Єгипту. І це – вище за природу, діяння Творця.

Людину створено в природі бажання отримувати собі, і не здатна віддавати, виконувати дії з наміром віддачі. Коли намагається і бачить, що не спроможна, розуміє, що вимагається від неї тільки лиш просити Творця, щоб дав їй природу віддачі.

Тому зобов’язані вірити, що Творець вивів нас з Єгипту, з бажання отримувати для себе. І в міру віри в це може просити Творця отримати подарунок, - щоб і її вивів з землі єгипетської. І тільки тоді, коли молитиметься людина з глибини серця, Творець визволить її.

Тому цей перехід є «початком місяців», бо до виходу з егоїзму немає ніякої новизни в Торі, бо дійсно поновлення починаються тільки після виходу з егоїстичного отримання.

Ідоловірець – той, хто перебуває в Єгипті, хто не може бути «єгуді», бо уярмлений у фараона, і не може бути служителем Творця, і заборонено (неможливо) йому вивчати Тору.

Коли служить собі самому, не може бути служителем Творця, бо неможливо служити двом царям одночасно. І тільки після виходу його з Єгипту, з егоїстичного отримання, тоді може бути робітником Творця, і тоді здатний удостоїтися Тори. Виходить, що те перше, що є новим – це вихід з Єгипту.

 

Ви зветеся «людина»

Людина - «Ви зветеся людиною», «Одну людину з тисячі знайшов Я», «Тисяча входять в кімнату (навчання) і один виходить до світла». Означає це, що також і в загалі Ісраеля тільки один з тисячі називається «людина».

Людина – «Підсумок усьому: все чути, Всесильного бійся… бо в цьому – вся людина».

«Трепіт перед небесами», тобто є також і земний трепіт, коли боїться що може не досягне потрібного для тіла. А трепотом перед небесами зветься, коли боїться, що може не досягне потрібного для «небес»: святості, чистоти, Тори та заповідей і злиття з Творцем.

А поняття трепоту відноситься до того, чого людина прагне, і яка міра бажання до цього, така й величина страху, що може не досягне.

А для того, щоб прийти до бажання, потрібно почати з принесення жертв, щоб принесла жертву Творцю з «худоби». Коли захоче наблизитися до Творця, бути «адам», людиною, потрібно принести в жертву Творцю всі потреби, що належать до тваринного рівня. І завдяки цьому прийде до трепоту перед небесами.

 

Жертва Творцю

Далекий – той, хто діє на благо собі, а отже, не може отримувати від Творця. Тому, коли виконує «так само і ти милосердний», тоді поєднується з Творцем.

Жертва (івр. «корбан») – наближення (івр. «іткарвут») людини до Творця, аж до «і злитися з Ним», що означає: «злийся з Його властивостями, - як Він милосердний, так і ти милосердний».

Приносить жертву – дає частину зі свого майна, зі свого блага й задоволення, Творцю, за рахунок цього наближається до Творця. Цим виконує «так і ти милосердний», і зближується з Творцем.

Наближення – тільки завдяки вивченню Тори. А той, хто не навчається, то тим, що підтримує того, хто вивчає Тору, він наче й сам вчить Тору і удостоюється зближення з Творцем.

 

Хтось з вас коли приноситиме жертву, то з худоби…

Жертвоприношення – саме з худоби, бо «ставлять себе як худобу». Бо всі жертви є наближенням до Творця зі стану худоби. А той, хто бажає наблизитися зі стану людини – це гріх і жертва ідоловірства. І люди Ісраеля приносять жертви тільки від худоби, а не від людини.

Людині за себе не потрібно свідомо молитися, а слід діяти у теперішньому стані, навіть в катнуті найменшому з можливих. Лише пильнувати, щоб було це постійним. А про поширення знання вона має молитися тільки за весь загал.

 

Жертва

Жертва Творцю – мусить бути цілою, без порока. Жертва для ідолопоклонства – людина не прагне продовжувати своє життя, тому свідомо зводить себе на ніщо через відчуття страждань, які, як здається їй, найбільші в світі. І це є можливим з різних причин: від утрати майна, що приводить до відчуття, що немає сенсу продовжувати жити без майна, через численні борги.

Жертва з пороком – від стану занепаду в матеріальному житті людина згоджується на служіння Творцю до самозречення. І хоча й приносить тепер Творцю жертву, є в ній дефект, бо  жертвує своїм матеріальним життям через незадоволення ним.

Жертва без пороку – коли в житті немає ніяких недоліків і все одно віддає душу свою Творцеві для того, щоб принести задоволення Створювачу своєму, і немає ніякого розрахунку з собою, а весь намір виключно ради Творця.

 

Торою створено світ

Торою Творець створив світ, - бо спочатку подумав про виправлення створіння, і з цього вже створив створіння, бажання отримувати, суще з нічого, і привів його до стану досконалості з точки зору вищого, і тільки потім дав нижньому вибір – бажати тотожності з готовим.

Тому створив Тору за 2000 років до створення світу. 2000 – повний ступінь. Тому написано «зробимо людину», - Творець з Торою разом приводять бажання до кінцевої мети, - стати людиною.

Тому «створив Я зле начало, створив Я йому Тору-приправу», щоб змогло виправити себе. І тому: «Хай би Мене покинули, а Тору зберігали б, бо світло, що в ній, поверне їх до добра», - від наміру «собі» до наміру «на благо ближньому», бо таким чином станеться злиття, і зможуть отримати істинні насолоди з рівня Творця.

 

Сили людини

Людина походить від малхут, підсолодженої біною, і тому є в ній дві сили, віддача і отримання. Коли починає духовну роботу, бажає стерти келім отримання, хоч поки що не дістала келім віддачі, і тому удостоюється келім віддачі.

Троє беруть участь в людині: якщо чоловік запліднив свою дружину, клі отримання, то весь час лише одна річ в його устах, - щоб народила захара, келім віддачі, - тоді Творець дає йому келім віддачі, Творець дає душу, - «і породила хлопчика», згідно зі сказаним: «тому, хто приходить очиститися, допомагають».

 

Збудження згори і знизу

«Жінка, коли запліднить першою, народжує «захара». Чоловік, коли запліднить першим, народжує вона «некеву».

Захар – хасадим. Захар – коли отримав згори бажання віддачі.

Жінка запліднює першою – нижній збуджується наблизитися до Творця, але не може.

Чоловік запліднює першим – Творець називається «чоловік», коли збудження приходить згори, тому – і народила некеву, - отримує і не віддає, коли діє лише в тому, що отримує збудження, - від цього буде тільки отримувач, а не той, хто віддає.

І народила захара – коли старається подолати своє бажання, бачить, що не може і просить допомоги.

І народила некеву – чекає лише збудження згори.

 

Підсумок усьому – все чути

«Ви зветеся людиною», «Підсумок усьому – все чути, Всесильного бійся… бо в цьому – вся людина», «Увесь цілком світ створено лише для цього», «Важить це як і весь цілий світ», «Увесь цілком світ створено аби лише повеліти про це» (трактат «Брахот», 6:2), - де сенс поняття «людина» це «трепіт перед небесами».

 

Досконалість блага

Метою творіння є дати благо Його створінням. І відомо те, що Його сутність (Ацмуто) неможливо осягнути, а мовиться тільки про «з діянь Твоїх пізнали ми Тебе». Коли побачили [мудреці], наскільки світ сповнений насолод і немає жодних страждань, тому постановили і сказали, що це й є причиною створення світу. І там, де збуджується себелюбство, бажання отримувати собі, припиняється благо, і тоді знатимуть, що потрібно діяти в тотожності властивостей (з Творцем).

І так побажав Творець, для того, щоб не було сорому, - щоб була досконалість блага, яке Творець дає, адже отримання для себе обмежене. А от в отриманні, щоб віддавати, - оскільки Той, хто дає, бажає давати без кінця, - нижній не матиме задоволення посеред своєї роботи, бо «вимірник» його – наповнювати бажання Того, хто дає, тому додає все більше.

Для того, щоб була досконалість у тому, що отримує і не соромився б, коли залучає вище благо, а знав би, що виконує бажання Творця, сталося виправлення отримання заради віддачі.

І для того, щоб прийти до  наміру віддавати, дана нам робота зворотна тому, як виглядає мета творіння. Бо від мети творіння – дати благо Його створінням, відбито в нас бажання отримувати собі. І якщо людина бажає діяти у віддачі, щоб не отримувати, виходить, що це проти діянь Творця – давати насолоди.

 

Бажання, щоб було бажання бути виправленим

Зломовність - коли бажає, щоб думка, мовлення і дія були заради віддачі, тоді з’являється тіло і говорить злі речі, що не варто діяти у віддачі, «що це у вас за робота?», і тоді, наскільки бажає перебороти це – почувається зле (івр. «ра»), від «мецора» (прокажений).

А якщо хоче очистити себе, вийти з цього стану, «у день очищення його», тоді «і буде приведено його до когена», коли згори приводять його до властивості хеседу, і завдяки їй удостоюється клі віддачі, і це: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають», - категорією «коген».

І щодо будь-якої речі має бути збудження знизу, і це дає людині бажання й прагнення до неї, бо не можуть дати людині те, чого не бажає.

Тому потрібно щоб було в людини збудження знизу, аби вона потребувала цієї «речі», і тоді, в міру її хісарону, вмітиме цінувати подарунок з небес.

Тому, «все, що знайде рука твоя робити, своєю силою роби», - аж поки утворюються в людині келім отримувати благо, - намір виключно віддавати Творцю.

І аж поки не з’являться в неї келім віддачі, не здатна вона цінувати подарунок, і, само собою, не береже його. Тому не дають доти, поки не стане важливим для неї.

Виходить, що не в силах людини вчинити повернення, але може вона обрати для себе, щоб таки було в неї бажання зробити повернення.

 

Завдяки трепоту удостоюємося радості

«Чого Творець, Всесильний твій, бажає від тебе – лиш тільки тріпотіти перед Ним». Творець бажає, щоб тріпотіли перед Ним, і за це Він дарує все благо людині, бо «усе в руках небес, крім трепоту перед небесами», і тільки цього Творець чекає від людини.

 

Трепіт – що не зможе спрямувати намір на віддачу Творцю, що трепіт, він не для користі Творця, а на благо людини

Оскільки було скорочення щодо келім віддачі, і утворився простір, вільний від світла, від того блага, яке Творець хоче дати створінням, - тому потрібно працювати в Торі та заповідях – удостоїтися трепоту, щоб у всьому було задоволення для Творця.

І тоді – коли буде клі – бажання не отримувати, а тільки віддавати – удостоїться радості, що світитиме світло в трепоті, бо радість є результатом отримання блага в клі трепоту.

 

Трепіт – сором

Бажання Творця давати благо не зазнає змін, але для того, щоб не було сорому, є виправлення – отримувати тільки заради віддачі. І потрібен трепіт, щоб не тягтися за отриманням насолод. Якщо є в людини трепіт – може отримувати світло, бо боїться завдати шкоди виправленню.

 

Тора очищає

«Тора є вищим святим Іменем» - хоч Тора говорить про речі матеріальні, слід вірити, що все це є святими іменами, завдяки чудодійним властивостям яких ми очищуємо себе і удостоюємося святості.

Бажання отримувати – грубе і брудне.

Очищення – в клі, виправляти його заради віддачі, силою світла Тори, яка є іменами святого вищого Імені.

Святість – світло, яке приходить само собою, бо Створювач бажає дати, - коли бажає (людина) досягти святих імен, згідно з мірою своєї чистоти.

 

Святими будьте бо святий Я, Творець

Ісраель називаються синами царів, бо освячують себе.

Святий – відокремлений від насолодження. У Творця немає отримання собі, Він тільки віддає. І тому також і людина повинна бути тільки у віддачі Творцю. І це: «І освятіться і будьте святими», щоб були тими, хто лиш тільки віддає, «бо святий Я», Той, хто віддає. І це є злиттям.

«Ерва» (нагота, скверна) – місце, де заборонено отримувати задоволення. Заповідь – місце, де дозволено мати задоволення, бо «одне проти одного утворив Всесильний», Шхіна і проти неї – «чужинка», кліпа.

Шхіна, віра вище рівня знання, - віддавати. Людина, яка виконує дії з наміром принести задоволення Створювачу своєму – поєднується зі Шхіною. А якщо чинить дії, щоб насолоджуватися самій, - поєднується з «чужинкою», намір якої – тільки лиш отримувати для себе.

Єднання Творця і Його Шхіни – як Творець лише віддає, так само і Шхіна, малхут, від якої походять всі бажання вниз, до нижніх, - якщо вони перетворюють ті бажання, щоб були заради віддачі, вони спричиняють в корені своїх бажань, щоб були там у віддачі, і це - єднання, що об’єднує обох в одне.

