Стаття 19, 1984 рік
(переклад з івриту)
Коментатори питають про те, що написано, - “Ви постаєте сьогодні, всі ви: голови ваші, коліна ваші, старійшини ваші й наглядачі ваші, кожна людина Ісраеля”, - що починається в множині, “ви”, а закінчується зворотом в однині, “кожна людина Ісраеля”. Ось, автор книги “Маор ве-шемеш”1 пояснює: тим, що говорить [Писання] в одному вислові й у множині і в однині, - натякає цим на товариську любов. Адже хоч і є у вас “голови ваші, коліна ваші тощо…” і все ж, жоден не вбачає в собі більшої переваги, ніж у "кожної людини Ісраеля", а всі рівні, в тому, що ніхто не звинувачує іншого, - тоді й згори також поводяться так само, - міра за міру. Тому й дається вниз щедро все благо.
Ось, згідно з нашим методом, за яким вивчаємо все щодо одного "носія", виходить справа так. Людина повинна прийняти на себе владу Творця “як віл у ярмо і як віслюк під поклажу”, а вони, (“віл” і “віслюк”) є категоріями “моха” (мозок, розум) і “ліба” (серце). Тобто, вся робота людини повинна бути заради віддачі.
І згідно з цим виходить, що коли людина діє в духовній роботі заради віддачі, і не хоче ніякої оплати за це, а хоче вона лише виконувати духовну роботу, і не сподівається, що дадуть їй якийсь додаток до того, що є в неї, тобто не хоче нічого додаткового в роботі, навіть в тому, щоб отримати їй якусь звістку, що вона йде правильним шляхом, - хоч, певна річ, це було б справедливою вимогою, - і все-таки й цим вона також поступається, тому що бажає йти з заплющеними очима, вірити Творцю. І те, що є в її можливостях, вона робить, і радіє своїй долі.
Тобто навіть коли людина відчуває, що є люди, які трохи розуміються на роботі Творця, і бачить, що сама вона позбавлена всього. Але трапляється багато разів, коли також і вона відчуває смак в роботі, а іноді відчуває, що вона – на рівні “голови ваші”. Мається на увазі, що думає людина іноді, що зараз вона прийшла до рівня, де більше не може бути в неї такого, щоби трапилось їй впасти в стан ницості. А саме, - в стан, де якщо вона хоче займатися роботою Творця, - мусить докласти великого зусилля аби примусити своє тіло. І тоді все, що людина робить, - все через примус, тому що немає в неї ніякого бажання до роботи, а тіло бажає лише спокою, бо нічого його не займає.
Однак, саме тоді вона відчуває, що вже дійшла до ясного усвідомлення, коли немає нічого іншого в світі, як тільки діяти заради віддачі. І тоді, безперечно, є в неї смак до роботи. А коли й дивиться на попередні стани, які були в неї, вона не може зрозуміти їх зараз, коли перебуває в стані підйому. Тому, згідно з усіма підрахунками, людина вирішує, що вже не може бути такого, щоби було в неї коли-небудь падіння.
Але ж іноді, через день чи годину, або через кілька хвилин, людина падає в стан ницості. Настільки, що вона не відчуває відразу ж, що впала зі стану свого підйому в “глибину величезної прірви”. Проте іноді, за годину чи дві, - раптом вона бачить, що впала з високих ступенів. Тобто, з того стану, коли був чоловік спочатку впевнений, що він - з чоловіків чолов’яга, а зараз опиняється в стані “будь-хто з Ісраеля”, - як і весь простолюд. І починає тоді шукати порад в душі своїй: "І що ж я маю зараз робити, як я можу підійняти себе знову в стан величі, яка була в мене?".
І от тоді людина повинна іти шляхом істини. Тобто сказати, що те, що я перебуваю зараз в остаточній ницості, це означає, що “з небес” кинули мене сюди з заздалегідним наміром, аби я взнала, - чи насправді бажаю виконувати роботу святості з мотивів віддачі? Чи може я хочу бути працівником Творця з тієї причини, що ця справа задовольнятиме мене більше, ніж інші речі.
І тоді, якщо людина може сказати, мовляв: "Бажаю я зараз працювати заради віддачі, і не хочу виконувати роботу святості заради того, щоб одержати якесь задоволення в роботі. Навпаки, - цього одного досить мені, - того, що я виконую святу роботу “як будь-хто з Ісраеля”, який іде чи помолитися, чи вивчити якусь частину зі щоденного листа [Талмуду], і немає в нього часу розмірковувати тоді, з яким наміром він вчиться або молиться, а просто він виконує дію без усякого особливого наміру". Тоді людина знову береться до роботи святості тому, що вона хоче зараз бути просто працівником Творця, без усіляких попередніх умов.