«Чоловік і дружина, якщо удостоїлися, Шхіна між ними» - коли обертає жінку на таку, що віддає, - тоді Шхіна між ними, коли Творець «шохен» - перебуває в бажаннях, які називаються «Шхіною» в тотожності, у злитті. Тому в місці «ерва», коли людина відокремлюється від того, щоб насолоджувати себе, спричинює єднання і знаходить святість, коли келім готові отримати світло Творця, зване «святість», бо святість перебуває лише в місці чистоти, чистоти властивостей.

А іноді «Я, Творець, який мешкає з ними в їхній нечистоті» - навіть коли келім не готові до тотожності властивостей, але аби посприяти, щоб людина прийшла до цього, мусять допомогти їй згори, і це – «ло лішма», коли світло (Тори) повертає людину до добра. Світло це називається «Творець мешкає з ними в їхній нечистоті». І це актуально саме якщо людина хоче прийти до лішма і не може перемогти себе, тому приходить до неї світло, яке зможе перемогти бажання отримувати, щоб іти шляхом віддачі.

 

Більш за це не потрібно

«А нині, якщо слухаючи, дослухаєтеся до Мого голоса і берегтимете Мій союз, і будете Мені обраними з усіх народів… і ви будете Мені царством священиків і святим народом», це ті слова, якими говоритимеш до синів Ісраеля». «Це ті слова - не менше й не більше» (Раші), бо більш за це не потрібно.

 

Тільки незайману дівчину з народу свого візьме собі за жінку

Арі каже, що кожен день малхут знову стає незайманою, тому що коренем малхут є точка, а дев’ять сфірот, що в ній – додатки, тому кожен день починається робота заново, розбудувати малхут до стану її ґадлуту. Однак, кожен день вона поновлюється, коли піднімають іскри з того місця, де впали в кліпот, і піднімають їх з БЄА в Ацилут, у святість.

Тому щодня людина повинна прийняти на себе тягар малхут небес заново, і не користуватися тим, що було в неї з учора:

-- коли розлучився з нею, і бере її знову, ту ж малхут небес, і тоді вона розлучена.

-- або коли людина вмерла в духовному, в плані «грішники за життя свого називаються мертвими», і тоді вона робиться удовою.

-- або коли знечестив її.

Проте, слід щодня приймати малхут небес заново, а не користуватися малхут небес з учора, - а новою, якій ще не спричинив вади, бо вона нова. І всі вчення, які вивчав сьогодні щодо служіння Творцю, вивчає заново, з новим тлумаченням, а не вчорашнім, бо вчорашній Торі він уже спричинив дефект. Тому й повинна бути незайманою.

 

Рівні жінки

Удова – людина вмирає духовно дорогою [до Творця], в сенсі «грішники за життя свого звуться мертвими».

Розлучена – виводить малхут небес зі свого дому.

Знечещена – опоганив славу малхут небес і пішов займатися буденними справами.

Блудниця (івр. «зона») – бажає малхут небес тільки якщо вона приносить йому харчування (івр. «мезонот»).

Незаймана – цілина, неорана земля.

 

Тваринний і людський рівні

Тваринний рівень – згідно з (висловом) «бик, якому один день, зветься биком», тому що те, що може осягти, вже осяг у перший же день.

Тому ті люди, що належать не до рівня «медабер» (людина, букв. «мовець»), а до рівня тваринного, і розум свій досягли в день свого народження, тобто в день, коли увійшли у вік повноліття (13 років) – з цим розумом вони живуть весь час, і додають далі лише кількість, тому що розум їхній малий порівняно з тим, що слід досягти в розумінні Тори. Тому те, що осягають у перший же день, це й є їхньою життєвою силою до кінця.

Рівень «людина» - згідно з (висловом) «ви зветеся людиною, а не народи світу», протилежне тваринному тим, що «диким ослям людина народжуватиметься», для того, щоб удостоїтися рівня «людина».

«Дух худоби спускається вниз», - всі діяння для потреб «низу», для особистої користі у цьому світі.

«Дух людини піднімається вверх» - для блага Творця, у «знай те, що вище за тебе». І тоді бачить, що народився дикою людиною, і починає свою роботу, йти шляхом істини. І тоді «навіть хай усі в світі кажуть тобі, - праведник ти, - будь у своїх очах грішником».

 

Худоба і людина

Худоба – дбає тільки про себе, немає відчуття ближнього, створена у бажанні отримувати і не має потреби змінювати свій шлях, тому в кінці має те, що є в неї спочатку.

Людина – є в неї в кінці те, чого немає на початку, тому що «диким ослям людина народжуватиметься», а приходить до рівня людини, до відчуття ближнього, і завдяки цьому приходить до відчуття Творця, до «знай Всесильного батька свого і служи Йому».

 

Шість днів роботи

Чому шість днів роботи, Зеїр Анпін, вищий – будні, а малхут, остання – святість?

Зеїр Анпін, ХАҐАТ НЕГІ, світять день у день. Але в суботу розкривається світло шести днів діяння. Розкриття Зеїр Анпіна – в суботу, тому субота і називається святістю. Але самій малхут немає чим світити, тому в суботу й заборонено виконувати роботу, бо немає їй що дати.

 

Вирішити бути злитим з Творцем

Той, хто бажає увійти в роботу Творця назавжди, повинен він не йти сьогодні за бажанням віддачі, а назавтра за бажанням отримувати, - а вирішити, що хоче бути злитим з Творцем постійно, - як Творець вічний, так і той, хто бажає злитися з Ним, також мусить належати до вічності.

Отримує управління вище рівня знання, те, що Творець поводиться з ним за законом і справедливо. І також бажає бути у віддачі, що зветься милістю й милосердям. А коли пройшов два ці етапи, удостоюється світла віри, а потім заслуговує знання Творця.

«Усі знатимуть Мене від малих їхніх до великих», бо якщо вище благо приходить від Творця, то немає відмінності між малим станом та великим, тому що і клі, і світло приходять разом.

 

Тора лішма

Клі для отримання насолоди – це прагнення, і яка сила прагнення, така й величина насолоди. Прагнення – це потреба у чомусь. Бажання, мале воно чи велике, виміряється мірою страждання, що відчувається людиною, коли немає в неї бажаного.

«Передмова до ТЕС», п.п. 96, 97: «Тора лішма (в її ім’я) – в ім’я життя, що знаходить в Торі. Той, хто знаходить лик Творця в Торі, так само він знаходить і життя, що в Торі, «у світлі обличчя Царя – життя».

Виходить, коли людина вивчає Тору і не знаходить життя, що в ній, відчуває вона смуток, - «життям скрути живи», відчуття скрути від того, що не знаходить світло лику Творця. Але не припиняє вивчати Тору, як написано: «І в Торі ти труждайся», попри те, що не знаходить розкриття Творця.

І в тій мірі, що вивчає Тору і має намір знайти Творця, так само збільшуються страждання, - що зветься «трудився», - до певної міри, і тоді «знайшов», - це знаходження світла лику Творця в Торі. Виходить, що стражданнями утворюється в людині істинне бажання отримати світло лику Царя життя.

І це «страждання любові, в яких немає скасування Тори», і скільки примножує Тори, стільки ж примножує страждань, і немає в них скасування Тори, тому що це вивчення Тори породжує страждання. І якби не вивчення Тори, не мала б людина страждань, - тому це називається «стражданнями любові, в яких немає скасування Тори».

І це: «Кого полюбить Творець – картатиме», - бо страждань через те, що не знаходить Творця в Торі, - не кожна людина удостоюється їх, цих страждань. І тому: «Щасливий чоловік, якого карає Творець».

І страждання людина має придбати для того, щоб було в неї істинне бажання, бо тільки в ньому розкриється світло лику Царя життя. І в людини немає іншого клі досягти насолоди. Тому: «Такий він, шлях Тори… і життям скрути живи».

І чужі думки, що падають людині в голову, роблять розтини, на яких розкриваються імена, «згідно зі стражданням і оплата», - за кількістю розтинів.

 

Ісраель, коли у вигнанні, Шхіна з ними

«Сповнена вся земля славою Його», проте «Ісраель, коли у вигнанні, Шхіна з ними». Виходить, коли людина виходить з вигнання, також і Творець визволяється, щоб міг давати благо за Своїм бажанням.

 

Прапори

«Деґель – ділуґ» (прапор – пропускання) – коли «медалеґ» (пропускає) бажання отримувати і переходить до другої природи, до бажання віддачі.

 

Тому, хто приходить очиститися, допомагають

Бажання Творця віддавати. І коли нижні діють у віддачі, - виконують Його бажання. І тоді вони в тотожності властивостей (з Ним), і Творець може дати їм розкриття обличчя Свого, і відходить від них скорочення і приховання. А коли не виконують Його бажання, коли не стараються віддавати, - немає тотожності властивостей і Творець неминуче у прихованні.

Коли людина докладає зусиль придбати бажання Творця, бажання віддачі, тоді Творець допомагає їй, і це – «тому, хто приходить очиститися, допомагають». А якщо робота людини лише в бажанні отримувати, - не отримує допомоги від Творця, а - «тому, хто приходить осквернитися, відкривають йому», не допомагають.

 

Не зарахує йому Творець за прогріх

«Не зарахує йому Творець за прогріх» - попри те, що є в людини прогріхи, бо «немає в дусі його обману».

«Високий» - ґадлут. Той, хто не гордує, але є в нього претензії до Творця, - бо він обманює себе, тим, що думає, що все в нього гаразд.

 

Досконалість подарунку

Метою творіння є дати благо Його створінням. І для того, щоб не було сорому, потрібно виконувати заповіді, щоби прийшли ми до наміру заради віддачі.

Творець не може дати благо без добрих діянь з нашої сторони. І це не те, що «якщо ти правий, - що ти даси Йому?», а заповіді, вони аби очистити ними Ісраель, щоб досягли ми наміру віддачі.

І хай не спаде тобі на думку, що Творець не може дати благо без того, щоб ми чинили добрі діяння. Чи не має прожиток загал світу, «єгудім» і «народи світу», без ніякого збудження (з їх сторони)? А це вказує на те, що Творець не потребує нашого виконання заповідей, а все це – для нас, щоб змогли ми досягти наміру віддачі, і тоді буде досконалість в отриманні блага Творця.

Творець, - він є діячем, «бо Він сам-один робив і робить, і робитиме всі діяння», навіть без нашої роботи. Творець може давати і не в мірі наших діянь, адже Він всемогутній, а діяння наші, вони лише аби осягнути досконалість в Його дарунку.

Хай не думає людина, що Творець не може дати приховане благо без нашої роботи, без зусилля, проте, при отриманні насолод приходить людина до відмінності властивостей з Творцем. Тому дані людині Тора та заповіді, бо людина має докласти зусилля, для того, щоб виправити бажання отримувати наміром.

 

Менора

Тіло – бажання отримувати собі, на яке було скорочення, щоб світло не світило в цю точку, що зветься злим началом, бо ми маємо запалити його, щоб світило завдяки Торі. І тільки світлом Тори можемо повернути його до добра.

І коли виправляємо клі отримання, є можливість світлу Творця світити в тілі, тоді тіло називається менорою, що створена з сімома властивостями ХАҐАТ НЕГІМ святості, а в протилежність їм – сім лихих властивостей, сім народів.

Запалити тіло можливо лише підйомами й падіннями, долаючи щоразу частковою вірою, аж поки удостоїться постійної віри, - і ця робота продовжується до того, що полум’я піднімається саме – віддавати Творцю.

«Лице менори» - Творець. Сім лампад – тиждень. Шість днів діяння (підготовка до суботи) і субота (малхут) світитимуть перед лицем менори, Творцем, - лицем менори, що світить їй.

Сім лампад повинні світити щоб віддавати Творцеві, який є лицем менори. І потрібно запалювати, аж поки полум’я не почне підніматися саме, вимушено, - «примушують його, аж поки не скаже: «Бажаю я».

 

Шлях кабали і шлях народів світу

-- Основа народів світу – в знанні, коли думають, що дослідженням Творця осягнуть Його. Тому досліджують деталі і думають, що збагнуть Його.

-- А основа кабали – у вірі, коли беремо бажання отримувати і йдемо вірою вище знання проти протиріч в «моха» і «ліба», там де розум не згоджується.

Коли перебуваємо в прихованні, не можна діставати основу духовної роботи від знання.

Зазвичай для того, щоб осягти мудрість, ідуть за порядком, від розуму малого до великого розуму, аж поки удостоюються істинного розуму. Тому він надає зворотний порядок, тобто: оскільки основою є віра вище знання, то саме завдяки цьому удостоюємося знання святості. Коли спочатку приймаємо, що немає ніякої іншої роботи, крім лише самої віри, і завдяки цьому приходимо до осягнення відмінностей між заповідями. А те, що спочатку було без ніяких визначень, зробилося потім багатьма подробицями в єдиному зв’язку.

 

Утворити хісарон

Менора – тіло (бажання) людини. Коли світло Творця одягнуто в нього, людина світить, як менора. І в цьому утруднився Моше, - як у тіла людини буде можливість облачити вище світло, коли існує розбіжність властивостей між світлом і клі, яким є тіло людини?

Відповідь: з таланту золота була. Тіло, бажання отримувати, називається «талантом золота», (івр. «загав», зе-гав = це-дай) «це-дай». І б’є в нього – зівуґом де-акаа, і в цих «акаот» (взаємоударяннях) між речами протилежними, - світло і протидія людини, - кожен вдаряє в іншого і хоче його анулювати, з цього і походить «акаа», удар.

Але утруднився Моше: не в силах людини перетворити бажання отримувати, щоб було заради віддачі. Відповідь: це правда, що людина не може його перетворити, проте, Творець зробить це, - «тому хто приходить очиститися, допомагають».

Утворити клі, хісарон, - і тоді прийде вище благо, наповнення, наповнити хісарон. Але якщо немає важких питань, немає місця для наповнення хісарону, що є допомогою згори. Означає це, що без важких питань, - якщо людина не починає, - немає місця наповнення хісарону.

Творцю не потрібно збудження нижніх, а «удостояться – прискорю, не удостояться – у свій час», коли все «прискорю» - для потреб нижніх, щоб думали, що роблять щось.

 

Будування Храму

Храм необхідний Ісраелю, і будування, воно глиною та цеглою, і кожну цеглину слід приєднати глиною, що тримає цеглини, - коли людина виконує заповідь і прагне виконати ще заповідь, вони з’єднуються і робляться міцною будовою. Але якщо робить і жалкує (про зроблене), - розділяє цеглини між собою.

День – бачимо, що робимо. Ніч, темрява, - не бачимо що робимо. Коли людина вірить і діє в радості, називається «день», тоді заповіді з’єднуються і робляться будовою з перебуванням Шхіни. Але вночі не бачить, що робить і немає радості, тому неможливо звести будову: не видно, немає піднесеного настрою. А завдяки вірі удостоюємося радості.

 

Рівень Творця

Рівень Творця – просить у Творця відкрити величину рівня, просить, щоб Творець розкрився на весь зріст, а не в прихованні, «Шхіна в пороху».

«І розсіються вороги Твої» - що завдяки цьому скасуються келім отримання.

«І втечуть ненависники Твої від лиця Твого» - обличчя Творця, (Його) рівень.

«Тарьяґ ітін» (613 порад) – потребують Тори, порад Творця, допомоги Творця розігнати Його ворогів, до стану «і розсіються вороги Твої».

«Тарьяґ пкудін» (613 вкладів) – світла для наповнення, після того, що існує тотожність властивостей, коли келім можуть отримати світло.

«Бо з Сіона вийде Тора і слово Творця з Єрусалима» - тоді буде здійснено.

 

Скасування розуму

Скромність – приниження, коли анулює себе перед іншим, внутрішнє скасування себе.

Зовнішнє – дія, що розкрита назовні, коли шанує товариша як більш важливого за нього самого.

Внутрішнє – приховане, думка й погляди, потрібно скасувати перед товаришем.

Скасовувати погляди й думку перед кожним, попри те, що знає й відчуває, що є більшим за товариша, - в «частковому» і в «усьому».

Загальне – вище за індивідуальне. Потрібно скасовувати себе щодо кожної частини, бо вона є частиною «всього». І в загалі Ісраеля, незважаючи на те, що у індивідуума важливості немає, але якщо в плані усього загалу, то з боку загалу кожен є важливим, і потрібно скасувати свої потреби перед потребами загалу.

Творець – оскільки людина повинна анулювати свій розум і думку перед Творцем, тому потрібно призвичаїти себе до зовнішнього, до діяння, до «зробимо». Так, що ці скасування вплинуть на людину, і вона зможе анулювати свій розум і свою думку перед Творцем.

Тому той, хто має більший розум, має більше роботи скасувати себе перед Творцем, а дурневі немає що скасовувати. Виходить, що вся перевага розуму в тому, що буде що анулювати, і тільки для цього має людина прагнути мати розум.

Людина, що не готова до анулювання, варто щоб не було в неї розуму. Інакше «мудрість його більша за його діяння», бо має він знання більше за його можливості анулювання.

Бо анулювання називається дією, а не «слуханням». Адже «слухання» називається розумінням, а поняття діяння, це лише сила без знання.

«Зробимо і почуємо» - коли скасовує себе в дії, тоді дістає «слух», бо переходить від знання до віри.

 

Цей світ і світ прийдешній

Творець дав розум, який є Торою і добрими діяннями, для того, щоб удостоїтися цим світу прийдешнього, біни, келім віддачі, - а користуємося Торою та заповідями для того, щоб удостоїтися цього світу, бажання отримувати.

«Це ті речі, плоди яких людина їсть у цьому світі», - 613 порад, і вони є «світлом Тори, що повертає до добра». Плоди – 613 заповідей, коли вони – поради, їсти в цьому світі, бо «світло, що в ній, повертає до добра». Коли бачить, що Тора та заповіді повернули його до добра, це означає, що бачить плоди в своїй роботі в Торі та заповідях.

«А фонд, він – у світі майбутньому», - «у світі майбутньому» це те, що в наступному стані має прийти до того, що 613 заповідей будуть вкладами, і тоді Тора вже в категорії «імена Творця».

 

Чому Творець дав розвідникам помилятися?

Розвідники казали правду, але потрібно вірити вище рівня знання, що це – добре. А якщо бажають просуватися в рамках знання, - буде помилка. «Вище за знання» потрібно, щоб зміг отримувати заради віддачі, а в рамках знання немає вибору.

Розвідники людини – коли завжди дивиться, чи є користь йти шляхом Творця дорогою істини, заради небес. І хоч Тора й обіцяє землю, що тече молоком і медом, але тіло посилає розвідників і бачить, що немає там користі для себе, і не згоджується йти в ту землю, яка зветься малхут небес.

Розвідники – це щоб було знання йти вище за знання.

 

Пошли собі

Коли людина входить в духовну роботу, Творець обіцяє, що дасть їй душу. Але людина хоче побачити її. Клі душі це віра вище рівня знання, але людина бажає, щоб було в рамках знання, бо не хоче вірити, що мета творіння, - дати благо Його створінням, - вона в Торі та заповідях. І для того, щоб отримати клі для мети, потрібно заплатити своїм життям, бо «Тора існує тільки в тому, хто вмертвляє себе за неї».

 

Правда в злослів’ї розвідників

Попри те, що розвідники говорили правду, це називається злослів’ям, бо потрібно вірити, що хоч природним шляхом неможливо дістати «заради віддачі», але Творець може допомогти удостоїтися цього.

Якщо так, то на рівні знання розвідники говорили правду. Але чого бракувало, так це вірити вище за знання, що Творець допоможе удостоїтися отримати заради віддачі.

Усе «злослів’я», воно є правдою на рівні знання, що людина не здатна просуватися вище за знання, але коли Творець допомагає, - йде вперед.

 

Присуджено Храму бути зруйнованим для того, щоб Ісраель були вигнані між народи

Заслужив світіння, - називається, що увійшов у Храм. Руйнування Храму, - відхід світіння, як результат гріха, коли користується світінням для того, щоб насолоджуватися ним (ліба), або дістати підтримку (моха).

І не залишається після відходу світіння, після руйнування, в тому ж стані, як перед тим, як удостоївся світіння, ще до Храму, - а падає в гірший стан. Бо якщо не піднімається, - падає. І це додаткове падіння називається вигнанням між народи, коли падає у пристрасті й бажання народів світу, під їхню владу, коли жадає лише речей матеріальних. Але від цього відчуває потім хісарон виправити свої діяння, - щоб знову вибудувати Храм.

 

В рамках знання – погана рада

За звичаєм людини, те, до чого розум зобов’язує її, що це буде добре для неї, - це вона здатна робити. Тоді як те, до чого розум не зобов’язує, важко їй робити, а тим більше те, що протирічить розуму.

Погана рада – те, що в рамках знання.

Рада Творця – вище рівня знання. І це – «завжди встоїть». І саме завдяки цьому людина приходить до досконалості.

 

Віра в свого рава

Потрібно вірити у свого рава, бо так наказав Творець.

І не досить вірити в Творця, бо Тору людина отримує завдяки раву і зобов’язана вірити раву своєму. Бо неможливо збагнути Тору розумом, адже думка обивателів протирічить думці Тори. І необхідна віра в свого рава для того, щоб знати думку Тори. І немає трепоту перед небесами без Тори, бо «простолюдин – не хасид (прихильник Творця)», як написано: «Хай би Мене облишили, але Тори Моєї дотримувалися».

Бо якщо людина не вірить товаришеві щодо великих речей, це знак того, що також і щодо малих речей не йме йому віри. А те, що здається, що вірить про якусь малу річ, це тому, що це неважливо для неї. Тому, якщо не вірить своєму раву , проявляє цим брак віри в усе, що отримав від рава.

А слід бути сильним у вірі в мудреців, щоб принизити себе і бути ницим у своїх очах перед праведниками. А ницість перевіряється тоді, коли людина має зробити те, до чого ближній зобов’язує її, а розум її вказує на протилежне, і все одно, схиляє і принижує себе, свою думку. І якщо рав дає їй думку про ницість, що не відповідає її розуму, знай, що Тора без віри в свого рава, приводить до темряви.

 

Гріх Кораха

Моше хотів показати, що потрібно йти вірою вище за знання, а Корах не згоджувався. За це має бути покарання також вище рівня знання, для того, щоб знали, що покарання дається не за якийсь інший гріх, крім як за те, що не хотіли йти вище за знання, - і втратили весь духовний шлях.

Вірою називається те, що неприродне, вище за розум. Розум це природа, коли те, що людина розуміє і відчуває, вона може робити.

 

Корах – знання, Моше – віра

Гріх Кораха в тому, що заперечує Моше, а не Творцю, бо Корах, він проти шляху віри. Тому дістав покарання також вище рівня знання, для того, щоб показати Ісраелю, що і робота, і винагорода й покарання, - вище рівня знання.

Винагорода – вище рівня знання, за принципом «трудився і знайшов», коли після того, як людина трудить себе в прийнятті тягаря малхут небес, вона удостоюється таких речей, про які ніколи не думала, що досягне їх. Тому називається це «знахідкою», оскільки не думала про те, що прийшло їй в стані неуважності.

 

Радій життю з жінкою, яку любиш

Жінка – малхут небес.

Яку любиш – приймаєш в «люби Творця, Всесильного свого».

 

Закон Тори

Ціллю є прийти до наміру заради віддачі. А тіло, бажання, запитує: «Що це за заповідь?», і чи Творець має хісарон, що потрібно давати Йому задоволення й насолоду, - чи не відомо, навпаки, що бажанням Його є давати благо Своїм створінням?

Навіщо брати на себе тягар заборони працювати на власне благо, що зветься «отриманням заради отримання», тобто щоб людина повинна була прийти до рівня, коли отримує задоволення тільки лиш для надання задоволення Творцю? Що це, мовляв, саме те, що зобов’язує людину займатися Торою та заповідями.

Якою є причина, достатня, щоб спонукати людину займатися Торою та заповідями «усім серцем своїм і всією душею своєю», - якщо розуміє, що поступається особистою користю в матеріальному не для того, щоб досягти вигоду для себе в насолодах ще більших, а щоби бути повністю у віддачі?

Відповідь: «Тому й написано про це «закон, присуд вона переді Мною, і немає тобі права сумніватися в ній» і немає відповіді тілу на питання «отримувати». Це - закон і постанова Творця: заборонено намір заради отримання, - так відповідати, і тоді можна перемогти, і не вдаватися у суперечку.

Коли виходить з-під влади бажання «собі» і стає «ісраелем», - є йому втіха тільки якщо може діяти заради віддачі. А якщо не може спрямувати себе на «заради віддачі», почувається зле і - мертвим. «Грішники за життя свого звуться мертвими», бо удостоївся відчути смак в злитті з Творцем, тому, коли відокремлюється від Творця, відчуває також і протилежне. А життя відчуває в «заради віддачі», у злитті.

 

Гріх тельця

Гріх золотого тельця – коли впали в намір отримання. Виправлення – корова, яка видаляє прогріх тельця; корова - мається на увазі «лішма», анулювання своєї «самості». Спалення корови, це коли пропадає ліва лінія, хохма, - це як «йди і зменши себе» щодо місяця. Тобто повернися до стану точки, і само собою пройде гріх тельця, - і йдеш з наміром віддачі.