І це те, про що написано: “Ви стоїте сьогодні всі”. Тобто, всі події, які відбулися з вами, - а саме, всі стани, які були у вас: стани величі, чи стани нижчі від величі, що вважається станом “середнього”, і таке інше, - ви приймаєте все це, і не оцінюєте рівні між собою. Тому що неважливою є для вас будь-яка оплата, а цінне лише те, що уволюєте бажання Творця, який наказав нам виконувати заповіді і вивчати Тору, і ми робимо це, як кожна проста людина з Ісраеля. Тобто стан, в якому людина перебуває зараз, важливий для неї так само, як наче б вона вважала, що перебуває в стані величі. Тоді “...Творець твій уклав з тобою сьогодні”.
Йдеться про те, що тоді Творець укладає з людиною союз. Тобто саме в час, коли вона бере на себе роботу Творця без жодних умов, і згодна виконувати роботу святості без будь-якої оплати, - а це зветься “безумовне підкорення”, - тоді Творець укладає з нею союз.
А справу укладання союзу пояснив батько і вчитель мій [Бааль Сулам] благословенної пам’яті, що коли двоє бачать, що люблять одне одного, тоді вони укладають союз між собою, що залишаться в любові своїй назавжди. І запитав: якщо вони люблять одне одного, і розуміють, що любов не припиниться в них, в такому разі - союз цей, навіщо він? І заради чого вони укладають цей союз, тобто для якої користі? Іншими словами - що вони придбали тим, що вчинили укладення союзу? Чи це просто церемонія, чи це для якоїсь користі?
І сказав, що справа укладення союзу полягає в тому, що, як нині вони розуміють, - варто їм, аби кожен любив би іншого, тому що вони бачать зараз, як кожен відчуває іншого, і дбає він тільки про його благо, - і вони укладають союз. Бо як зараз немає в жодного ніяких претензій до свого товариша, - інакше не укладали б союзу, - то вони кажуть один одному, що варто нам укласти союз раз і назавжди. Тобто, якщо прийде, - хай омине нас! - стан, коли будуть нарікання в одного на іншого, тоді кожний згадає укладення союзу, який утворили тоді, коли між обома існувала відкрита любов.
І тоді, незважаючи на те, що вони не відчувають тієї міри любові, яка була колись, все ж таки, вони збуджують давнішню любов, і не зважають на становище, в якому вони перебувають зараз, і знову починають чинити добро один одному. І це те, чим допомагає укладення союзу.
Тобто, навіть коли любов, яка була між ними, втратила свій смак, але ж через те, що вчинили укладення союзу, є в них сила знову пробудити любов, яка існувала в них в минулому і світила, - і вводять її знову в майбутнє.
Виходить згідно з цим, - головне в укладанні союзу, що воно - для майбутнього. І це неначе угода, яку ухвалюють, щоб не змогли відступитися тоді, коли побачать, що немає більше зв’язку любові, як колись. Бо завдяки тій любові мали вони велику насолоду в час, коли кожний чинив добро іншому. А зараз, коли зіпсувалася любов, внаслідок цього немає сил, аби хтось зміг робити що-небудь на благо ближньому.
І якщо вони все ж таки бажають робити що-небудь на добро товаришеві, слід їм тоді дивитися на укладення союзу, яке було в них колись, і з цього вони повинні знову вибудувати любов. Тобто, - як людина, якщо уклала угоду з ближнім своїм, то угода зв’язує їх, щоб не змогли розлучитися один з одним.
Випливає з цього те, про що сказано вище: “Ви стоїте сьогодні всі”. Тобто, перелічує особистості, а саме: “Голови ваші, коліна ваші, старійшини ваші й наглядачі ваші, кожна людина Ісраеля”. Це означає, що з усіх високих ступенів, які були в людини, враховується їй зараз, що вона знаходиться в стані “кожна людина Ісраеля”. І вона приймає на себе цей рівень, неначе вона в тому стані, коли були в неї, на її думку, чудові духовні ступені. І каже: “Я роблю своє, а Творець, - з тим, що Він хоче дати мені, я згодна, і немає в мене жодної критики”. Тоді людина удостоюється укладення союзу, як сказано вище. Це означає, що зв’язок залишається назавжди, тому що Творець уклав з нею союз навіки.
І, згідно зі сказаним вище, маємо пояснити уривок (“Ви стоїте…”) так: “Таємні речі - Творцю Всесильному нашому, а відкриті - нам і дітям нашим довіку, - виконувати всі слова цієї Тори”.