 

Закон

У «Мідраш Раба» запитує Рабі: «І що це так хвилює Творця, якщо хтось зарізає худобу з боку горла, чи хтось зарізає з боку шиї. Адже дані заповіді ні для чого іншого, як тільки очистити ними створіння».

Природа створіння – отримувати, груба.

Очищення, віддача, означає: Торою та заповідями перевернути ту природу, що в нас, і цим підготовлені ми отримати дар Творця без (відчуття) недоліку, сорому.

Знати, що отримує тільки для того, щоб віддавати з міркувань заповіді, - якщо відчуває, що може поступитися насолодою, попри те, що бажає, а отримує тільки за умовою, що це – бажання Творця. І тільки коли може поступитися насолодами, може віддавати разом з ними, - отримуючи заради віддачі.

А той, хто бажає привчити себе до поступок, мусить привчити себе спочатку до малих насолод, а потім до насолод більших.

Насолода, найбільша в світі – злиття з Творцем, насолода в осягненні Творця. Тому робиться скорочення, - виправлення сорому, приховання, коли людина в бажанні отримувати не відчуває Творця, оскільки це насолода, якою неможливо поступитися і отримувати її без заповіді, у відокремленні (від Творця), ло лішма.

А для того, щоб була можливість робити це з причини заповіді, лішма, для того, щоб давати задоволення Творцеві, - це потребує скорочення, приховання. Коли в стані приховання виконують роботу в Торі та заповідях у вірі, - приймає тягар Тори та заповідей, бо таке бажання Творця, бо це – закон.

А коли відчувається закон, - коли людина хоче відчути смак, але не відчуває, і тоді, коли приймає на себе тягар Тори та заповідей, приймає тільки як закон.

 

Зле начало – сатан – ангел смерті

Тіло, коли запитує: «Що за смисл є в ній?», називається злим началом. А коли заважає виконувати, називається «сатан», бо «мастін» (зводить наклеп) по духовну путь. А коли вмертвляє людину – тоді називається ангелом смерті, тому що забирає життєву силу духовну, і дає замість цього життєву силу матеріальну, смак життя тільки лиш в речах матеріальних, смерть.

І лише коли «сатан» приходить з претензіями до людини, тоді починається робота подолання його, відповідаючи, що це – закон Тори, і що виконують Тору тільки тому, що це закон.

 

Корова, яку опорядив Моше в пустелі

Корова – віра, закон. Корова називається на ім’я Моше, вірного пастиря, що дає віру Ісраелю. «Корова, яку опорядив Моше в пустелі»: бо пустеля була ще до землі Ісраеля, (тобто до) постійного перебування Шхіни у повному осягненні, розкриття Творця.

Пустеля – приховання, закон.

 

Теля

«Піднесіть очі ваші вгору і дивіться, Хто створив цих». «Хто» (івр. «мі», букви «мем-юд») - світло хасадим. «Ці» (івр. «еле», букви «алеф-ламед-гей») – світло хохма без хасадим» («Передмова книги Зоар», п. 7)

Сатан запитує: «Мі» (хто) Творець, щоб я Його слухався?». І тоді потрібно прийняти все як закон – хасадим, віддачу, вище за знання, віру, категорію «Моше». Але Еле (ці) – знання, «ці – твої боги, Ісраелю».

Телець – хохма і знання, він є протилежністю корові, вірі. Тому прийняття «закону Тори» є виправленням діяння з тельцем.

 

Прийняття віри в радості й за вибором

Віру приймають у радості, а не як ярмо, коли хоче звільнити себе від цього і сподівається тільки на нагоду – скинути ярмо. «За те, що не служив ти Творцю, Всесильному своєму, в радості».

Віра – для того, щоби зміг працювати за своїм вибором, там, де не відчуває блага, що в Торі та заповідях, і де виконує, бо вірить, що це бажання Творця, – служити Йому у вірі. А в інший спосіб не бажає приймати.

 

Твердий у переконаннях своїх, як залізо

«Кожен мудрець, який не є твердим, як залізо, не є мудрецем», - бо навіть знавець у Талмуді й законовчителях, якщо він не твердий, як залізо, не є мудрецем, - якщо не твердий, як залізо в тому, щоб приймати насолоду тільки з причини бажання Творця.

І тоді назвивається мудрецем (букв. «учнем мудрого»), бо Творець зветься «Мудрим», і Він лише віддає, тому той, хто навчається віддавати, називається Його учнем.

 

Закон Тори

Той, хто бажає удостоїтися Тори, мусить прийняти на себе малхут небес вище рівня знання. Бо коли тіло ставить питання фараона: «Хто такий Творець, щоб я слухався Його?» і питання грішника: «Що це за робота?» - не давати логічного пояснення, а: «Я приймаю малхут небес як закон, без участі розуму», і цим він виходить з-під влади ідоловірства і робиться «ісраелем». І тоді він гідний отримання світла Тори.

 

Раґлаїм – мераґлім

Раґлаїм (ноги) – називаються категорією «мераґлім» (розвідники), що йдуть розвідати святу землю, чи варто докладати роботи й зусиль, щоб увійти у святість. І оскільки «ноги» входять у контакт з зовнішнім,  з зовнішніми думками, які віддаляють людину від того, щоб увійти в роботу Творця, - тоді виправленням є наалаїм (взуття), від слова «ман’уль» (замок), який запирає ті думки й бажання, які розвідники приносять людині, - вірою вище рівня знання.

 

Раґлейха – реґілут

«Раґлейха» (ноги твої) – «реґілут» (звичність), те, що приходить від виховання. Для того, щоб не втратив те, що придбав від виховання, потрібні «наалаїм» (взуття), від слова «ман’уль», що зберігають «ноги», виховання.

Але той, хто може йти до духовної мети, сказано йому, як до Моше: «Зніми взуття своє», для того, щоб отримати Тору замість [наслідків] виховання.

 

Володіння віддачі і володіння отримання

Існують два володіння:

-- володіння віддачі, життя, тому що завдяки цьому зливаємося з життям життів;

-- володіння отримання, смерть.

Якщо людина бажає збагнути розумом: як це приховане вище управління сповнене протиріч з точки зору зовнішнього розуму? То робить вона це для того, щоб віра її існувала і змогла б вона виконувати Тору та заповіді як закон: «Ухвалив Я постанову, не маєш ти права сумніватися в ній». Але - нехай прийме вона все у вірі вище рівня знання, - аби зрозуміти їй, що віра суперечить знанню, що вона проти знання.

А там, де розум зобов’язує до іншого, ніж те, що говорить віра, виходить тоді, що віра перебуває на протиріччі знанню. І це - «проста віра», і тільки проста віра, а не розум, зобов’язує людину бути служителем Творця. Виходить, що знання, щоб дати існування вірі, яка зветься законом, дає людині вічне життя.

Якщо бажання отримувати відходить, - немає людині потреби «задля себе», і весь її намір – в ім’я небес. І хоч поки що не удостоїлася розуміння таємниць Тори, - зможе вивчати таємниці Тори у особливої людини.

«Тому, хто приходить очиститися, допомагають» більш високою душею, - більшими силами, щоб змогла людина перемогти у війні зі злим началом. В іншому тілі – коли більш висока душа спускається в її тіло. І називається тіло «іншим» щодо нової душі, яка облачається в нього.

 

Саме Тора пробуджує ненависть

«Коли займаються Торою в одних воротах, робляться ворогами один одному, і не відходять звідти, аж поки не зробляться такими, що люблять один одного» (трактат «Кідушін», 30:2). Означає це, що спочатку має бути незгода.

 

Думки розвідників

Завдяки думкам розвідників, думкам чужим, коли не переймається, а йде ними вище рівня знання, - здобуває віру і з «ґоя» робиться «ісраель», і удостоюється знання святості.

 

Ліба і моха

Малхут небес повинна бути вище за знання. Як написано: «Хай не каже людина, що не можна їсти свинину, а нехай скаже, що можна, от тільки Тора заборонила», - це називається вище за розум. Бо думка людини - йти поруч з бажанням, і потрібно знати, чому вона поступається насолодою, що вона виграє від цього, коли не дає собі отримати насолоду.
«Ліба» (букв. «серце») – коли людина удостоюється, що сила її відмови, вона від малхут небес, коли не потребує для себе нічого, а все тільки аби віддавати. Тоді зле начало не може сперечатися з нею, бо вона не вимагає нічого натомість.

«Моха» (букв. мозок, розум) – коли вірить, що Творець чує молитву, і якщо людина відвертає себе від усього і бажає злитися з Творцем, Творець наближає її. І тоді, само собою, вона забуває про весь світ і пам’ятає виключно одного Творця.

 

Яаков, яшар-ель

Яаков – «акваїм» (п’ятки), кінець, ницість. Але метою творіння є дати благо Його створінням, і це – Тора та заповіді, а людина не відчуває в них ніякого смаку, того, що «вони – життя наше і довголіття наше». І також в матеріальному не відчуває наразі ніякої насолоди. І обридло їй життя, бо немає їй сенсу в житті.

Тоді потрібно вірити, що це навмисно дають людині згори відчути такий стан, щоб був у неї хісарон молитися, щоб Творець дав їй наповнення її хісарону, тому, що вона бажає діяти заради небес, що зветься «яшар-ель».

 

Яаков і Балак

«Які добрі намети твої, Яакове» - стан хісарону. «Помешкання твої, Ісраелю» - наповнення. Балак – букви «куф-бет-ламед» («кабель» – отримуй), властивість егоїстичного отримання. Біл’ам – букви слів «лев-ам» (серце-народ), - народ, що належить до кам’яного серця.

 

Ось, народ, вийшов з Єгипту

Народ Ісраеля вийшов з кліпи Єгипту, з-під влади егоїстичного отримання. Біл’ам, народ кам’яного серця, хотів проклясти метод Ісраеля, який вийшов з-під влади кліпи егоїстичного отримання. Але був вимушений благословити Ісраель. Тому сказав: «Які добрі намети твої, Яакове», - катнут, а потім заслуговуємо на «помешкання твої, Ісраелю», - ґадлут.

 

Розтікаються води з відер його

Після роботи в лівій лінії людина відчуває хісарон від того, що не просувається в роботі Творця, і вона – як ті, що діють в одній лінії. А завдяки тому, що людина переходить потім до правої лінії і каже, що вона не важливіша за тих, хто працює в одній лінії, але скільки б не було в неї можливості триматися за святість, вона  цінує це більш за все, - тоді вона називається «даль» (бідняк), а з «даль» робиться «длі» (відро) – клі для отримання вищого світла.

 

Прийти до імен Творця

Завдяки «Створив Я зле начало, створив Я йому Тору-приправу», в з’ясуваннях щодо скверни і чистоти, удостоюється Тори Творця, імен Творця.

Коли людина починає виконувати Тору та заповіді, думає, що Творець запросив виконувати Тору всі сімдесят народів, і на чолі їх – Ейсава та Ішмаеля, які є коренями народів світу. Де кліпа Ейсава (ліва) відповідає моха, а кліпа Ішмаеля (права) відповідає ліба. А решта, вони відгалуження.

І людина згоджується виконувати Тору та заповіді, але не поступаючись «синами Ейсава». А потім вона бачить, що вони не згоджуються прийняти Тору, і вона не удостоїться Тори Творця, якщо не поступиться ними. Тому написано в Торі, що Творець бажав дати їм, але вони не хотіли прийняти її. А потім людина думає, - може з синами Ішмаеля можливо виконувати Тору. Тоді бачить: якщо не поступиться синами Ішмаеля, не дістанеться до істинної Тори І це називається, що вони не прийняли, не згодні.

І коли приходить до усвідомлення зла, повертається до категорії «ісраель», «яшар-ель», де все, що робить, мусить бути тільки в ім’я «Ель» (Творця). Тоді стає перед вибором:

-- Поступитися всім і прийняти тільки ісра-ель, все приймати вище рівня знання, «зробимо» передує «почуємо», виключно заради Творця.

-- Залишитися у виконанні Тори та заповідей з наміром, який був у дитинстві.

І вибирає «яшар-ель», бо Тора дана тільки лиш народу Ісраеля, і це – «який обрав нас з усіх народів», бо тільки коли приходить до «яшар-ель», підготовлена людина до отримання Тори. Тоді як до того може виконувати Тору в дії, але не в намірі заради надання задоволення Створювачу своєму. І тоді приймає Тору, як засіб: «Створив Я зле начало, створив Я йому Тору-приправу». А потім заслуговує внутрішньої Тори, - «імен Творця».

 

Повчання батька свого

Спільнота Ісраеля - Шхіна, загал душ Ісраеля, віра. І називається Торою, тому що потрібно включити Тору у віру. А повчання слід включити в Тору.

Віра має бути ясною, як Тора, як розуміння й розум.

І Тора називається повчанням. Бо повчання це докір. Як пояснює Зоар: «Що таке «повчання батька свого», - повчання це Тора, в якій є стільки-то докорів, стільки-то покарань. Як написано: «Повчанням Творця, сину, не гребуй і не бридься Його докором».

Різниця між Торою та вірою: Тора називається подарунком, і це коли людина відчуває насолоду в Торі та заповідях. Але, коли докладає в них зусиль, - Тора та заповіді, вони для неї як ярмо, - тоді називається вірою.

І навіть коли відчуває солодкість в Торі, має обмежити себе, щоб було це на віддачу, а не для особистої користі, що є повчанням і докором. І дістає покарання, якщо перейде межі.

 

Мій союз миру

Метою творіння є дати благо Його створінням, а через розбіжність властивостей, що розділяє Того, хто віддає і отримувача, вище благо не залучається (вниз), щоб справа не дійшла до відокремлення. І через це в кожного є претензії до Творця і до інших. Бо всі чвари з’являються від відчуття хісарону – чому Творець, або інші, не задовольняють бажання людини в тому, чого їй бракує. А те, що не дає вищому благу поширюватися вниз, це нестача тотожності властивостей, - бракує клі, що здатне отримати, здатне до віддачі.

Усі гріхи приходять тільки від егоїстичного отримання. Через гріх Зімрі зіпсувалися келім, примножилися сварки між людиною та її ближнім, і збільшилися келім егоїстичного отримання, - і цим спричинили суперечку між людиною і Творцем, бо припинили добрі даяння приходити вниз.

Коли Пінхас вбив їх, - виправив знову келім, щоб були вони гідні отримувати благо згори, і через те, що Творець знову дає все благо, утворився мир між людиною та Творцем. І також утворився мир між людиною та ближнім її, тому що в кожного виправилося клі отримання, і само собою, немає йому про що сперечатися з ближнім своїм. Через це й написано: «Тому скажи, - ось, даю Я йому Свій союз миру».

 

Усі нещастя – для суддів Ісраеля

«Усі нещастя, що приходять у світ, приходять виключно для суддів Ісраеля», - в людині існує розум, що судить, - робити чи ні, і це називається судом людини. Якщо суддя її не достойний, він неначебто садить «ашейру» (дерево ідолопоклонства).

І поки людина не удостоїться повернення (до Творця), її суд є суддями, які не гідні приймати закони в Ісраелі.

Той, хто хоче йти дорогою істини, може бачити лише дії, а не «галаху» (закон). Бо щодо галахи, згідно з якою розум повинен вирішити, - ніколи не зобов’яже розум діяти заради віддачі, оскільки це проти його бажання.  

Тому судді людини не згодяться, щоб вона діяла і спрямовувала намір на «заради віддачі». [Згодяться] тільки якщо вона протидіє цьому суду, і чинить дії «без розуму», що зветься «вище рівня знання».

А дія повинна бути завжди з подоланням, з війною, «завжди хай сердить людина добре начало проти злого начала». А якщо йде вище рівня знання, тоді Творець каже: «Ось, даю йому Свій союз миру», як написано: «Послухаю, що говоритиме Всесильний Творець, чи говоритиме мир народу Своєму і прихильним до Нього, і щоб не поверталися до глупства свого». Бо після того, як Творець укладає союз миру з людиною, немає в неї більше війн, як написано: «Коли бажає Творець шляхів чоловіка, також і ворог його примириться з ним».

Мир – це подарунок від Творця, щоб не поверталася людина до глупства свого. А перед цим вона в процесі «піднімається і падає». А оскільки для кожної речі потрібне бажання, бо немає світла без клі, тому той, хто приходить очиститися, отримує мир, подарунок.

 

Зближення тотожністю властивостей

Після зменшення місяця сталося таке, що той, хто приймає тягар малхут небес, не відчуває насолоди, а приймає віру через силу, «як віл під ярмо і віслюк під поклажу». А отже, через зменшення може статись, що не захоче прийняти на себе тягар малхут небес.

І Творець зробив так для того, щоб не виникало сорому, бо якщо насолода не відкрита, є можливість працювати не заради отримання винагороди. Виходить, що зменшення є виправленням, щоб людина змогла діяти лішма, давати втіху не собі, а Творцю. Отже, зменшення дає людині прийти до вічної досконалості.

Але це виправлення спричинюється до того, що людина може згрішити, бо зменшення малхут приводить до віддалення від роботи Творця і може призвести до невдачі.

Зближення тотожністю властивостей: коли людина бере на себе тягар малхут небес не заради отримання винагороди, а – віддавати Творцю, це називається наближенням. Висновок: зменшення місяця, малхут, є чинником того, що людина може прийти до роботи заради віддачі. І якби не зменшення, не було б можливості, щоб спромоглася діяти у віддачі. Тому був не гріх, а виправлення, що приводить до досконалості.

 

Якщо удостоїлися Ісраель

Зоар (коментар «Сулам», п. 218): «Якщо заслуговували Ісраель (займатися віддачею), спускався наче лев вогняний (властивість хесед), поїдати жертви. А якщо не заслуговували (займалися отриманням) – спускався там як собака вогняний («гав-гав» - дай-дай – оплату цього світу і оплату світу майбутнього).

 

Порядок духовної роботи людини

Спочатку потрібно вірити у Творця вище рівня знання і скласти хваління перед Паном своїм, відчути себе в абсолютній досконалості. Бо в міру відчуття подарунків славить Дарителя.

А в мірі, якою відчуває велич ближнього свого, - може скласти хвалу. Тобто, якщо відчуває, що бракує йому чогось, і ближній в змозі задовольнити його, відразу пропадає в нього сила вихваляти і славити його.

Тому, коли людина починає духовну роботу, тоді мусить рухатися у вірі вище рівня знання, що, мовляв, не бракує їй нічого, а Пан її задовольнив усі її запити, - тоді вона називається досконалою, а досконалий поєднується з Досконалим. Але якщо має нестачі, - не поєднуються немаючий з досконалим.

А потім людина може викласти свої потреби, як раб, який просить подарунка від пана свого, бо тоді вона просить необхідне для неї. Тобто, «немає в судді більшого, ніж бачать його очі», і хай не відвертається людина від жодного хісарона, що є в неї, а навпаки, наскільки відчуває нестачу, в тій мірі вона може молитися, щоби Пан її задовольнив би її потреби. І тоді «кожен учень, хто більше запитує, той і кращий».

А потім, в кінці, не можна залишатися в хісароні, а повинна людина ще раз йти шляхом віри вище за знання, що вона, мовляв, сповнена максимальною довершеністю, «як раб, який дякує перед господарем своїм за подарунок, що отримав від нього, - і йде собі».

Бо потрібно вірити вище знання, що вже отримала все їй потрібне, що зветься подарунком, і тому вона дякує Панові своєму за це. Бо не можна людині жити у відокремленні, тобто щоб були в неї претензії до Пана свого за те, що Він не дає їй те, що вона просить.

Тому не можна людині бути у відчутті хісарону, і завжди вона має бути в радості, але для того, щоб були в неї келім отримувати, вона повинна збуджувати свої хісарони.

І так відбувається щодо змінної жертви: відомо на початку і відомо в кінці, і незнання посередині. Тобто, між знанням і знанням дозволено бачити незнання, інакше кажучи, коли немає ніякого розкриття в сенсі правди, щоб завдяки їй людина відчула, що робота її бажана для Пана її.

Випливає з цього, що не слід розкривати собі ніякого недоліку в Торі та заповідях, а завжди людина має йти вище сенсу і знання, так, як наче вона є довершеною в максимальній досконалості. А посередині вона може просити про свої потреби, згідно з тим, як  очі її бачать, що є в неї лише нестачі.

Але потім вона повинна вірити, що начебто вона вже отримала все їй потрібне, і дякує Панові своєму за це. Тоді людина може бути в радості через те, що вона є досконалою. Виходить, що вся її досконалість базується на вірі, а її нестачі базуються на знанні, бо «немає в судді більшого, ніж бачать його очі».

 

Мета творіння – дати благо Його створінням

Мета творіння з боку Творця, це дати благо Його створінням, і тому всі війни, вони аби тільки прийти до цього. Але війна має бути не для особистої користі створінь, не для себелюбства, аби отримувати заради отримання, бо щодо цього було скорочення і так не приходять до мети. А потрібно спрямувати намір у війні зі злим началом на користь Творця, а не на своє благо, і тоді прийде до мети творіння, якою є – дати благо Його створінням.

 

Воювати з законами

«Воювати з мідьянім (мідійцями)» - з законами (івр. «дінім»), які заважають прийти до мети творіння.

Людині не потрібно воювати з багатьма законами, а тільки з одним законом: спрямовувати всі дії - для Творця.

 

Зміна і хісарон

Вихід з царського палацу, коли відчуває хісарон і потребу рухатися до іншого стану, більш досконалого. А вихід приводить до походу (як в пустелі) – бо хісарон розкрив зміну.

А іноді не відчуває хісарон в своєму стані, але мусить рушати. І в час зміни відчуває, що попередній його стан був хісароном, - це зміна розкрила хісарон. Але хто змушує його рушати? Рав, який навчає його, коли цей вірить йому і згоден змінити свій стан.

 

Аарон і Моше

Аарон – виправлення келім. Моше – притягнення світла Тори у виправлені келім.

 

Створив Я Тору-приправу

«Створив Я зле начало, створив Я йому Тору-приправу», - Тора та заповіді виправляють людину. І людина дорожить станами, коли є в неї бажання до вивчення Тори, до молитви і добрих намірів, тому що в цьому є любов до себе. А періоди, коли немає в людини бажання до Тори та заповідей, і є в неї перешкоди, і потрібно подолання, і що більше переборює, бачить, що віддаляється ще більше, і волання до Творця не допомагають, і ганебні для людини ці стани, - цінує вона стани ниці, в яких немає нічого доброго, - щоб вони наблизили її до мети. І робить усе для того, щоби вийти з них. Але, оскільки вони прийшли від Творця, отже, вони є істинними келім, які людині потрібні для того, щоб Творець дав їй силу віддачі.

 

Дві протилежності

На шляху правди людина перебуває завжди у двох протилежностях, в досконалості й у хісароні, разом.

-- Досконалість – незважаючи на те, що тіло, бажання, проти роботи без отримання винагороди. Але людина не слухає зломов’я, виходить, що завжди може бути в досконалості.

-- Хісарон – коли немає в неї келім для осягнення, для розкриття очей в Торі, для імен Творця.

 

Закон і суд

Якщо людина діє не в матеріальному, для отримання винагороди, а заради віддачі, в духовному, тоді:

-- кожен день починає роботу заново, в розумі й у серці;

-- не може отримувати жодної підтримки з учора;

-- не має в неї вибору і повинна кожен день повторювати основи духовної роботи, тобто причини, що зобов’язують її йти шляхом істини;

-- кожен день повинна говорити з собою, що варто бути робітником Творця;

-- тіло (бажання) запитує її кожен день, відтоді як почала роботу: дай мені причини того, що ти зобов’язуєш мене віддавати всі мої сили Творцю. І людина вимушена давати відповіді, інакше тіло не бажає працювати. Тому кожен день знову і знову ті ж самі суперечки, запитання та відповіді.

І коли людина продовжує свою роботу в Торі, у молитві й у добрих діяннях, і не пам’ятає цілі роботи, якою є «заради віддачі», - легше їй працювати, бо тягнеться за людським загалом. Але коли згадує мету, у моха й у ліба, тоді відразу світ тьмариться для неї, бо це проти тіла, яке зветься себелюбством.

І тоді не має вона жодної відповіді дати тілові, бо це «закон», що Творець бажає, щоб людина вірила Йому, що це їй на благо, що саме завдяки роботі в розумі й у серці удостоїться прийти до досконалості, і тоді також і вороги її стануть тими, хто любить її, «усіма серцями – двома основами, добрим началом і злим началом».

І про це написано: «Не додавайте», - примножуючи розум та знання замість «вище за знання». Виходить, що якщо старається зрозуміти в рамках розуму, коли думає – тим, що матиме можливість примножити духовну роботу, то оскільки тіло зрозуміє в рамках знання, воно згодиться, - це називається «не додавай». А потрібно вірити у Творця, що саме завдяки вірі вище розуму людина приходить до своєї досконалості. І це – віра вище знання, «закон».

Але «суд» - протилежне закону, і там потрібно старатися зрозуміти Тору, яка дана йому в рамках знання. І якщо бачить, що не розуміє, потрібно примножити прохання «збагнути і зрозуміти, чути, навчатися й навчати». І тут ведеться «не зменшуйте», а слід саме примножити Тору.

 

Бо вона мудрість ваша і розуміння ваше

Ви йдете вище рівня знання, тому удостоюєтеся мудрості й розуміння «в очах народів», які стверджують, що потрібно просуватися в рамках знання.