І треба зрозуміти: цей вислів, - що він прийшов нам повідомити? Не скажемо ж, що він хоче сповістити нам, що мовляв, ми не знаємо таємного, лише Творець знає. Не можна так сказати, бо й без цього висловлення ми бачимо, що не знаємо того, що приховано від нас. Якщо так, то що бажає цей вислів сказати нам?
Однак відомо, що є те, що приховано і є те, що відкрито. Що означає: практична частина, яку ми виконуємо, - її ми бачимо, робимо ми це, чи ні. І якщо тіло не бажає виконувати заповідь, - є цьому рада: хай людина присилить себе, щоби бути вимушеною виконати цю заповідь силоміць. Виходить, що про річ явну можна сказати “примус”.
Те, що є прихованим, - це намір заповіді. Цього людина не здатна бачити, - те, який намір має хтось інший під час своєї дії. Та й сама людина, коли діє, також не може знати, чи не ошукує вона себе під час дії. І думає вона, що немає в неї ніякого іншого наміру, а вся вона - Творцеві.
Тоді як категорія дії називається “відкрита частина”. Не можна сказати, що чоловік обманюється, коли він думає, наче накладає тфілін2, а насправді це не тфілін, або ж що жінка може обманутися, що засвічує суботні свічки, а в дійсності не засвічує.
З іншого ж боку, про категорію наміру справді можна сказати, що людина ошукує себе. Вона думає, що вона працює “лішма”3, а по правді вся вона - “ло лішма”4. І, таким же чином, не можна говорити про примус, бо людина не може присилити свою думку, аби думала б те, що хоче. Бо в речах, які належать до відчуття або до знання, немає в людини щонайменшої влади примушувати свій розум, щоб розумів би інакше, ніж він розуміє, або ж інакше, ніж вона відчуває.
І цим можна збагнути вищезгадане питання, що не лишається нам нічого, як тільки виконувати практичну частину, що зветься “відкриті речі - нам і дітям нашим довіку, виконувати всі слова цієї Тори”, тобто нам наказана практична дія. Це означає, що нам наказано виконувати практичні дії навіть через примус.
А намір, - він зветься “таємна річ”, і щодо цього немає в людини жодного знання й владування. Якщо так, то що маємо робити, щоб і цю приховану частину могли б ми виконувати? Стосовно цього має людина лише завжди робити перевірку, тобто перевіряти себе, - чи й справді вона робить усе заради віддачі, чи тіло чинить опір щодо “заради віддачі”. І в тій мірі, в якій людина відчуває, що вона далека від цього, тоді, якщо бачить, що нездатна зі свого боку нічого вдіяти, - оскільки те, що думала вона вдатися до кількох порад для того, щоб мати можливість спрямувати намір на «заради віддачі», не допомогло їй, - то про це й хоче той вислів сказати нам, - що справа ця, “лішма”, яка зветься “таємна частина”, належить Творцю Всесильному нашому.
Тобто лише Творець може допомогти людині, і немає жодного шансу, щоб це було реально для неї самої, бо воно й не в можливостях людини, адже це вище за природу. Тому й говорить вислів: “Таємне – Творцю Всесильному нашому”, тобто, що це Йому належить, - що саме Творець має дати ту силу, яка зветься “віддавати”.
І це те, що сказали кабалісти (“Кідушін”5, 30), і ось їх слова: “Зле начало людини пересилює її щодня і бажає вмертвити її. Як сказано: стежить грішник за праведником і бажає вмертвити його. І якби Творець не допоміг, - не подолала б його, як сказано: "Творець не залишить нас в його руці”.
Сенс вислову “бажає вмертвити його” такий: хоче, аби людина робила усе з наміром заради отримання, а це зветься, що вона відокремлюється від Творця. І тим, звичайно, залишається в стані “смерті”. І це те, про що сказали кабалісти: “Грішники за життя свого звуться мертвими”. Виходить, що “смертю” називається стан людини, якщо її намір - отримувати, і вважається це категорією роз'єднання. А щодо того, щоб удостоїтись ступеня злиття, - тобто, здобути силу віддачі, аби була вона в людини, - лише Творець може це дати, і не в людських силах досягти цього.
І це те, про що сказали кабалісти: “Зле начало людини пересилює її щодня й бажає вмертвити її. І якби Творець не допоміг, не подолала б його, як сказано: "Творець не залишить нас в його руці”. А з того, що ми з’ясували, зрозуміємо вислів “Таємне - Творцю Всесильному нашому, а відкрите - нам і дітям нашим виконувати”: тільки практичні дії належить нам виконувати, а прихована частина - це Творець має робити.