 

Завдяки сорому дістають визволення

«І Ґолан («ґеула», визволення) в Башані («буша» сором)», - бо завдяки сорому дістають визволення.

 

Народ «прямо до Творця»

Народ Ісраель, «яшар-ель», коли піднімаються, вони численніші за всіх, коли падають, вони нижче за всіх, - згідно з їхнім відчуттям.

 

Допомога Творця

Народи світу стверджують, що все має бути в знанні, а не у вірі (виконання Тори та заповідей не заради отримання винагороди). Бо тіло не розуміє і запитує, якщо не отримує нічого натомість. Тому весь світ зневажають це.

Тому той, хто бажає дійти до мети, не можна йому рухатися разом з усім світом, який женеться за тим, щоб задовольнити бажання тіла, - а слід старатися задовольнити бажання Творця. І якщо бачить, що це важко, Тора обіцяє: «І буде зберігати Творець, Всесильний твій», тобто Творець дотримається того, щоб зміг ти прийти до цього.

Бо той, хто молиться Творцеві, щоби йти дорогою правди, Творець наближає його, тим, що дає йому силу для тотожності властивостей з Ним.

 

Будь уважним до легкої заповіді як і до суворої

Заповіді, до яких звичний з часів виховання, - ставиться до їх виконання пильніше й суворіше. Заповіді, які не дістав при вихованні, - важко їх виконувати, бо не звичний бути обережним щодо них.

Виконання заповідей, - якщо звичний до них з часів виховання, відчуває їх «суворими», дотримується їх і виконує без причини, бо виховання є достатньою причиною.

Намір – цьому можна навчити людину тільки коли вже виросте, а через те, що не отримала цього при вихованні, не відчуває його важливості. І тільки той, хто відчуває потребу знати причину виконання Тори та заповідей, чого виховання не дало йому, він залучає це наміром.

«Будь уважним до заповіді легкої (івр. «кала», від слів «калон» і «бізайон» - сором і ганьба), як до суворої». – той, хто не може спрямовувати намір на «заради віддачі», але відчуває, що це є прогріхом, - той може прийти до досконалості.

 

Заповідь легка як і сувора

«Той, хто не виконує навіть однієї заповіді, називається грішником, і якщо порушує навіть одну легку заборону, що в словах мудреців, - називається грішником» (трактат «Євамот», 20:1). Хай легка заповідь буде для тебе як сувора.

А як можна це виконати? Бачимо з цього, що йдеться не про виконання матеріальною дією, а духовною, у виправленні душі у її 613 бажаннях, коли вона розбита і потребує виправлення, - а не про наше тваринне тіло.

І тільки в душі ми отримуємо благо Творця – «дати благо Його створінням», - у мірі тотожності властивостей, коли діяння будуть заради віддачі. І тільки намір визначає характер дії, - чи вона заради отримання, чи заради віддачі.

 

Якщо до заповідей легких дослухаєтеся, Творець берегтиме для тебе обіцянку Свою

Намір творіння – дати благо Його створінням, і для того, щоб отримати Його благо, потрібна тотожність властивостей, щоб дії були з наміром заради віддачі.

І намір називається «легкі заповіді», бо людина не цінує («топче п’ятками») те, щоб заповіді були з наміром заради віддачі.

Бо якщо не бачить особистої користі від дії, тіло (бажання) не дає йому виконати, бо вимірює величиною власної користі. Тому намір заради віддачі називається «легкою заповіддю», бо робить, не бачачи своєї користі, і це вважається в людини як сором, як щось зневажене.

Але саме з такими діяннями, з наміром заради віддачі, приходить до тотожності властивостей, що називається злиттям, і отримує благо й насолоду.

 

І буде, якщо дослухаєтеся

«І буде: якщо дослухаєтеся до цих правопорядків, і будете дотримуватися й виконувати їх, буде зберігати Творець, Всесильний твій, для тебе союз і милість, про що Він клявся батькам твоїм».

Якщо до легких заповідей (які людина топче п’ятками своїми, - тобто до наміру «віддавати Творцю», який є річчю зневаженою) дослухаєтесь, - тоді берегтиме Творець (дотримається Своєї обіцянки, виправить тебе). А у виконанні заповіді немає різниці, чи робить це в ім’я небес, чи задля себе.

 

Сукка

Написано, що «сукка, – немає щодо неї матеріальних втрат», - але ж потрібно і сукку влаштувати, і лулав придбати, й таке інше? Проте, сукку так чи інакше будеш змушений зробити, питання лише – який намір додаси, а в цьому немає нічого іншого, крім думки. І це й є поняття «легка заповідь», тобто намір в ім’я небес – щодо якого «немає матеріальних втрат».

 

Відмінність між спільнотою  Ісраеля і індивідуумом

У спільноті Ісраеля світять навколишні світла, тому, загалом, кожен зі спільноти може побиватися за зруйнованим Храмом, і сподіватися на розкриття [пророка] Еліягу і на повне визволення, і на прихід Машіаха. Адже у кожного є від навколишніх світел якесь відчуття в цих словах, «вигнання» і «визволення».

Але коли людина запитає себе особисто і зробить самоаналіз, тоді вона побачить, що немає в неї ніякого поняття в цих речах. І в цьому й існує відмінність між загалом і індивідуумом. Означає це, що аби особисто досягти внутрішнього світла, людина сама не зможе здобути нічого перш ніж удостоїться повернення (до Творця).

Тому, коли вона особисто бажає йти шляхом Творця, бачить, що не має вона нічого, і як не день, то (стан) ще гірше, і скільки б не займалася Торою та заповідями шляхом правди, вона все далі й далі від правди.

Людина відчуває, що немає в неї Тори, не має вона задоволення від Тори та заповідей, немає за нею добрих діянь, і тоді вона приходить до скромності,– відчуває, що гірша за всіх. Адже у всіх є, як не як, світіння від навколишніх світел, а вона сама вже не може «ходити з навколишнім», бо почала діяти як індивідуум, і тоді вже немає в неї нічого від людського загалу.

І потрібно прийти зі своєю покірністю, від того, що терпить багато страждань, оскільки не має ніяких надбань і порожня вона від усього, - до істинної молитви, щоб Творець дав їй трепіт перед Собою, щоб Творець наблизив її до Себе.

Тоді як той, хто думає, що має надбання більше ніж у всіх, той ніколи не прийде до трепоту перед Творцем, і вважається ідолопоклонником, тому що не потребує, щоб Творець наблизив його до Себе.

Милосердні, сором’язливі та добродійні

Написано, що три добрі подарунка дав Творець Ісраелю: милосердні, сором’язливі та добродійні.

Милосердні – діє у віддачі, «як Він милосердний, так і ти милосердний».

Сором’язливі – відчуває у насолодженні себе самого сором, інакше не матиме потреби діяти заради віддачі.

Добродійні – дає бідним і багатим, тобто навіть коли є вже в нього смак в Торі та заповідях, і тільки тепер він повинен докласти зусилля на основі того, що потім Творець оплатить йому ці зусилля. Тільки має він вірити Творцю, що Він поверне йому потім.

Виходить, відповідно, що існує два види робіт:
а) милостиня, - докладає зусилля і не бажає нічого натомість (милосердні);

б) відчуває, що не дає милостиню, тобто впевнений, що отримає потім винагороду за зусилля.

І основний хісарон залежить від часу: якщо отримує винагороду відразу після зусилля, - це називається «продаж і купівля», коли платить грошима і отримує за це щось. А якщо потрібно чекати на «щось», на повернення, - «сьогодні виконати їх, а завтра отримати винагороду за них», - називається «позика і добродіяння».

Ці три подарунка (милосердні, сором’язливі та добродійні) людина повинна сама придбати, стараючись знайти милість в очах Творця, щоб дав їх. Адже звичай у світі такий, що коли хтось подобається, дають йому подарунки.

І перш ніж удостоїться подарунків (милосердні, сором’язливі та добродійні), з боку природи не здатний виконувати такі дії.

Тільки з боку виховання може, але те, що отримує від виховання, називається «без наміру», бо немає в нього вибору і все, що робить – робить вимушено, а вимушене – не ганиться і не славиться. Бо робить не за своїм добрим бажанням, а за бажанням, яке оточення навіяло йому, а якщо був би в іншому оточенні, чинив би інші речі. І тільки якщо отримує подарунок від Творця, - тоді все робить за своїм бажанням.

 

Земля, де не в злиднях їстимеш хліб

Поїдання хліба – вище благо. І «в поті лиця свого їстимеш хліб».

Злидні – коли має потребу в створіннях, тому зветься бідняком. А якщо радіє своїй долі, називається багатим.

Земля – бажання. «Чому називається вона «земля» (івр. «ерец»), - тому що хотіла виконати бажання (івр. «рацон») Господаря свого».

Коли людина бідна, в нестачах, бо виконання Тори та заповідей в неї не таке як слід, - як у розумі, так і в серці, - тоді приходить до істини, до усвідомлення зла, коли бачить свій істинний стан. І завдяки цьому людина може удостоїтися наповнення хісарону.

А той, в кого немає хісарону, клі, - не має місця в собі для отримання вищого блага. Тому той, хто має хісарон, може дістати наповнення, і завдяки цьому він йде зі щабля на щабель. А інакше залишається стояти і не рухається.

Але разом з тим, що є в нього клі, бідність, має він бути також в стані «радіє своїй долі», бути багатим. Адже якщо Творець бажає, щоб він залишався у стані нестачі, - він задоволений і згодний. Бо так, як благословляє за добро, так благословляє і за зло, - хай змалює собі, як благословляв би Творця за вище благо, так хай благословить за все те усвідомлення зла, яке відчуває в собі, і все одно хай радіє своїй долі.

І тоді Творець дає йому хліб, бо згоден він залишатися з усім своїм лихом, якщо Творець бажає, щоб у такий спосіб він займався Торою та заповідями. І це й є «радіє своїй долі», і тоді він – багатий.

 

І їв ти, і наситився, і благословив

Мета створення світу - дати благо Його створінням. Для цієї потреби створені нижні з бажанням отримувати благо. І цією відмінністю властивостей вони відділені були від Кореня, і в стані відокремлення не можуть отримати добро, тому потрібно виправити це відокремлення, щоб була можливість отримувати благо.

І якщо людина отримує насолоди від Творця для того, щоби благословляти Творця, це називається тотожністю властивостей. І цим залучається вище благо від Творця усім душам, спільноті Ісраеля, Шхіні, що є єднанням Творця і Його Шхіни.

 

Потреба в успадкуванні землі

«Не скажи в серці своєму… «За праведність мою привів мене Творець успадкувати землю цю», бо за нечестя цих народів Творець виганяє їх перед тобою. Не за праведність твою і прямоту серця твого ти приходиш успадкувати їхню землю, а за злодійство цих народів Творець, Всесильний твій, виганяє їх перед тобою… бо клявся Творець твоїм батькам…»

Означає це, що Творець дає землю через грішність народів, а не з причини праведності Ісраеля. А якби не існувало грішності народів, то Творець не дав би землю Ісраелю? – проте, вони додають потреби в успадкуванні землі.

 

Хабар

«…Який не дивитиметься на особи і не братиме хабаря», - бо хабар, егоїстичне отримання, відокремлює від злиття, адже злиття, це «злийся з Його властивостями».

«Бо хабар осліплює очі мудрих», - при егоїстичному намірі не може бачити істину, тому що світло хохма може поширюватися тільки в місці, чистому від егоїстичного отримання.

 

Дивися, Я даю перед вами сьогодні благословення і прокляття

Благословення – «якщо дослухаєтесь до заповідей Творця, Всесильного вашого, які Я заповідаю вам сьогодні».

Прокляття – «якщо не дослухаєтесь до заповідей Творця, Всесильного вашого, і збочите зі шляху, який Я наказую вам сьогодні».

 

Благословення, якщо дослухаєтеся

«Бо якщо будете ретельно дотримуватися всієї цієї заповіді, яку Я заповідаю вам виконувати: (1) любити Творця, Всесильного вашого, (2) ходити всіма Його шляхами і (3) приліпитися до Нього», - тоді Творець дасть «слух», що є благословенням.

 

Дивись, Я дав перед вами

«І люби Творця, Всесильного свого», - бо кожен з загалу Ісраеля має удостоїтися цього. І не покладатися на іншого.

«Дивись, Я дав перед вами» - так, що кожен повинен удостоїтися «бачення», тобто світла хохми, розкриття «давання блага Його створінням».

І це категорія дня суботнього, закінчення роботи, коли розкривається мета – дати благо Його створінням. І це називається «бо в ньому відпочив від усієї Своєї роботи», тому що вже розкрилася мета.

 

Місце, яке обере Творець

Місце, яке обрав Творець, - властивість віддачі в моха і ліба.

«Туди приносьте» - приносити до властивості віддачі всі діяння людини.

«Там перебувати», - і тоді Творець розкриється в ньому.