Проте і з частиною прихованого ми також повинні робити щось для того, аби Творець дав нам її, таємну частину. І це - згідно з правилом, що для всього нам потрібне “збудження знизу”. А справа в тому, що існує правило: “немає світла без клі”, і це означає, що “немає наповнення без нестачі”, бо ти не можеш внести що-небудь кудись, якщо немає вільного місця, - лише тоді ти заносиш те, що ти хочеш. Але ж якщо немає місця нестачі, тобто вільного місця, як ми можемо вмістити що-небудь?
Тому ми повинні передусім побачити, що бракує нам такої речі, як клі віддачі, яке зветься “бажання віддавати”. І саме це є нашим світлом. І, як з’ясували ми в попередніх статтях, головна наша винагорода, - якщо ми набуваємо бажання віддавати, називаного “відбитим світлом”, як це наведено (в “Птіха Колелет”6 до книги “Ец Хаїм”7 з коментарем “Панім масбірот”8), “що вся винагорода, на яку ми сподіваємося, це “відбите світло”, - вчи там.
Тому, якщо бажання віддавати називається “світло”, тоді те відчуття нестачі, коли людина бачить, що немає в неї сили віддавати, зветься “клі”. І вона відчуває, що цього бракує їй. Це означає: людина бачить, - що саме втрачає вона через те, що немає в неї тієї сили, яка зветься “сила віддачі”. Тож, відповідно до її чуття, формується в неї відчуття нестачі. І це називається “клі” і “порожнє місце”, бо там, де бракує сили віддачі, з’являється можливість, щоби змогло увійти це наповнення. І називається це, що “світло приходить в клі”.
Але потрібно знати, що придбати таке клі, - це багато роботи. Тому що є в нас келім, називані “хесронот”, - ті, які ми бажаємо наповнити. І вони звуться “келім себелюбства”, в які ми хочемо одержати наповнення. І це вельми важливі келім, бо вони з’являються від Творця, який створив їх як “суще з нічого”, оскільки Він хоче насолодити створіння, - через те, що Він бажає дати наповнення. А як можна дати наповнення, якщо немає місця аби помістити це наповнення? Тому створив ці келім, - “суще з нічого”, - аби надати їм добро й насолоду. Виходить, що саме це є суттю клі, яке створив Творець.
Але з тієї причини, що саме клі, зване “бажання отримувати”, зажадало, аби була в нього тотожність властивостей, що зветься “злиттям з Творцем”, тому це клі стало негідним бути клі вміщення вищого світла. І потребуємо тепер нового клі отримання, яке "вдягалося" б у клі попереднє. І тільки за допомогою їх обох, тобто - коли бажання віддавати "вдягається" в бажання отримувати, - тоді це клі є гідним отримання.
Випливає з цього, що тим же чином, як і попереднє клі, яке зветься “бажання отримувати”, з’явилося з боку Створювача, - бо немає в нижнього жодної частки в роботі бажання отримати, адже все приходить від Створювача, - так само і друге клі, яке зветься “бажання віддавати”, також з’являється виключно з боку Творця. І не може тут нижній нічого додати, так само як і до першого клі, званого “бажання отримувати”.
Відмінність лише в тому, що в клі віддачі повинна бути спочатку вимога з боку нижнього, який просить у Творця, аби дав йому нове клі. І зовсім інша справа - перше клі, яке з’явилося без жодного збудження з боку нижнього.
*************************************
1. ”Маор ве шемеш” (“Сяйво та сонце”) - коментар на Тору, написаний на початку 19 ст. в Кракові.
2. Тфілін - світло мохін де-Гар де-Ішсут, які світять в Зеір Анпіні, зветься “тфілін для голови”, світло Малхут зветься “тфілін для руки”. На знак цього, в нашому світі під час молитви чоловік накладає на голову і прив’язує до руки шкіряні коробочки, в яких містяться написані на пергаменті певні вислови з Тори.
3. “Лішма" (в ім’я її) – виконання Тори і заповідей з альтруїстичними намірами, заради Творця.
4. "Ло лішма" (не в ім’я її) – виконання Тори і заповідей з егоїстичними намірами.
5. “Кідушін” (“Вінчання”) - один з трактатів Вавілонського Талмуду
6. "Птіха Колелет (“Узагальнюючий вступ”) - твір Бааль Сулама, вступ до книги Арі “Ец Хаїм”, з коментарем “Панім масбірот”. Є однією з передмов, які Бааль Сулам написав для правильного урозуміння основ науки кабала.
7. “Ец Хаїм” (“Древо життя”) - книга, упорядкована Хаїмом Віталем, учнем Арі, з записів слів вчителя, які Хаїм Віталь вів під час занять.
8. “Панім Масбірот” (“Лик привітний”) - коментар Бааль Сулама на книгу Арі “Ец Хаїм” (“Древо Життя”).