 

Ковчег

«З-проміж двох жердин ковчега» – любові і трепоту, що є (заповідями) «роби» і «не роби», «Я» і «хай не буде в тебе», - на цих двох розкриється Шхіна, звана «ковчег».

«Ковчег несе своїх носіїв», - не людина приймає Шхіну, а Шхіна виправляє людину, виконувати дії віддачі.

 

Відділяй десятину

Щоб давав милостиню, аби забагатіти, - щоб завдяки «робленню» прийшов до стану «почуємо», бо діяння впливає на намір. Щоб при віддачі десятини, при дії віддачі, мав би намір забагатіти: удостоїтися бажання і прагнення віддавати, наміру тільки лиш віддавати, і не отримувати нічого натомість.

 

Бо не зникне убогий

Клі насолоди це прагнення, бо потреба і прагнення, вони відміряють величину насолоди. Тому сказали: «Той, хто п’є воду спрагло, має благословити», - згідно з насолодою. І Тора обіцяє, що буде хісарон підніматися духовними сходами, хоч на кожній сходинці і відчувається досконалість.

 

І пам’ятай, що рабом був ти в землі єгипетській

У духовному падінні людина «позбавлена свідомості» щодо духовного життя, і дбає тільки аби отримувати насолоду, а не про те, яке воно, джерело насолод. У стані духовного підйому людина може вивчати стани падіння, це і означає: «і пам’ятай, що рабом був ти в землі єгипетській».

 

Судді і наглядачі

Суддя – потенціально.

Наглядач – виконавець.

Кожен сам повинен впорядкувати собі план, [де все] – в потенціалі, а потім - виконати.

«У всіх воротах твоїх», - до царських воріт охоронці не дають входити, а з воріт в’язниці охоронці не дають виходити.

Людина повинна діяти і потенціально, і практично – вийти з в’язниці й увійти у ворота Царя.

 

Не бери хабаря

Людина, яка бажає йти шляхом Творця, мусить вірити, що Творець є добрим і добродійним. Але «в судді є лиш тільки те, що бачать його очі». І якщо відчуває страждання, тоді важко зміцнитися і сказати, що це милість. Але і неправду не можна сказати, що мовляв, розуміє, що вище управління приховане. І разом з цим необхідно вірити вище рівня знання, що це – цілковите добро.

Але щоб не переходила людина від віри до знання, як написано: «І бачив ти Мою зворотну сторону, а лице Моє не побачать», і це саме тим, що «не бери хабаря», - отримати насолоду для себе, докладати зусилля тільки там, де бачить особисту користь. Бо тоді не побачить істини, бо «хабар засліплює очі мудрих», і буде йому тільки приховане управління.

І лише коли виконує «не бери хабаря», щоб усе було на благо Творця, тоді удостоїться мудрості, відкритого вищого управління, бо воно відкривається тільки в місці віддачі.

 

Справедливий розрахунок

Успадкування землі, яку Творець пообіцяв праотцям нашим, - мається на увазі не матеріальна земля, адже ми бачимо, що народам світу дав Творець землі набагато  більші за нашу землю, - а сенс полягає в духовному.

Якщо людина робить справедливий розрахунок, тоді бачить вона, що не здатна зі свого боку зробити жодну дію віддачі. І через це потребуватиме, щоб Творець дав їй землю у спадок, - вищу землю, перебування Шхіни і таємниці Тори, світло віри.

А потім удостоюється отримання Тори, в подарунок.

Кожному дають іншу міру в осягненні Тори. Але віра є річчю єдиною, що поділена згідно з кожним коліном, і є в кожного коліна частина в цій землі. І віра передається у спадщину. Тоді як Тора називається подарунком.

 

До правди, до правди прагни

Одна [правда], це прагнути до Тори та заповідей, що звуться правдою, і це є категорією ло лішма. А друга правда, це після того, як він вже займається Торою та заповідями, тоді повинен прагнути до другої правди, що є категорією лішма.

Бо початок, він в ло лішма. І це називається «правдою» по відношенню до матеріального, тому що всі матеріальні речі є брехнею порівняно з Торою та заповідями, навіть в плані ло лішма, що зветься першою «правдою».

 

Навчання у святості

«Чужий бог оскопився і не дає плодів», тому ті, хто наразилися на нього, - йдучи шляхами АБЄА нечистоти, - висихає їхнє джерело і немає їм ніяких духовних плодів для благословення, і вони в’януть усе більше, аж поки не затлумляться повністю. А протилежними цьому є ті, хто зливається зі святістю, які удостоюються благословення в справах рук своїх, як дерево, що посаджене при потоках водних, яке плід свій дає вчасно, і листя його не в’яне, і в усьому, що зробить, має успіх» («Передмова книги Зоар», п. 23).

Достойний мудрець, - як плодове дерево, дерево, що дає плоди, це є ознакою святості, «бо від нього їстимеш і його не зрубуй».

Мудрець не достойний, - як дерево, що не дає плодів, це є ознакою нечистоти.

Плоди – заповіді і добрі діяння.

«Кожен, хто займається Торою лішма, Тора його робиться йому еліксиром життя. А кожен, хто займається Торою ло лішма, робиться йому зіллям смерті».

 

Рош а-Шана – намір життя

Дощі – вода, а «водою є тільки лиш Тора».

«Винагородою за заповідь є заповідь», тобто в Рош а-Шана судять людину, - скільки Тори їй слід вивчити в цьому році.

Якщо в Рош а-Шана (на початку духовного шляху) дії людини як у праведника (з наміром прийти до лішма), - присудили їй численні дощі. «А потім відступилася», тобто вчинила гріх, - грішник (поміняла намір на «ради особистого блага»), тоді дають їй дощі, що вже присуджені. Наприклад, якщо виділили людині, щоб навчалася вісім годин на день, дають їй вчитися вісім годин, - але такі теми, що не приносять їй плодів (заповідей і добрих справ), а навпаки, щоб навчання зробилося для неї зіллям смерті.

А якщо людина є грішником у Рош а-Шана (намір її – на особисте благо), і присудили їй мало дощів, щоб навчалася тільки дві години на день, але якщо передумала і вчинила повернення (до Творця), - (бажає прийти до лішма), дають їй цю малість Тори в місці, яке зможе принести плоди (заповіді і добрі діяння).

 

Війна за володіння

Тора та заповіді, - вони задля розширення володіння людини, або щоб скасувати його, щоб існувало володіння Єдиного, Творця.

 

Коли вийдеш на війну проти ворогів своїх

Заповідана війна, - в місці заповіді чи прогріху, бо людина зобов’язана дотримуватися наказових і заборонних заповідей.

Дозволена війна (за володіння), - тільки щодо дозволених речей. А поняття «дозвіл» стосується наміру, - для чийого блага людина виконує Тору та заповіді:

-- Щоб зросло володіння людини, і було б у неї так, що бажання отримувати удостоїться блага й насолоди, і все бере у володіння людини.

-- Або винагорода її, - що зможе діяти на благо Творця, заради віддачі, щоб усе ввійшло у володіння Єдиного, у володіння Творця, а своє володіння людина хоче анулювати, - і тоді матиме вона силу приборкати сітру ахру.

А потім – порядок роботи.

«І побачиш серед полонених жінку гарновиду», - душу, бажання віддавати, що перебуває в полоні. Але перед роботою задля володіння не бачив свою душу в полоні між кліпот.

«І забажаєш її», - забрати душу з кліпот, щоб була сила працювати заради віддачі.

«То приведи її в свій дім», - в місце Тори, бо зле начало панує лише в серці, вільному від мудрості.

«І поголить вона свою голову», - волосся, суди, чужі думки, які скасовує.

«І обробить свої нігті (івр. «ціпорнаїм»)»: «цафра» - це день, стани задоволення. «І обробить» - людина зрізає ті стани, в яких знайшла задоволення для бажання отримувати, бо бачить, що вони віддаляли її від істини.

«І зніме з себе плаття полону свого», - з душі.

«І хай сидить вона в домі твоєму», - в домі «ісраеля», а не в полоні між кліпот, що зветься Шхіною в пороху.

 

Гарна видом

Точка в серці, душа, частина Всесильного згори, в полоні між народами, які панують над нею. Тому потрібно вийти на цю дозволену війну (війну за володіння), розкрити намір заради віддачі, коли розкривається точка в серці, щоб подолав ти народи світу і вивів би її на волю. І оскільки «забажав ти її» для себе, тому потрібно виправити користування нею на «заради віддачі», інакше вона відходить, – повертається в полон між народами.

 

Заповідана війна

і війна дозволена

Заповідана війна – війна за те, щоб «виконати заповідь, чи вчинити прогріх», - тут немає місця для розрахунків, а повинні виконувати дії заповідей і уникати гріхів. Навіть без намірів, навіть щодо заповіді ло лішма не слід робити розрахунки, - діє лішма, чи ло лішма. І повинен примусити ближнього свого виконувати заповіді в дії.

Дозволена війна, вона щодо речей дозволених, стосується не заповіді чи прогріху в дії, - а належить до роботи лішма чи ло лішма: дивитися, скільки віри має, щоб виконувати дозволені речі заради віддачі.

 

Дозволена війна

Заповідана війна (або «обов’язкова») – виконувати заповіді і не чинити прогріхи.

Дозволена війна – робота індивідуума щодо речей, що не є ні гріхами, ні заповідями, де робота в тому, щоб виконувати їх з наміром заради віддачі.

Коли людина займається дозволеною війною, бачить вона, що Шхіна у вигнанні, і бажає прийняти її, - потрібно зробити виправлення для того, щоб змогла вона прийняти не з причини прагнення, а задля віддачі. А якщо не бажає займатися виправленнями на «заради віддачі», тоді не можна цим займатися, бо без екрана заборонено отримувати.

І це саме у війні за дозволом, щодо дозволених речей, коли бажає виконувати їх заради віддачі, - тоді роботою з екранами удостоюється Шхіни.

 

Заповіді, дозволене, заборонене

Усе створіння є бажанням отримувати, злим началом. І якщо людина не бажає давати йому наповнення, - не існує створіння у світі. Бо для цього дані нам Тора та заповіді, в яких є РАМАХ (248) заповідей наказових, «роби», і ШАСА (365) заповідей заборонних, «не роби».

Поняття «роби» означає, що людина може виконувати ці діяння з наміром «заради віддачі».

«Не роби» - до ґмар тікуна (кінця виправлення) немає для них виправлення людськими діяннями. А в стані ґмар тікуна, коли ангел смерті стане святим ангелом, тоді виправиться все.

Виходить, що прагнення бажання отримувати – повинно існувати, однак, слід виправити його, щоб було заради віддачі. І тут є відмінності в діях: заповіді, дозволене, заборонене.

 

І забажаєш її, і візьмеш собі за дружину

Щоб виправив те зле начало світлом Тори, і одружився з нею у дозволений спосіб.

 

Зле начало приводить до Тори

«Створив Я зле начало, створив Я йому Тору-приправу». То якби не створив зле начало, не потрібна була б Тора? – для того, щоб була потреба в Торі, створив зле начало.

 

І обернув Творець, Всесильний твій для тебе прокляття на благословення

Коли людина бажає йти шляхами Творця, тіло звинувачує і шукає порок в тому, щоб бути «ісраелем». І цим затримує людину, щоб не йти їй дорогою Творця, бути «ісраелем».

І коли з’являється тіло з твердженнями, - не відповідати йому із сенсом та розумінням, не слухати тверджень та вимог тіла, бажання отримувати, що підходить з боку логіки. І не давати йому відповідей в рамках знання, а діяти вище смислу та знання. І тоді всі звинувачення, які людина долає вище рівня знання, дають удостоїтися віри вище за знання, інакше йшла би дорогою Творця на рівні знання. А істинним клі аби удостоїтися світла Творця, є саме «вище смислу та знання», - клі віддачі. Тоді як те, що в рамках знання, називається клі отримання, щодо якого було скорочення.

Виходить, що завдяки тому, що не бажає слухати й відповідати, - «оберне Творець прокляття на благословення».

 

Винагорода – здатність віддавати

Для того, щоб отримувати вище благо не соромлячись, сталося виправлення, - скорочення і приховання, коли не відчувають Творця. А для того, щоб «познайомитися» з Творцем, мусимо досягти клі віддачі.

З боку природи ми народилися з келім отримання, і не розуміємо зовнішнім нашим розумом, що таке «віддавати» і «не для особистої користі». Тому просуватися шляхом віддачі можна тільки вище рівня знання, бо розум наш не може збагнути цього.

Очищення, - коли людина хоче очистити себе від келім отримання за допомогою книжок та їхніх авторів, про що написано: «Тому, хто приходить очиститися…»

Коли вкладає сили очистити себе від себелюбства, - приходить до туги й до болю, бо не може очистити, а навпаки, виявляє правду, що занурена в себелюбство і не бачить, що змогла би вийти з цього. І коли шкодує про це, дістає потребу в допомозі Творця. Тоді приходить допомога згори, - «тому, хто приходить очиститися, допомагають», - що визначається як світло і клі.

І тоді «згідно зі стражданням і оплата», - те, про що тужить людина, що немає в неї, - цього й досягає.

Той, хто тужить, що не може очистити себе від келім отримання, - удостоюється винагороди: буде в нього сила очистити себе від келім отримання.

Отже, дозволено діставати винагороду, якщо через отримання винагороди не стане отримувачем, а зможе віддавати.

Виходить: немає світла без клі, - без стану скрути неможливо залучити милосердя, і за те, що відчуває скруту, отримує винагороду. А така винагорода, коли зможе людина віддавати – дозволена, бо це мету духовної роботи.

 

Той, хто удостоюється істинної радості

Робота людини, якою вона займається на шляху Творця, - самоаналіз: задля кого вона працює.

Перш за все дивитися, чи робота її приносить плоди, а вони є тотожністю властивостей, бо «створив Я зле начало, створив Я для нього Тору-приправу». Тому слід дивитися людині, чи є в неї «приправа», - тотожність властивостей. І робота її, чи дала вона плоди, - тоді вона повинна бачити, яка міра тотожності властивостей була в неї під час її роботи, і що залишилося їй з цього після її роботи.

І якщо людина бачить, що робота її недоладна і зле начало дурить її, що, мовляв, не потрібно виправляти свої діяння, тоді вона має бути в радості, що прийшла до бачення свого справжнього стану, бачити зло, адже завдяки усвідомленню зла може прийти до добра.

І завжди бути в радості, бо інакше людина ліпиться до сітри ахри. Спочатку радість від того, що думає, що перебуває в досконалості. А коли починає бачити правду, - радіє, що удостоїлася бачити правду. А потім заслуговує істинної радості, що удостоїлася правди.

 

Так, наче в цей самий день наказано було тобі

Кожна річ виміряється величиною того, чий наказ людина повинна виконувати. Яка важливість Того, хто дає Тору, така і велич Тори. Наскільки осягає велич Творця, настільки поновлюється для людини Тора. Виходить, що кожного разу є в неї нова Тора, оскільки щоразу є в людини інший Даритель, тож природно, Тора, яка походить від Творця, визначається як «нова Тора».

Але це говориться про «Тору імен Творця», в плані «Творець, Тора та Ісраель є одне». Коли Ісраель осягає щодня велич Творця, в мірі його віри в Нього, цією ж мірою зростає для нього Тора. І тоді він стає іншим Ісраелем. А в духовному кожна річ, яка має іншу форму, властивість, є новою. Тому, якщо людина отримує кожен день ще більшу віру, так і Тора вважається новою.

 

Зростати як «індивідуум»

Той, хто хоче зростати як «індивідуум», той повинен старатися, щоб його заняття Торою та заповідями були не заради отримання винагороди, а щоб надавати задоволення Творцю. Тоді, тією мірою, якою осягає велич Творця, він бажає віддавати. Щоб увесь намір в його заняттях Торою та заповідями був у тому, щоб привело його це до усвідомлення величі Творця. І кожен, хто все більше зростає в цьому, потребує більшого усвідомлення «Творця, Всесильного свого», індивідуально.

 

Співучасть

Якщо людина займається заробітками, і голова її повна думок, то як це можливо для неї звільнитися для занять духовним? Проте, весь народ Ісраелю є єдиним тілом, і в кожного особлива функція. І все одно те, що думає голова, є основним, і якщо в голові добрі підрахунки, тоді всі органи перебувають в радості, а якщо голова у турботах, це переходить і на органи.

Як у спільній праці, коли кожен виконує свою функцію, і всі радіють, так і в сім’ї. Так і в єдиному тілі народу Ісраелю, якщо торгівці труждаються і підтримують мудреців, які звуться головою громади, тоді мудреці передають той смисл, який осягли в Торі та заповідях, торгівцям.

 

Цільні камені

«Евен – авана» (камінь – розуміння), тобто бажає розуміти. Хоча й почувається цільним у «ліба», потребує також і «моха», розуміння. У знанні немає досконалості, бо може бути, що завтра розумітиме інакше. А у вірі є досконалість, бо не відбувається змін, але віра без бажання зрозуміти, - це кліпа Ішмаеля.

Ішмаель – кліпа правої лінії, відповідає «ліба», спокушає приліпитися до хасадим і не залучати хохму, яка є метою творіння.

Ейсав – кліпа лівої лінії, відповідає «моха».

 

Підсумок усьому: все чути

Якщо людина бачить, що тіло не слухається її, і попри те, що займається Торою, поки що не зрушила в бік духовного, то причина цього та, що бракує їй трепоту перед небесами. І в тій мірі, в якій матиме людина трепіт перед небесами, в тій же мірі підкоряться і її органи.

«Підсумок усьому: все чути», - тіло слухатиметься доброго начала, якщо «Всесильного бійся», - бо бракує тобі лише трепоту перед небесами, - тоді заслужиш «і заповідей Його дотримуйся», - зможеш дотримуватися Його заповідей, «бо в цьому – вся людина», - бо весь світ створено тільки для цього.

Створіння – суще з нічого. Трепіт перед небесами – вибір, там де є темрява, приховання. Створіння – темрява, бо перед тим, як було створено світ, усе було світлом, і приховання утворилося тільки для того, щоб було місце вибору.

 

Радість – наближення до мети

Правило: основа будується на винагороді в цьому світі й у світі прийдешньому, і скільки б не виконував заповідей, - більше виконує, чи менше, - не стає грішником від того, що зменшує. Тому що віра його така, як і має бути, а щодо дій є в нього пояснення, що він, мовляв, має рацію.

Індивідуум: головне, це намір заради віддачі, без нічого натомість. Тіло на таке не згоджується, і це спричинює людині чужі думки, і бачить вона себе грішником. І хоч діями займається як зазвичай, але щодо наміру немає виправдань, тому мусить сказати про себе, що вона – грішник.

Чужі думки приходять до людини через те, що Творець хоче, щоби йшла вона дорогою правди, щоб не залишилася в ло лішма. Тоді Творець не дає їй виконувати Тору та заповіді в ло лішма, а посилають їй чужі думки, що якщо хоче займатися Торою та заповідями, - так чи інакше, а прийде до лішма.

Виходить, що коли людина займається Торою та заповідями, Творець не дає їй залишатися у виконанні Тори та заповідей на рівні загалу, і буде змушена діяти лішма, бо інакше вона ще гірша за загал.

 

Ввести їх у союз

«Ви стоїте сьогодні всі». Всі ви – як одна людина з одним серцем, завдяки любові. І перш за все це рішення має з’явитися в кожній людині, бо людина є маленьким світом, що складається з усіх у світі.

І тим, що виправляє себе до любові «усіма серцями своїми – двома основами своїми», - до рівня «єдиний», і цим: «Удостоївся – схиляє себе і ввесь цілий світ на шальку заслуг», - і тоді приводить цим до того, що всі люди з’єднаються в єдиному серці.

 

Союз, який Творець укладає з тобою сьогодні

Союз укладають, коли любов між ними є повною. Бо розуміють, що любов може перетворитися на ненависть. Для цього і з’явився союз, що і тоді, коли навіть не відчувають, - будуть утримувати між собою дружбу, начебто є в них також і нині відчуття любові.

Коли відчуває любов до Творця, розуміє, що варто облишити інші любові задля любові до Творця. Але, коли не відчуває більше любові до Творця, хоче повернутися до інших любовей. Тоді потрібно виконувати умови союзу і поводитися як при відчутті любові до Творця, незважаючи на те, що нині немає в нього ніякого відчуття, - робота має відбуватися через примус, підкоряти себе союзу, який уклав колись.

 

Будь в очах своїх як грішник

Відкрите – дія, приховане – намір. Намір – причина, що зобов’язує виконувати дію. І це приховано від людей, і навіть від самої людини.

Людський загал – працюють над діями, бо неможливо зобов’язати загал спрямовувати намір на віддачу.

Індивідууми – працюють над наміром. Тому може бути, що для загалу він праведник, але в плані індивідуальної роботи він – грішник. І про це може сказати: «Навіть весь світ говорять тобі: праведник ти, - будь в очах своїх як грішник».

З боку індивідуума, який повинен спрямовувати намір виключно на Творця одного, тобто не задля отримання винагороди, - він поки що в категорії «грішник».

Коли бачить, що намір далекий від мети, - не зневірятися, а вірити, що «приховане – Творцю, Всесильному нашому», який дасть намір. Якщо людина виконає частину відкритого, діяння, зусилля, - щоб розкрилося бажання, бо немає світла без клі, - то численність діянь спричинить збільшення хісарону. Аж поки не доповниться до певної міри, і Творець дасть приховане.

 

Підвішує землю на «нічому»

Для того, щоб прийняти на себе тягар малхут небес, потрібна міра хеседу, щоб в якому стані не був би, він задоволений, вище рівня знання. Бо келім віддачі в моха і в ліба, вони в стані «хафец хесед», і немає потреби в підтримці і в баченні. І просувається у війні зі злим началом, - тоді сітра ахра не може уразити його. Бо не має вона можливості триматися, щоб анулювати його опору, оскільки немає в нього опори в жодному місці, тому що «підвісив землю на «блі-ма» (букв. «без нічого»).

 

У день, коли вмер Моше, в ньому ж народився Моше

Моше – віра. «Вмер Моше» - відхід віри. «Народився Моше» - розкриття віри.

Розкриття нестачі віри, тобто «вмер Моше», приводить до притягнення, залучення віри, і тоді «народився Моше».

 

Мета духовної роботи

Мета творіння – дати благо Його створінням, і для того, щоб прийняти подарунок Творця в повноті, в досконалості, не соромлячись, дана робота вибору в намірі віддачі. Інакше існує влада скорочення і людина не відчуває ніякої насолоди в роботі Творця. І все це для того, щоб прийти до стану, коли змогла б людина отримати всі подарунки Творця, не соромлячись і в досконалості.

 

Уся Тора виконується тільки в землі Ісраеля

За межами землі Ісраеля, до того, як входить у властивість віддачі, - в землю Ісраеля, - може виконувати всі заповіді, тобто виправлення бажань - отримувати з наміром віддачі, крім заповідей трепоту та любові, які можна виконувати з любов’ю і бажанням тільки після того, як здобуває властивість віддачі.

 

Доклав зусилля і знайшов

Зусилля, завдяки якому приходимо до Тори, це зовсім інша справа порівняно з тим, як докладають зусиль задля решти премудростей. Інші науки осягають зусиллями розуму. Але Тора є подарунком, а заради подарунка не потрібно докладати зусиль, бо якщо є бажання у дарителя, він дає подарунок, кому побажає. А коли так, яке «зусилля» є щодо Тори?

Подарунки дають тим, кого люблять. Тому подарунок не просять, а можна тільки старатися, щоб даритель любив його, тоді, само собою, він дасть йому подарунок. Отже, для того, щоб удостоїтися Тори в подарунок, потрібно трудити себе, щоб Творець побачив, що він – серед Його улюбленців, і тоді, само собою, Він дасть йому подарунок.

А для того, щоб Творець побачив, що ця людина - з числа Його улюбленців, потрібно їй докласти великих зусиль, щоб усе її жадання було у тому, щоб надавати Творцю задоволення. І не для любові до себе, а для любові до Творця, а це – проти природи створіння.

І завдяки цьому зусиллю людина робиться однією з улюблених Творцем, і тоді Творець дає їй подарунок. Тому «докладав зусилля» стати тим, хто любить Творця, і не для особистої користі, а щоб давати задоволення Творцю. І тоді «знайшов», коли Творець дав мені все благо у вигляді «знахідки», тому що докладав я зусилля в протилежному напрямку, - для того, щоб я віддавав Творцю. А знахідкою називається, що Творець дарує мені задоволення й насолоду.

 

Умова розкриття любові Творця до Ісраеля

Любов Творця до Ісраеля стала залежною від того, що народи світу не побажали отримати Тору. А якби народи світу отримали Тору, Творець не любив би Ісраель? Чи може бути таке: тільки тому, що народи світу не прийняли Тору, тоді Творець дав її Ісраелю і сказав, що любить їх?

А справа в тому, що коли «народи світу в людині», - зло, яке в людині - проявляють протидію виправленню, не бажаючи прийняти Тору, тільки тоді є можливість вибору для «ісраеля», що в людині, отримати її, - і Творець може розкрити Свою любов Ісраелю.

 

І не постало пророка, як Моше

Моше – вірний пастир, віра, хасадим, - включає всіх, складається з усіх категорій, але не потребував ще більшого особистого підйому в хохмі.